Олег Лапоногов: Я зробив собі відпочинок...

      Сво­го ча­су ві­до­мий му­зич­ний ог­ля­дач Олек­сандр Єв­ту­шен­ко, не ду­же ві­ря­чи в мож­ли­вість по­вер­нен­ня «Та­бу­ли Ра­си» у вир віт­чиз­ня­но­го шоу-біз­не­су, на­пи­сав та­ке: «У нас ни­ні так ма­ло дій­с­но гар­них, жи­вих і драй­во­вих ро­ко­вих бен­дів. Хо­ті­ло­ся б по­ми­ли­ти­ся, але, зда­єть­ся, на од­ну ста­ло мен­ше...»

      Та­кої дум­ки дот­ри­му­ва­лася і біль­ша час­ти­на ба­га­то­міль­йо­н­ної ар­мії фа­нів «Табули Раси». Во­ни теж втра­ти­ла на­дію на те, що Олег Ла­по­но­гов і Ко зно­ву з'яв­лять­ся на вид­но­ко­лі ук­ра­їн­сь­кої рок-му­зи­ки. Зов­сім не­що­дав­но один із мо­їх дру­зів, прид­бав­ши диск цьо­го гур­ту, з гір­ко­тою за­у­ва­жив, що, на­пев­но, вже не до­ве­деть­ся по­бу­ва­ти на кон­цер­ті йо­го улюб­ле­ної ко­ман­ди. Тим нес­по­ді­ва­ні­шою ста­ла ін­фор­ма­ція про те, що «Та­бу­ла Ра­са» по­ча­ла за­пис но­во­го аль­бо­му. Це по­ро­ди­ло хви­лю плі­ток про гурт та йо­го со­ліс­та. Чо­го тіль­ки не до­ве­лось по­чу­ти: і про за­хоп­лен­ня Ла­по­но­го­ва нар­ко­ти­ка­ми, і про мо­нас­тир, у який він ні­би­то по­дав­ся. Щоб якось про­яс­ни­ти си­ту­а­цію, ми ви­рі­ши­ли зус­т­рі­ти­ся з Оле­гом, аби з пер­ших уст до­ві­да­тись про ос­тан­ні но­ви­ни.

      — Як ста­ло­ся, що гру­па, яка ма­ла ці­лі ар­мії при­хиль­ни­ків, прос­то без­с­лід­но зник­ла?

      — Усе ду­же прос­то: ви­рі­шив зро­би­ти со­бі від­по­чи­нок, на де­я­кий час ві­дій­ти від справ. На той пе­рі­од я ду­же вто­мив­ся, і єди­ним ба­жан­ням бу­ло уса­міт­ни­тись, по­бу­ти на­о­дин­ці з при­ро­дою. Увесь цей час я пе­ре­бу­вав у Су­мах — там жи­вуть мої бать­ки. Ба­га­то по­до­ро­жу­вав. Дру­зі по­да­ру­ва­ли ме­ні ве­ло­си­пед, на яко­му я об'їз­див ба­га­то ці­ка­вих місць в Ук­ра­ї­ні. Од­но­го ра­зу на­віть по­ї­хав на ньо­му з Кри­му до Сум. За шість днів до­ро­ги до­ве­лося по­до­ла­ти 1228 кі­ло­мет­рів. Та­кої хо­ро­шої фі­зич­ної фор­ми, як то­ді, я ще ні­ко­ли не мав.

      — За­раз ви за­пи­су­є­те но­вий аль­бом. Роз­ка­жіть де­таль­ні­ше про нього.

      — Альбом скла­да­тиметь­ся з 12—14 пі­сень. Ми на­ма­га­є­мось зро­би­ти йо­го як­най­гар­мо­ній­ні­шим та при­єм­ним для слу­ха­ча. Як­що все бу­де га­разд, а я у цьо­му впев­не­ний, то йо­го мож­на бу­де по­ба­чи­ти вже че­рез два-три мі­ся­ці. Наз­ви в альбому поки що немає. Десь че­рез пів­то­ра мі­ся­ця має вий­ти ка­се­та. До неї увій­дуть на­ші най­к­ра­щі ре­чі, а та­кож як бо­нус-трек бу­де до­да­но дві зов­сім но­ві піс­ні, на од­ну з яких ми на­віть зня­ли кліп.

      — З яки­ми му­зи­кан­та­ми ви за­раз гра­є­те?

      — Май­же пов­ніс­тю об­но­вив­ся склад. Від по­пе­ред­ньої «Та­бу­ли Ра­си», ок­рім ме­не, за­ли­шив­ся тіль­ки кла­віш­ник Сер­гій Мі­щен­ко. Хлоп­ці, які прий­ш­ли, — справ­ж­ні про­фе­сі­о­на­ли, ме­ні при­єм­но з ни­ми пра­цю­ва­ти. Ба­ра­бан­щик сво­го ча­су «сту­кав» із «Грін Грей», а ба­сист пра­цю­вав з «Бра­та­ми Ка­ра­ма­зо­ви­ми», тож дос­від ро­бо­ти в них не­а­би­я­кий.

      — Хто є ва­шим про­дю­се­ром?

      — Юрій Ні­кі­тін, ду­же хо­ро­ша лю­ди­на.

      — Де най­б­лиж­чим ча­сом мож­на по­ба­чи­ти «Та­бу­лу Ра­су» вжи­ву?

      — Це бу­де 9 лис­то­па­да, ми вис­ту­па­ти­ме­мо в Хар­ків­сь­ко­му па­ла­ці спор­ту. Про кон­цер­ти в Ки­є­ві по­ки що ні­чо­го кон­к­рет­но­го не ска­жу.

      — Як­що по­рів­ня­ти му­зи­ку гур­ту те­пер і п'ять ро­ків то­му, то що змі­ни­лось?

      — Ко­ли мої дру­зі по­чу­ли од­ну з но­вих пі­сень, «Ап­рель», то ска­за­ли, що це ду­же схо­же на ту му­зи­ку, яку ми гра­ли ра­ні­ше, а я чо­мусь хо­тів, щоб це бу­ло щось тріш­ки ви­доз­мі­не­не. Ме­ні по­до­ба­єть­ся все но­ве, хо­четь­ся ро­би­ти но­ву му­зи­ку, зас­то­со­ву­ва­ти но­ве аран­жу­ван­ня.

      — Від но­во­го аль­бо­му ви очі­ку­є­те та­кої ж по­пу­ляр­нос­ті, як і ко­лися?

      — Під­с­ві­до­мо, зви­чай­но, хо­четь­ся, щоб му­зи­ка по­до­ба­лася слу­ха­чам, щоб нас зап­ро­шу­ва­ли на кон­цер­ти. Але це зов­сім не є са­мо­ціл­лю.

      — Один із ва­ших аль­бо­мів на­зи­вав­ся «Сказ­ка про май», те­пер от є піс­ня «Ап­рель». Чи мож­на ва­шу твор­чість якось ото­тож­ню­ва­ти з вес­ною?

      — У ди­тин­с­т­ві мо­єю улюб­ле­ною каз­кою бу­ла «Два­над­цять мі­ся­ців», і той мо­мент, ко­ли там мі­ся­ці змі­ню­ють­ся один за од­ним, ме­ні ду­же по­до­ба­єть­ся. По­до­ба­єть­ся, як во­ни змі­ню­ють­ся у при­ро­ді, як змі­ню­ють­ся по­ри ро­ку. На­віть у са­мих цих сло­вах — «по­ри ро­ку» — є щось за­гад­ко­ве.

      — «Та­бу­ла Ра­са» вже іс­нує біль­ше де­ся­ти ро­ків і спра­вед­ли­во мо­же на­зи­ва­тися ста­ро­жи­лом ук­ра­їн­сь­кої рок-сце­ни. А ко­го з іс­ну­ю­чих ни­ні ко­манд ви мог­ли б ви­ок­ре­ми­ти?

      — Зіз­на­юсь, за ці п'ять ро­ків я аб­со­лют­но від­с­тав від шоу-біз­не­су. За час, про­тя­гом яко­го я пе­ре­бу­ваю в Ки­є­ві, вда­ло­ся по­ба­чи­ти якусь нез­нач­ну кіль­кість клі­пів. Моя дум­ка сто­сов­но цьо­го ще не сфор­му­ва­лася. Не бу­ду ори­гі­наль­ним, як­що наз­ву «ВВ» та «Оке­ан Ель­зи» — їх усі люб­лять та слу­ха­ють. Я, до ре­чі, ду­же доб­ре став­лю­ся до ба­сис­та ос­тан­ніх Юр­ка Хус­точ­ки, який ім­по­нує ме­ні як лю­ди­на. Та й зав­ж­ди з усі­ма ко­ман­да­ми ми ма­ли друж­ні сто­сун­ки. Для ме­не най­важ­ли­ві­ше — ви­хо­ди­ти на сце­ну і ро­би­ти свою ро­бо­ту так, щоб і я, і гля­да­чі от­ри­му­ва­ли мак­си­мум за­до­во­лен­ня.