Так сталося, що восени ми стали фактично першими пасажирами щойно вiдкритого терміналу F в аеропорту «Бориспіль». А цього вiвторка — теж цілком випадково — потрапили на один із перших рейсів Wizzair, що вилетів із так званого «Міжнародного аеропорту «Київ—Жуляни».
У Гамбурзі — не тиждень і не місячник, а цілий рік благоустрою. У цьому місті — найбільшому в Європі з–поміж не–столиць — щодня відбуваються десятки акцій екологічної спрямованості.
Почався цей марафон 14 січня, коли головна площа Гамбурга Ратхаусмаркт перетворилася на унікальний танцмайданчик. Усякий, хто взяв участь у танцювальному конкурсі перед ратушею, мав нагоду відчути себе справжнім «енерджайзером»: кожен крок диво–сцена перетворювала на електроенергію, і доти, доки тривали танці, сяяла кольоровим світлом. Так мешканці Гамбурга зустрічали новий, зелений, рік свого міста.
На право першим здобути звання «Зеленої столиці Європи», запроваджене Єврокомісією минулого року, претендувало 35 міст. Після прискіпливого аналізу за багатьма параметрами журі обрало вісім фіналістів: Амстердам, Брістоль, Копенгаген, Фрібург, Мюнстер, Осло, Гамбург і Стокгольм. Абсолютних переможців виявилося два. Тому, за рішенням комісії, Стокгольм став «Зеленою столицею»–2010, а Гамбург перейняв естафету в 2011–му. Журналісти «УМ» побували в екологічній столиці цього року і побачили, що саме виборов німецький мегаполіс.
Страх перед «мирним атомом», який знову розправив крила після землетрусу й аварії на АЕС у Японії, вже збирає перші політичні врожаї: за результатами місцевих виборів у німецькій землі Баден–Вюртемберг, християнські демократи вперше за 58 років поступилися владою в цьому регіоні «зеленим».
«Обов’язково спитай його про перспективи безвізового режиму. І вступу (України) в ЄС. І що він думає про демократію за Януковича. І... ох, чому я не знаю німецької!» — бідкається дівчина років 18, стоячи в черзі до актової зали — на зустріч студентів із міністром закордонних справ, віце–канцлером ФРН Гідо Вестервелле в Національний університет ім. Шевченка було не протовпитися.
Політична ситуація в Єгипті зараз досить стабільна. Вища військова рада, яка після повалення президента Мубарака взяла керівництво державою у свої руки, не втомлюється запевняти народ і міжнародну спільноту, що узурпувати владу не збирається. І після демократичних президентських виборів, які мають відбутися у вересні (а дострокові парламентські — швидше за все, влітку) мирно й організовано передадуть її переможцям. При цьому власного кандидата в президенти армія висувати не збирається — так принаймні заявив на прес–конференції помічник міністра оборони Мохтар Мулла.
На площі Тахрір уперше за три тижні замість людського моря залишаються лише окремі невеличкі групки. Учора головний каїрський майдан повністю відкрили для автомобільного руху — вулиці єгипетської столиці потроху повертаються до «нормального», «дореволюційного» життя.
Два дні Єгипет святкував перемогу. Революціонерам таки вдалося втілити в життя гасло «Геть Мубарака!» — президент, який правив країною впродовж 30 років, подав у відставку. Всю владу Хосні Мубарак передав Вищій військовій раді на чолі з міністром оборони Хусейном Тантаві, яка має забезпечити стабільність під час перехідного періоду й підготувати країну до вільних демократичних виборів.
За Конституцією Єгипту, в разі відставки президента його повноваження до нових виборів має виконувати спікер парламенту, тож розвиток подій можна розцінювати як військовий переворот. З іншого боку, «тахрірські» протестувальники не раз наголошували, що вимагають відставки не лише президента, а й «усього режиму», одним із втілень якого вважали й повністю підконтрольний главі держави парламент. І хоча номінально каїрський «Майдан» стояв за прихід демократичної цивільної влади, першими кроками військового керівництва революціонери мали бути задоволені: у неділю Вища рада оголосила про розпуск парламенту й призупинення дії Конституційного суду та самого основного закону, який потребує змін у бік демократизації державного устрою. Їх упродовж десяти днів має запропонувати спеціальна комісія. Уряд поки що фунціонує. У країні оголошено перехідний період, який «триватиме або шість місяців, або до проведення президентських виборів».
Сьогодні в Єгипті — третя з початку масових антипрезидентських виступів 25 січня «п’ятниця гніву». По п’ятницях правовірні мусульмани не працюють, тому на площу Тахрір у Каїрі та вулиці інших міст — осередків протесту — може прийти значно більше людей, ніж у будній день. Хоча куди вже більше — під час велелюдного мітингу ввечері минулої середи сотням тисяч демонстрантів уже не вистачило місця не лише на «Майдані», а й у прилеглих кварталах. Тепер революційні намети розбито вже й довкола будівлі парламенту, який опозиціонери небезпідставно вважають одним із осередків владної корупції.
Після невеликого затишшя каїрська площа Тахрір прокинулася знову: за свідченнями очевидців, увечері вівторка в центрі єгипетської столиці зібралася найбільша демонстрація з початку протестів 25 січня. Хоча ще зранку, коли на «Майдані» залишалося всього лише близько тисячі людей, ніщо не вказувало на такий розвиток подій. Поштовхом до нового напливу людського моря (за оцінками агенції «Франс пресс», на площу вийшло понад 250 тисяч мітингувальників; самі опозиціонери кажуть про щонайменше 2 мільйони) стало звільнення з–під варти менеджера компанії Google на Близькому Сході Ваеля Гоніма. Що ще раз підтверджує: на початку другої декади ХХІ сторіччя революції народжуються в інтернеті. Адже саме Ваель напередодні визнав себе де–факто одним з організаторів масових виступів проти президента Хосні Мубарака. Створена ним у соціальній мережі «Фейсбук» група зіграла вирішальну роль під час підготовки до революції: щодня «антимубараківську» сторінку на сайті Facebook.com відвідувало до 400 тисяч користувачів.
«Туалет ван паунд. Адін фунт», — без звичної запопадливої усмішки киває в бік таблички з літерами WC єгиптянин у бедуїнському халаті. І, взявши монету, повертається до справи, від якої ми його відволікли: допомагає кільком похмурим чоловікам вантажити пожитки в кузов пікапа. Пункт Хамса Таманін («85–й кілометр») стоїть рівно посеред шляху з курортної Хургади, розташованої на Червоному морі, до міста Луксор, колишньої стародавньої столиці Верхнього Єгипту. Зазвичай упродовж дня тут зупиняються сотні екскурсійних автобусів. Але тепер на стоянці порожньо. Торговці згортаються й вирушають по домівках. За зборами з розпачливим нявканням стежать зо два десятки котів. Їм вочевидь загрожує голодна смерть: без підгодівлі залишками від туристичних сніданків у пустельному передгір’ї не вижити. А туристи навіть за найсприятливішого розвитку подій повернуться в Єгипет не раніше, ніж через місяць. Якщо ж справдяться прогнози песимістів, країна фараонів може виявитися закритою для масового туризму на роки.
За різними прогнозами, протягом двох тижнів революції Єгипет, у якому надходження від туристичного бізнесу посідають друге місце за надходженнями в бюджет після Суецького каналу, втратив тільки за цією доходною статтею від 1 до 3,1 млрд. доларів. Поки туристів добровільно–примусово евакуйовували з країни, розбурханої антипрезидентськими протестами, в російських та українських ЗМІ й на інтернет–форумах спалахнула істерія. Повернувшись із Хургади, ми з подивом дізналися, що за цей час там «стріляли», «громили готелі», «давили автомобілі танками» та ледве не брали в заручники іноземних туристів. А насправді — як можна було побачити на власні очі й відчути на власній шкірі — туристи насолоджувалися відпочинком у готелях та про безлади в Каїрі попервах дізнавалися хіба що з телевізійних репортажів Бі–Бі–Сі та «Аль–Джазіри». На тлі численної дезінформації, психозу і протилежних за полярністю суджень однозначним залишається чи не єдиний висновок: Єгипет, заражений «туніським синдромом», як і Близький Схід загалом, більше не буде таким, як досі. Чому і як саме може змінитися найбільша за кількістю населення країна арабського світу, кореспонденти «УМ» намагалися розібратися на місці.
Найбільша цікавинка міста Горі, що є центром краю Шида–Картлі в Східній Грузії, — меморіальний комплекс Сталіна. Це великий окремий музей, а також крихітний будиночок, у якому 1879 року народився Йосип Джугашвілі, плюс особистий залізничний вагон диктатора. Але після серпневих подій 2008 року у Горі з’явився ще один привід для зацікавлення — заїжджі журналісти й туристи запитують місцевих про сліди російських бомбардувань. До «берлінської стіни» з окупованою Південною Осетією від Горі рукою подати.
