Криза місцевої влади Ірпені, що під Києвом, чимось нагадує загальнодержавну. З єдинною відмінністю: керівник міста не може, на противагу керівникові держави, розпустити раду. Так не лише в Ірпені. Голови міст, селищ та сіл по всій Україні фактично стали заручниками місцевих рад, що формуються на партійній основі.
Рік тому, абсолютно неочікувано для всіх, міським головою Ірпеня стала молода i активна жінка Мирослава Свистович. Виграла з кишеньковими витратами та одним-єдиним гаслом: «Збережемо наші ліси й річки дітям!» Проте виявилося, що виграти вибори було легше, аніж втілювати гасла у життя. Тим більше що багатьом депутатам, які пройшли до міськради за партійними списками, кортить щось роздерибанити, забудувати, продати. Як повідомляла «УМ», на минулому тижні Ірпінська міськрада 30 голосами з 36 достроково припинила повноваження мера Мирослави Свистович. Як з'ясувала «УМ», причина нинішнього конфлікту та ж сама, що й рік тому — дорогоцінна земля Ірпеня, за «сотку» якої товстосуми готовi викласти по 20 тисяч у. о.

Українсько-американське бюро правозахисту, відоме своєю боротьбою за права людини, i очолюване Семеном Глузманом, згортає свою діяльність. «Мені шістдесят років і я просто не витримую. Ми смертельно втомилися від цієї важкої роботи. У моєї колеги Тетяни Яблонської квартира перетворилася на готель для родичів ув'язнених. Вона захищає кожного і сприймає біду кожного близько до серця. Чи можна довго витримати таке?» — каже відомий правозахисник.
Між іншим, фінансової підтримки бюро не має: західні донори не оплачують адвокатів чи поїздки до тюрми, в Україні ж права людини лишаються тільки декларацією. Існує ще одна проблема — тих, хто займався б справою правозахисту. Молодь цього не прагне, констатує Семен Глузман, бо робота справді важка і невдячна. Але закриття бюро не означає, що люди, які працювали в ньому, взагалі припинять діяльність. І далі діятиме «Асоціація психіатрів України», створена й очолювана Глузманом. Окрім того, є готовність займатися просвітництвом, що передбачає поїздки для спілкування в регіонах.

Уже десятий рік поспіль у Києві проходить міжнародна виставка-ярмарок «Екологія-2007». Традиційно серед учасників заходу — профільні інститути АН України, громадські організації, а також низка вітчизняних підприємств.

Не зрозуміло, чому «антикризовики» зняли галас після відвідин Президентом Віктором Ющенком тренувальної бази Управління «А» СБУ. Деякі ЗМІ навіть повідомляли про цю подію під специфічним «соусом», мовляв, глава держави «показуху» від МВС на майдані Незалежності заборонив, бо Цушко «грає м'язами», аж тут, під Конча-Заспою, «бряцає зброєю» сам.

Кілька тижнів тому на урядовому засіданні було ухвалено розроблений Міністерством юстиції законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо управління системою органів і установ виконання покарань». Після чого законопроект було направлено на розгляд Верховної Ради, зареєстровано, тож нині кожен бажаючий може ознайомитися з ним на парламентському сайті. За сухою юридичною мовою запропонованих змін до восьми законодавчих актів чітко простежується бажання уряду Януковича передати пенітенціарну систему України до сфери відання Мін'юсту. Автори пояснюють цей крок благими намірами — необхідністю виконувати зобов'язання, взятi на себе Україною при вступі до Ради Європи. Але насправді не все так просто.

От що вміли справно робити за часів Радянського Союзу — так це жонглювати цифрами. І хоча давно вже немає планів і соцзмагань, сліпе поклоніння ЇЇ Величності Статистиці сидить у нас у крові на генетичному рівні. Звідси — бадьорі рапорти про 80—90% розкриття злочинів, тодi як у розвинених країнах Європи за щастя вважають, коли вдається розкрити й довести до логічного кінця хоча б половину випадків. Як «малюються» ці цифри — окрема тема, але «особисте зізнання» досі залишається царицею доказів. І дарма, що за цим усім стоять сотні зламаних людських доль — головне, щоб цифри були справними.

Розпорядження нових міністерсько-міліцейських чиновників щодо публічного виходу на роботу міліцейських нарядів реалізували і в Сумах. Непідготовлений до події люд зупинявся здивовано: чого це в центрі міста перед будинком обласної та міської влади згуртувалося стільки міліції? Одинадцять машин, патрульна служба, наряд «Беркута»... Не інакше, щось сталося. Чимало очевидців припускало, що почалася підготовка до весняного «Маршу справедливості», аби люди знали, з ким матимуть справу, як раптом підуть на Київ.

На жительку Білопілля звалилися важкі проблеми. Чоловіка засуджено за навмисне нанесення тяжкого тілесного ушкодження. А його квартира, відповідно, потрапила до переліку арештованого майна. Хоча там мешкає дружина з неповнолітньою дитиною. Куди тепер подітися?

Принаймні так стверджують працівники ЗАТ «Охорона-комплекс» — досить прибуткового державного підприємства. Профспілковий комітет цього товариства, а також трудові колективи Донецького та Житомирського представництв уже б'ють на сполох, адже, на їхнє переконання, під виглядом так званого реформування керівник МВС Василь Цушко та його команда фактично знищують привабливу охоронну структуру. Майно ЗАТ, за наказом міністра, безоплатно (!) передається до місцевих підрозділів Державної служби охорони МВС, бо приєднати цей «ласий шматок» задарма бажає чимало високопосадовців на Богомольця, 10.
Отже, МВС може стати монополістом на ринку охоронних послуг. Відкриті листи щодо даної ситуації від профспілки ЗАТ «Оxopона-комплекс» були направлені віце-прем'єр-міністру Володимиру Радченку, який опікується силовим блоком в уряді, а також голові Комітету ВР із питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Володимиру Стретовичу. Але реакція Кабміну та парламенту на цю проблему поки що невідома. Звернення охоронців надійшло й до «України молодої».

«Од самого берега Росі, на південь... починається такий рай, якого трудно знайти на Україні... Які пишні села в цім краї бувають весною, коли зацвітуть садки!» — так описував чарівне Надросся Іван Нечуй-Левицький. Він же, класик української літератури, у своїх творах показав запеклу боротьбу бодай за клаптик цієї мальовничої землі. І тепер, через сотню років після Нечуя, розкішна та родюча земля Надросся знову стала об’єктом боротьби та афер.