Півроку, як наше життя почало вимірюватися Сотнями. І після Майдану вони продовжують жити як унікальні об’єднання людей, як колись було модно казати, доброї волі. Канцелярська сотня досі доскіпливо аналізує документацію, знайдену в Межигір’ї, готуючи свою доказову базу на наш, український, Нюрнберг, який рано чи пізно має відбутися.

Читаючи соцмережі, все частіше натикаюся на обговорення теми переселенців зі сходу, які, тікаючи від озброєних терористів і постійних вибухів, шукають притулку на Західній Україні. Мимоволі звертаєш увагу на те, що тон більшості реплік перебуває у спектрі від роздратованості до зловтіхи: «а чим вони думали?», «хай у свою Росію тікають», «за що боролися, на те і напоролися».

Можна виїхати із зони бойових дій, а можна залишитися в захопленому сепаратистами місті, вiдчуваючи відповідальність за події, навіть, якщо, здавалося б, і не можеш на них вплинути.

Українські селяни, які стали одними з авторів революційних перетворень у нашій державі, нині активно вимагають змін. А їх, цих самих змін на краще, поки не видно. Навіть більше: політика нової влади на селі кардинально протилежна тому, що вимагали люди на Майдані. Селяни просили допомоги, аби мати змогу ефективно господарювати, а уряд натомість підняв фіксований сільськогосподарський податок у 5,7 раза!

Сьогодні Україні дуже тяжко: економіка й соціальна сфера балансують над прірвою, сама наша державна суверенність під загрозою. Слава Богу, ми спромоглися у першому турі обрати Президента, почався процес оновлення влади. Все більш реальною стає перспектива дострокових парламентських виборів. Політики, яких ми вже привели до влади і яких ще приведемо, повинні мати громадянську мужність, щоб врятувати країну. А ми усі повинні будемо підставити їм плече, бо це наша країна. Іншого виходу в нас немає, вважає директор Інституту філософії НАН України.

Робочий день Лідії та Станіслава Скаманів (обом невдовзі виповниться по 70 років) починається о шостій ранку. Подружжя робить Полтаву ошатною не одне десятиліття: загальний стаж роботи в комунальних підприємствах «Зеленбуд» і «Декоративні культури» в Лідії Олександрівни — 43 роки, а у Станіслава Арвідовича — 38.

Напевне, недарма кажуть, що всі сучасні шкільні випускні однакові, та й від випускних минулих років і навіть десятиліть недавнє прощання наших випускників зi школою мало чим відрізнялося. Хіба що плаття дівчат стають усе сміливішими, паради — усе гучнішими, а самі заходи — усе дорожчими для батьків.

Здавалося, після Майдану виплакано всі сльози. Відголосили. Клялися шанувати героїв Небесної сотні й пам’ятати. Чи думали, що Сотня ця буде не останньою? Що вже не на столичному Майдані, а в степах донецьких кластимуть свої молоді голови наші хлопці? У вівторок волиняни попрощалися з десятьма загиблими бійцями 51-ї Володимир-Волинської окремої механізованої бригади, які загинули від рук терористів під містом Волноваха на Донеччині. Бойовики підступно напали на третю роту цього військового підрозділу в ніч на 22 травня. 17 військових загинуло, понад три десятки поранено.

Шафи і комп’ютери — на тротуарі, пробиті шибки. Так активісти Майдану у вівторок зачищали відділення Сбєрбанку Росії на майдані Незалежності. Самооборонівці винесли меблі, оргтехніку та інше офісне начиння, розбили биткою камеру відеоспостереження. Учасники акції пояснювали свої дії тим, що Сбєрбанк фінансує терористів на сході.

Мовне питання — одна із досі актуальних проблем, яку належить вирішити новій владі. Вкрай болючим для країни воно було протягом усіх років її незалежності, а сьогодні загострилося як ніколи. В інтерв’ю «УМ» доктор психологічних наук, завідувач лабораторії психології мас і спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, професор Вадим Васютинський розмірковує, чому на 23-му році незалежності статус української мови в Україні залишає бажати кращого.