Його люблять і ненавидять однаково палко. Його прес–конференцій завжди з нетерпінням чекають журналісти. Ніхто з українських футбольних тренерів не «відзначився» такою кількістю медіа–скандалів, як Віталій Кварцяний. Безпосередній, надзвичайно емоційний і вразливий, він був і залишається таким. Не дуже зручним, бо може різати правду у вічі. Вболівальники луцької «Волині» готові вибачити Кварцу все, бо тільки він зміг втілити їхню мрію — побачити улюблену команду в прем’єр–лізі. І це Кварцові вихованці сьогодні грають за провідні українські та відомі закордонні клуби. Це він зараз став депутатом міськради від «Фронту змін», щоб змінити ставлення міста до футболу і спорту.

Я зустрілася з віце–президентом і головним тренером ФК «Волинь» Віталієм Кварцяним після 19–го туру першості України, коли команда вже пішла на зимову перерву. Перед тим він переніс зустріч, «щоб не наврочити». Бо, мовляв, як тільки після низки перемог дасть десь інтерв’ю — відразу йде смуга програшів. Наступні матчі «Волинь» справді провела успішно, тож у Віталія Володимировича був хороший настрій. Лучани ввійдуть у 2011 рік із непоганим результатом: у турнірній таблиці вони піднялися на шосту сходинку і вже претендують на потрапляння в єврокубки — це при тому, що навесні ще грали в нижчому дивізіоні. Не маючи ані достатньо часу, ані фінансів, Кварцяний зумів довести, що він може.

Зміна поколінь — процес складний, часом болісний, тривалий і, зазвичай, непередбачуваний. Аби в Україні з’явилося нове покоління чемпіонів, знадобилося два роки. Наприкінці 2008–го, після провалу наших плавців на Пекінській олімпіаді, збірну очолив порівняно молодий амбітний тренер — Сергій Бондар. Із початком своєї діяльності біля керма «синьо–жовтої» команди Сергій Володимирович започаткував програму «Нова хвиля», спрямовану на пошук юних талантів. Із 70 спортсменів, яких він запрошував на збори, відібрано три десятки найбільш обдарованих юніорів, на яких і було зроблено ставку. При цьому реформатор відмовився від послуг старого покоління тренерів.

«Історія як шкільний предмет має серйозну місію: дати можливість дитині стати відповідальним громадянином. І для цього слід навчити учня працювати з історичними фактами, з джерелами», — каже відомий педагог–новатор, історик, автор–упорядник мультимедійного посібника «Голодомор в Україні 1932–33 років. Людський вимір трагедії» Олександр Войтенко. Посібник складається з DVD (на якому записано вісім відеосвідчень очевидців терору голодом) та покрокового плану уроку з історії Голодомору. Також тут є рекомендації щодо використання відеоресурсу, хронологія голоду, масив тогочасних офіційних документів, радянські плакати, карта демографічних втрат і висновок відомого правознавця Євгена Захарова «Правова кваліфікація Голодомору 1932–33 років в Україні та на Кубані як злочину проти людяності та геноциду». Посібник стане в пригоді також викладачам право­знавства, літератури, етики й філософії. Пан Войтенко каже, що все, що потрібно вчителеві — це грамотно побудувати роботу з цими джерелами. А учні хай мислять і вчаться робити власні висновки.

Здавалося б, про Київ пересічний українець знає немало. Починаючи від легенди про трьох братів та Либідь і закінчуючи історією Хрещатика у фотографіях із очевидним фактом, що в 50–х він виглядав набагато краще. Але якщо до минулого Києва підійти «вужче» і взяти, до прикладу, історію найменування вулиць столиці України, погодьтеся, загальновідомих фактів знайдеться небагато.

Цей матеріал — короткі шматочки з історії топоніміки Києва, його вулиць і перших карт: про Чорну грязь на Подолі й про перейменування Хрещатика за одну ніч. Про все це «УМ» розповіла 88–річна Лідія Антонівна Пономаренко — геодезист, дослідник і києвознавець.

Із Брюсселя Віктор Янукович привезе дві новини: добру і погану. Погана, власне, вже давно й не новина: підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом у найближчій перспективі не значиться. Хоча нинішня влада, бодай у цьому дотримуючись традицій попередньої, до останнього не поспішала визнавати той факт, що завершити переговори про створення зони вільної торгівлі (об яку, власне, й зашпортався «асоціативний» процес) до нинішнього, вже 14–го саміту Україна — ЄС аж ніяк не вдасться. І в цьому, між іншим, є не лише мінуси. Адже українські дипломати, які, незважаючи на зміну кон’юнктури на Банковій і навіть у найвищих кабінетах на Михайлівській площі, послідовно проводять переговори з Євросоюзом, дбають передусім про дотримання національних інтересів.

У нинішній Верховній Раді нечасто буває, коли депутати з більшості та борці з режимом голосують однаково. Але вчора був саме такий день. Проект конституційних змін, який продовжує повноваження парламенту до осені 2012 року, набрав 305 голосів. Підтримка документа була прогнозованою. Але те, що за нього проголосувала конституційна більшість, — варте подиву! Це означає, що на наступній сесії проект без труднощів отримає остаточне схвалення від ВР. І вибори до парламенту відбудуться не навесні 2011 року, а на півтора року пізніше, в жовтні 2012–го. Доводиться констатувати: власний стілець — це місце, де чудово можуть зійтися інтереси влади та окремих опозиціонерів...

Після двох невдалих для себе номінацій на Гонкурівську премію Мішель Уельбек таки отримав цю найпрестижнішу у франкомовному світі літературну нагороду. Прискіпливе журі, оголошуючи прізвище цьогорічного лауреата, заявило, що «досі Уельбек не отримував «Гонкура», бо його попередні твори були гіршими».

Два місяці тому «Україна молода» писала про відкриття у Києві першого у Східній Європі храму мормонів (відомі вони тим, що хрестять мертвих та шанують небіблійних ангелів). Загадкова церква (такий собі мавзолей із дорогоцінного мармуру, масштаби якого вражають) віднині височіє на київській Кільцевій дорозі. Однак, виявляється, це буде не єдиний монументальний храм Церкви святих останніх днів в українській столиці.

На Осокорках активно зводять ще один релігійний комплекс мормонів. І особливо тамтешнім жителям образливо за місцеве озеро — його забудовують з усіх боків. І розширюють володіння не тільки релігійні спільноти, а й місцеве кафе.