Одна з «найбільш цукрових» областей України — Вінницька, яку ще десятиліття тому називали «цукровим Донбасом», потерпає: більшість iз 29 заводів ледве животіють, ще десять — законсервовані, 7 — знищено вщент.
Жителям Вінниччини, яка в радянські часи виробляла шосту частину всього українського цукру і яку дещо патетично, але справедливо називали «цукровим Донбасом», років десять-п'ятнадцять тому навіть у страшному сні не могло наснитися те, що нині стало суворою дійсністю. Більшість із 39 цукрових заводів, які ще зовсім недавно забезпечували чверть товарної продукції від загального обсягу виробленого в області, ледве животіють. Десять із них законсервовано — в два минулі сезони цукроваріння вони не запускались, а сім узагалі знищено вщент: металеве устаткування повністю демонтовано, порізано і вивезено на металобрухт, у пустих приміщеннях хазяйнує вітер. На Ялтушківському заводі під ніж ішло навіть новозавезене обладнання, яке витягли безпосередньо з тари його виробника.

«Дешевше могилу викопати, ніж город приватизувати», — любить нарікати мій знайомий 75-річний дід Іван, переповідаючи історію про свого сусіда, якому оформлення документів на ще з колгоспних часів «свою» землю обійшлося у 360 гривень. Із завтрашнього дня у нього, корінного полтавчанина, який вік звікував у рідному селі на Лубенщині, з'являються законні підстави поставити на місце «земельників», які правлять зайве, не соромлячись заробляти на й так небагатих селянах-пенсіонерах. Днями Міністерство юстиції України зареєструвало наказ Держкомзему № 264 «Про затвердження граничних розмірів плати з виконання землевпорядних робіт», який вступає в дію з 1 вересня.

Окрім Дня знань, з 1 вересня уряд вирішив організувати ще одне свято — нагодувати свій народ дешевим хлібом. Мовляв, усі підстави для цього є: країна зібрала 35 мільйонів тонн ранніх зернових, 18 з яких — пшениця, ціни на зерно знизилися, отож і батонам час дешевшати. Щоб ефект був блискавичним і паляниці знизилися в ціні до 31 жовтня (бо кому потрібен той дешевий хліб після виборів?!), у хід запустили адмінресурс. Ось уже другий тиждень глави обласних державних адміністрацій проводять із пекарями «виховну роботу» щодо «правильних» цін на продукт №1.

Натхненні президентськими виборами аграрні чиновники знайшли свій рецепт «українського дива». Виявляється, можна купувати дороге зерно і водночас пекти з нього дешевий хліб. Захоплені бажанням виконати невиконуване, щоб прихилити на бік влади електоральні симпатії як селян, так і споживачів, урядовці викручують руки пекарям і зерновим торговцям. У відповідь українські зернові компанії виводять капітали в Росію, бо вважають, що найближчі два-три роки в Україні їм робити нічого.

Україна виходить на фінішну жнивну пряму. Станом на кінець минулого тижня господарства держави зібрали зернові та зернобобові майже на 10 мільйонах гектарів, що становить 75 відсотків від прогнозу. Чистого ж зерна було намолочено 25 мільйонів тонн при середній урожайності 29,9 центнера з гектара. Повністю віджнивував південь. А от на Київщині битва за урожай в розпалі. «УМ» вирішила подивитись і навіть узяти участь у збиранні зернових.

Цієї весни все начебто вказувало на те, що цьогорічний урожай буде «на гідному рівні», а уряд, який так «вдало» вивів село з минулорічної зернової кризи, не лінувався робити прогнози щодо тільки-но посіяного зерна, причому майже щотижня змінюючи їх у бік збільшення. Аграрний блок уряду періодично наголошував на тому, що Україна не лише повністю забезпечить внутрішні потреби у зерні, а ще й активно його експортуватиме. Проте банальна істина — не так сталося, як гадалося — спрацювала і цього разу.

У Чигиринському районі Черкащини є земля, яку в народі називають Бердмудським трикутником: тут засіяне поле якщо не засушить, то заллє. Проте знайшлися господарі, котрі не злякались «аномалії» і спромоглись перетворити чималий нещасливий клаптик землі — чотири тисячі гектарів — на прибуткову ділянку. Успішними господарями стали робітники СТОВ «Чигиринська аграрна компанія». Своєю діяльністю воно вже сім років переконує скептиків у ефективності вкладених інвестицій і в тому, що на полі можна виростити гарний урожай і апетитно та ситно нагодувати тими харчами худобу.

Закарпатські селяни здебільшого не хочуть страхувати свої врожаї, адже не вбачають у цьому користі. І річ не лише у відсутності вільних коштів. Селяни заздалегідь не знають, за якою ціною продаватимуть вирощену продукцію, отже, не можуть передбачити потенційних прибутків. А динаміку цін на сільськогосподарську продукцію в Україні поки не страхують. Крім того, ані аграрії, ані гідрометеоцентр не можуть робити точних прогнозів, а страхуватись від усього одразу надто дорого, вважає Адальберт Жидик, виконавчий директор сільськогосподарського кооперативу «Авігаіл», що об’єднує селян із Берегівського, Виноградівського та Іршавського районів Закарпаття.

«Купуємо акції Парафіївського цукрового заводу за ціною номіналу чи дорожче. Конфіденційність гарантується». Оголошення такого змісту щодесять хвилин було чутно по місцевому радіо на під'їзді до села Парафіївка Ічнянського району Чернігівської області. Звичайно, такі повідомлення не могли не привернути увагу. Цікаво, чому акції масово скуповують у власників, і тим більше конфіденційно? Невже завод, який, між іншим, за економічними показниками входить до десятки кращих цукропереробних підприємств України, на межі банкрутства?