Свинський апетит

      У Чигиринському районі Черкащини є земля, яку в народі називають Бердмудським трикутником: тут засіяне поле якщо не засушить, то заллє. Проте знайшлися господарі, котрі не злякались «аномалії» і спромоглись перетворити чималий нещасливий клаптик землі — чотири тисячі гектарів — на прибуткову ділянку. Успішними господарями стали робітники СТОВ «Чигиринська аграрна компанія». Своєю діяльністю воно вже сім років переконує скептиків у ефективності вкладених інвестицій і в тому, що на полі можна виростити гарний урожай і апетитно та ситно нагодувати тими харчами худобу.

Свинячий шведський стіл

      Тетяна Герасименко та Галина Смага працюють у «Чигиринській аграрній компанії» свинарками. Під їх опікою 250 голів білявих симпатичних тварин із закрученими хвостиками. Жінки господарюють у чистому корпусі, розносячи відрами сухий корм для п'ятачків. Це так званий шведський стіл: свинок годують збалансованими кормами один раз на день. Таку трапезу вони зазвичай запивають водою, й ситі та задоволені свинячим життям, ідуть гріти боки на м'яку та суху солому. Така собі свиняча ідилія.

      «Шведський стіл — це просто, ефективно, а головне — від нього є велика віддача», — розповів «УМ» економіст «Чигиринської аграрної компанії» Олександр Бартіш. Він каже, що працівники СТОВ спочатку навіть самі не вірили, що таке харчування може бути ефективнішим за традиційне. А в той день, коли ми завітали в «Чигиринську аграрну компанію» і зайшли в корпус, де за таким методом ведеться відгодівля, то все змогли побачити на власні очі. Майже вся хрюкаюча компанія лежала подалі від великого корита й не верещала та не бігала за відрами, якими свинарки розносили їм так званий «сніданок — обід — вечерю». Тільки з десяток п'ятачків, певно найбільших гурманів, хрумкотіли щойно висипаними харчами зі здоровим апетитом. Фахівці цієї аграрної компанії стверджують, що шведський стіл для свинок — це досить цікава й супернова технологія відгодівлі. І не думайте, що тамтешнє свинство мучиться від голоду. Якраз навпаки, спеціально приготовлений харч наскільки поживний, що після трапези свинки зазвичай люблять подрімати.

      «Тут, де тепер аграрна компанія, був міжгосподарський комбікормовий завод, який заростав бур'янами. А сім років тому сюди прийшов Микола Сіянко (який керує компанією й понині) і через півтора місяця тут уже працювали люди: у цього чоловіка неабиякі організаторські здібності», — пояснив начальник управління сільського господарства й продовольства Чигиринської районної державної адміністрації Микола Романенко, який як ніхто інший добре знає тамтешні сільськогосподарські товариства.

Корови «розмножуються» на очах

      Сам Микола Сіянко зізнається, що тодішній стан справ на колишньому комбікормовому заводі йому особливого оптимізму не додавав. Але засукали рукави, позакривали ганчірками дірки у приміщеннях і з 14 працівниками взялися за просушку зерна. Так заробили перші гроші. Ще у 1997 році це господарство було міжколгоспним, а вже через рік воно почало співпрацювати з відомим у Черкаській області концерном «Нафтаенерго».

      «Якщо взяти землю, її треба до толку довести. Адже сільське господарство — це чималі інвестиції. Тільки у це господарство на мінеральні добрива, засоби захисту рослин, посівний матеріал ми вклали майже два мільйони гривень», — розповів «УМ» Микола Миколайович Головань, головний агроном концерну «Нафтаенерго».

      Побачивши, як СТОВ набирає обертів, до нього зі своїми паями потяглися селяни з колишнього колгоспу в Чигирині, пізніше — iз сільськогосподарського товариства села Вітово, а торік — з села Рацево. Серед матеріальних цінностей СТОВ тоді дістався й тваринницький комплекс на п'ять тисяч свиней, власником якого раніше було військове сільськогосподарське товариство, яке, за словами Миколи Романенка, догосподарювалося до того, що ні хвоста, ні голови не залишилося, одне павутиння висіло. Отож у господарстві одразу ж розпочали реконструкцію корпусів, щоб тварини почувалися там затишно.

      І якщо у перші роки «Чигиринська аграрна компанія» на своїх чотирьох тисячах гектарів орної землі займалася вирощуванням зернових, то потім узялася розвивати тваринницьку галузь.

      «На фермі у нас було лише 40 корів, продуктивність кожної з яких — 1500 кг, а приріст складав всього 150—200 грамів. Тепер у нас уже 400 корів, від кожної з яких надоюємо по 4015 кілограмів молока. А переломним для господарства став 2000 рік, коли взялися за відновлення поголів'я свиней», — згадує роки становлення СТОВ Микола Сіянко. Він говорить, що тоді iз Запорізької області завбачливо завезли 60 свиноматок і 20 кнурів. А вже на початок 2003 року «Чигиринська аграрна компанія» могла похвалитися свинарником, де «прописалися» більше півтори тисячі свиней. Такий успіх став стартом для подальших здобутків сільськогосподарського товариства.

Розправиш крила — підріжуть

      Харчуванню тварин у «Чигиринській аграрній компанії» приділяють значну увагу. Тут піклуються про меню для хвостатих та рогатих спільно з англійською компанією «Райт Френк», і це дає можливість наростити вагу свиней та великої рогатої худоби до кілограма на добу. Від народження поросяти, розповідає Микола Михайлович, і до дня його реалізації на м'ясокомбінат проходить 150—160 днів. За цей час свинка гладшає до 112 кілограмів.

      І це ще не все. Ті ж англійці взяли й провели дослідження поживності чигиринського сіна й силосу, а потім видали свої рекомендації: варто змінити раціон. Якщо зазвичай у СТОВ великій рогатій худобі видавали по 25 кілограмів силосу й 5 кілограмів сіна, то потім почали класти у жолоб по 20 кілограмів силосу й 7 кілограмів сіна. Як виявилося, така арифметика різко вплинула на продуктивність тваринництва. І не тільки у привісах, а й у надоях. Тепер у господарстві доять на корову по 18 кілограмів молока, і це є найкращим показником на Чигиринщині. Між іншим, сьогодні у «Чигиринській аграрній компанії» виготовляють до 15—16 видів комбікормів для свого господарства. Але в майбутньому збираються поставляти його й усім бажаючим. Й подумують робити комбікорм у гранулах, аби уникнути непотрібних втрат. Цього року посіви зернових в господарстві збільшилися на 300 гектарів. Якщо того року кукурудза вродила по 55 центнерів з гектара, то цьогоріч тут планують зібрати не менше ніж по 80 центнерів з гектара. Для цього було придбано високоякісне насіння й збільшено площу посіву до 1220 гектарів. 185 гектарів поля засіяли соняшником, аби забезпечити тваринництво макухою. А ще взялися за збільшення маточного поголів'я свиней, щоб довести поголів'я поросят до п'яти — шести тисяч. Наступного року на фермі також має стояти й 500—600 корів.

      Микола Сіянко каже, що добиватися успіхів у сільському господарстві тепер досить непросто, навіть якщо ти вже чогось досяг. Особливо вбиває дорожнеча та те, що важко спрогнозувати й передбачити ситуацію з тими ж цінами на зерно, на молоко, запасні частини та пальне. Тільки крила розправиш, як їх знову підрізають. Наприклад, державна дотація на відгодівлю ВРХ торік складала півтори гривні за кілограм, по свинях — 85 копійок, а цього року вона «обвалилась» до 50 та 3 копійок відповідно. «На ті кошти, яких ми недорахувалися, скільки б того ж карбаміду змогли купити для свого господарства. Аби дотація була така, як торік, то «Чигиринська аграрна компанія» тільки за перший квартал одержала б приблизно 100 тисяч гривень, які б пішли на розвиток СТОВу», — обурюється Микола Михайлович. І розповідає про те, скільки часу й нервів іде на прийоми усіляких контролюючих органів: за останні два тижні у «Чигиринській аграрній компанії» їх було аж п'ять.

       Болить у керівника душа й за те, що буде з рослинництвом. Він говорить, що у компанії є задум зробити замкнутий цикл, тобто вирощувати багаторічні трави, зернові, а потім сушити й переробляти все на комбікорми.

Студент і село — речі несумісні?

      За словами Миколи Михайловича, його вже тепер турбує те, що в недалекому майбутньому в господарстві може виникнути дефіцит спеціалістів і його не покриють навіть ті, хто вчиться нині за кошти товариства у сільськогосподарських вузах. Уже тепер нелегко знайти механізаторів та доярок, молоді не йдуть вчитися за такими спеціальностями, всі хочуть мати вищу освіту. «За два місяці після оголошення про те, що наше управління направить випускників шкіл на навчання у сільськогосподарський ВНЗ за рахунок держави, тобто безкоштовно, обізвалося тільки четверо,— додає Микола Романенко, начальник управління сільського господарства й продовольства Чигиринської райдержадміністрації. — А коли наші керівники поїхали «сватати» майбутніх зоотехніків, ветлікарів, інженерів, агрономів в Уманську сільськогосподарську академію та Білоцерківський сільськогосподарський університет, то бажаючих їхати працювати на село не знайшлося взагалі.

      Тому якщо держава не повернеться до пільг для молодих спеціалістів сільського господарства, до їх соціальної захищеності, а це ті ж «підйомні» кошти, забезпечення житлом, то ситуація на краще не зміниться ніколи, а лише буде поглиблюватися й уже в найближчі роки може вилізти боком усьому сільському господарству держави».

      Виживати в таких умовах, каже Микола Сіянко, допомагає селянська звичка працювати від зорі до ночі, гарт минулих років, працелюбність та терпіння. І надія на новий урожай. Але чи надовго цього вистачить?