«Досягнення всього мого життя — це мої діти», — каже Наталя Бондаренко — український тренер, яка виховала трьох дочок–тенісисток, зробила світовими зірками Олену й Катерину. Але спортивні результати наших улюблениць — перемоги в матчах, рейтингові очки, титули, призові кошти — лише видима частина айсберга під назвою «кар’єра тенісиста». Життя спортсмена–професіонала складається і з безлічі інших моментів. Без їх усвідомлення важко знайти відповідь на питання, де й чому розгубив тенісист переможний дух?

Ще недавно Олена мала звання першої ракетки України, у квітні 2008 року посідала в рейтингу WTA 19–те місце — найвище у кар’єрі. Не надто відставала від старшої сестри й Катерина — 29–та в рейтингу WTA в жовтні 2009–го. Однак практично в унісон сестри зазнали травм і ніяк не можуть повернутися на попередні високі позиції. Катерина тепер — 78–ма у світовому ранг–листі (хоча й перша ракетка країни), а Олена — аж 183–тя у світі (сьома в Україні). Що заважає дівчатам знову перемагати та як на їхній теніс вплинуло заміжжя, «УМ» розповіла мама Альони й Каті, Наталя Володимирівна.

Завтра мають поставити крапку в епопеї з чи не найбільш масштабним будівництвом часів незалежної України. На 18–ту годину суботи призначено офіційну церемонію відкриття реконструйованого Національного спорткомплексу «Олімпійський». Очевидно, він ще довго утримуватиме першість за видатками: нагадаємо, остання офіційно озвучена Кабміном сума кошторису стадіону — 4 млрд. 590 млн. грн. Тепер, стараннями будівельників «Київміськбуду», НСК має дах із напівпрозорих мембран над трибунами, нові освітлювальні, інженерні, комунікаційні та мультимедійні системи, перестелені газон футбольного поля та бігові доріжки, різнобарвні пластикові сидіння, фаст–фуди та магазини, новий окремий VIP–сектор, ложу для преси, Президента тощо. Арена на 70 050 місць, де 1 липня наступного року відбудеться фінал чемпіонату Європи з футболу, отримала класифікацію «еліт».

Програвши чотири матчі поспіль і встановивши за цим показником новий антирекорд, національна збірна під орудою Олега Блохіна на початку тижня зібралася в Кончі–Заспі для підготовки до чергових спарингів. Контрольний матч зі збірною Болгарії відбудеться завтра в Києві, а з командою Естонії — у наступний вівторок у Таллінні. Згідно з попередніми домовленостями, товариський поєдинок із болгарами мав пройти в Софії, однак зустріч перенесли до столиці України. Ще одна вигода для того, аби «синьо–жовті» нарешті виграли.

Для опису дій та рішень корейського судді Сео Вон Кіма, який позавчора ввечері на світовій першості в Баку обслуговував бій 1/8 фіналу між олімпійським чемпіоном Василем Ломаченком та бразильцем Робсоном Консейсао, достатньо одного слова: «свавілля». Саме так називається все те, що витворяв 59–річний служитель боксерської Феміди в ринзі. Кореєць відбирав чесно зароблені очки в нашого боксера: Василь завдав суперникові нищівних ударів по корпусу, але Кім оцінив їх як «кіки» нижче пояса. При цьому рефері відверто ігнорував порушення боксерського кодексу бразильським бійцем, який тричі самовільно падав на поміст, уникаючи побиття.

Попри те, що чемпіонки останніх трьох сезонів української суперліги базуються у Кривому Розі, головним центром жіночого гандболу України по праву вважається Ужгород. «У місті є хороший зал, тисячі палких шанувальників гандболу. Матчі місцевих «Карпат» транслюють в інтернеті та по супутниковому телебаченню. А поруч з ареною розташований готель для прийому спортсменів», — так керманич ужгородської команди Борис Петровський розповідає «УМ» про спортивні принади міста. Саме в обласному центрі Закарпаття відбувся перший з’їзний тур нового сезону в жіночій суперлізі. І саме «Карпати» очолили турнірну таблицю.

Для тих, хто не надто пильно стежить за перипетіями українського волейболу, відсутність 11–разового чемпіона країни — харківського «Локомотива» — у турнірній таблиці вітчизняної суперліги сезону 2011/2012 може викликати неабиякий подив і навіть тривогу. Однак бити на сполох не слід. Флагман українського волейболу живий, здоровий і заявлений до участі в чемпіонаті України, щоправда, виступи на внутрішній арені «залізничники» почнуть лише на стадії «плей–оф». А наразі підопічні Юрія Філіппова взялися за підкорення іншої висоти — відкритої першості Росії.

Обумовлена матчами національних збірних двотижнева перерва, яку отримали вітчизняні клуби, — нагода перевести подих після напруженого вересня. Третина українських команд на початку осені розривалася на три фронти, тож не дивно, що на матчі 12–го туру прем’єр–ліги декому не вистачало «пального». Навіть «Шахтар» і «Динамо», які мають у своєму розпорядженні футболістів на два приблизно рівноцінні склади, у недільних матчах грали у свій фірмовий футбол лише впродовж одного тайму. І все ж виграли.

Зіпсувавши старт у новому розіграші Ліги чемпіонів поразкою в Порту, донецький «Шахтар» мусив шукати сатисфакцію в домашньому матчі проти чемпіона Кіпру. Команду з Нікосії дарма закидували шапками. АПОЕЛ — суперник серйозний, у груповому турнірі ЛЧ грає вже вдруге, а чого варта його перемога над «Зенітом» у першому турі цієї Суперліги. Однак «Шахтар» позавчора був просто зобов’язаний перемагати. Гра проходила за тотальної переваги господарів, але закінчилася нічиєю, причому «гірники» ще й відігрувалися. «Ми грали з португало­бразильською командою, а не кіпрською», — виправдовується Мірча Луческу.

Із чемпіонату світу з велошосе, що відбувався впродовж минулого тижня в столиці Данії, українці не привезли жодної нагороди — як у класі «профі», так і поміж молоді та юніорів. І якщо на попередньому «мундіалі» в Австралії найкращим результатом українських велогонщиків було 16те місце Андрія Гривка у груповій гонці, то цього разу досягненням є 23тя позиція Дениса Костюка. Прикметно, що обидва велосипедисти — члени «протурівських» команд. Андрій представляє «Астану» (вона нібито не відпустила нашого співвітчизника на чемпіонат України, тим самим позбавивши його можливості кваліфікуватися на ЧС2011). А Денис нинішній сезон проводить у кольорах україноіталійської команди «ЛямпреІСД».

Хокей в Україні часів незалежності не назвеш масовим видом спорту. Кожен новий рік після розвалу СРСР приносив дедалі більше боязні за долю «найшвидшої гри у світі» на наших теренах. На старому багажі збірна в’їхала у вищий дивізіон чемпіонату світу, але хронічні проблеми з фінансуванням призвели до логічного результату: тепер «синьо–жовті» «теліпаються» у другій лізі. Поступово захирів базовий клуб збірної — «Сокіл». Занепала система дитячих хокейних шкіл. «Без потужної команди рівня Континентальної хокейної ліги марно чекати міжнародних успіхів», — розводили руками у національній федерації. Ідея київського ХК «Будівельник» залишилася тільки на папері, натомість прапор підтримки вітчизняного хокею підхопили на Донбасі — в регіоні, що став ключовим і в політиці, і у фінансах, і в спорті. Грою справжніх чоловіків захопився олігарх–віце–прем’єр Борис Колесников — і ось він уже президент ХК «Донбас», а його клуб — чемпіон України, що має два склади, хороший менеджмент, реконструйовану арену та великі амбіції. У цьому сезоні донеччани планують виграти і чемпіонат російської Вищої ліги, а в подальших планах — заявка аж у КХЛ. Про життя нового флагмана українського хокею «УМ» розповів форвард «Донбасу» та національної збірної, вихованець київської школи Олег Шафаренко. У Донецьку він з’явився лише цього літа, і не шкодує.