Народний депутат Юрій Костенко, голова Української народної партії і заступник лідера блоку «Наша Україна», — в політиці людина досвідчена і «розкручена». Інженер за освітою, він пригадує, як його політична кар'єра почалася наприкінці 80-х, коли, працюючи в Інституті електрозварювання імені Євгена Патона над вивченням фізико-хімічних процесів взаємодії плазми, він усвідомив економічну неефективність командно-адміністративної системи. В 1989 році Костенко приєднався до інститутського осередку Руху за перебудову.

Вiн знав, чого хотів: ефективної ринкової економіки, західних стандартів життя і добробуту для незалежної України. Певно, через кільканадцять років поневірянь в незалежній державі про ті мрії згадувати не так уже й весело, але колишній «рухівець» каже, що досі хоче того самого. Тому в політиці його Українська народна партія задекларувала не лише курс на Європу, а й конкретну мету — інтегруватися до Європейської народної партії. До таких амбіцій «костенківців» неоднозначно ставляться і в «Нашій Україні», і в опозиції. Та ми з Юрієм Івановичем говорили не лише про партійні проблеми, бо хiба можна сьогодні оминути конституційну реформу, переговори щодо єдиного кандидата від влади й опозиції?

Київ завжди був полем політичної боротьби. Яскраве свідчення цьому — намагання з боку певних сил усунути з посади столичного мера Олександра Омельченка. Подібна ситуація складається і в Київській області, де за сфери впливу із Сан Саничем бореться подружжя Засух: пан Анатолій, голова Київоблдержадміністрації, та пані Тетяна, народний депутат і член фракції «ПППУ — Трудова Україна». Маючи фактично необмежений в області простір для адмінресурсу, панство Засух уособлює собою весь бюрократичний апарат, використовуючи свою владу як у політичній, так і в бізнесовій сфері. У відповідь на їхні методи «роботи» «батога без пряника» на Київщині сформувалась коаліція інших сил — так звана «група впливу Олександра Омельченка». До її складу входять: сам Сан Санич із партією «Єдність», прихильні до нього мери міст області, «Наша Україна» та Соціалістична партія, які мають сильні позиції в районах. Цій коаліції вдалося, попри інтенсивний спротив адмінресурсу, перемогти провладні сили (читай — Засух) на минулих парламентських виборах. І тоді «ворожий фронт» пішов у наступ іншим шляхом: тепер противник намагається вибити крісла з-під мiсцевих керiвникiв, які є прибічниками або Олександра Омельченка, або опозиції.

Через тиждень увесь світ святкуватиме Новий рік, який, за східним календарем, пройде під знаком Зеленої мавпи. Звісно, відзначатимуть його й українські політики. От тільки зустрічатимуть вони не позеленілого макака, а наступника на троні Леоніда Кучми. Адже, попри те, що вибори нового глави держави відбудуться аж наприкінці жовтня, за політичним календарем України, 2004-й — рік великих президентських перегонів. І саме цього Нового року найбажанішим подарунком під ялиночку для кожного бодай трохи значущого діяча нашого політикуму був би свій, власний засіб мас-медіа — теле- або радіоканал чи газета. Адже якщо сам діяч у президенти й не балотується, то з допомогою «слухняних» ЗМІ може дуже допомогти «своєму» кандидатові (як в обмін на «дружбу» в майбутньому, так і за вельми немаленькі гроші) набрати відповідну кількість голосів. От тільки увесь «серйозний» телепростір уже розподілений до останнього шматочка між магнатами найвищого ешелону, державне радіо з ранку до ночі рекламує інтернет-газету «Тиждень» (з «адресою» temnik.com.ua), а різні «FM-ки» навряд чи можна вважати справді дієвим засобом агітації. Інша річ — газети. Їх багато, їх можна розорити одним судовим позовом, щоб купити за безцінь або й просто знищити — якщо купити не вдається, а ЗМІ працює на відверто «неугодного» кандидата.

Відтоді як Соціал-демократична партія України (об'єднана) увійшла у велику політику, за нею постійно тримається кліше головного бізнесово-політичного угруповання країни. Кілька років поспіль впливовий польський часопис «Впрост» вносить ім'я «найоб'єднанішого» з соціал-демократів Віктора Медведчука до списку найбагатших людей Центрально-Східної Європи. Численні статки лідерів «ордену троянд» є основним резоном того, що наших есдеків з літерою «о» до цього часу не сприймають (а отже, не приймають) в поважній міжнародній ліво-центристській організації Соцінтерн. Натомість головною причиною того, що Медведчука й компанію не сприймають в Україні (на минулих виборах, незважаючи на потужну агітаційну кампанію, СДПУ(о) набрала найменше відсотків із «прохідних» партій та блоків — 6,27%), є дещо інший «грошовитий» чинник. Народна мудрість стверджує: свої фінансові м'язи соціал-демократи наростили нечесним шляхом — якщо не з порушенням законодавства, то з умілим використанням його лазівок. Усі чільні бізнесмени СДПУ(о) від «брудного» походження своїх маєтків відхрещуються. Проте нещодавно було оприлюднено копії документів, що накреслюють деякі механізми есдеківських збагачень. Далеко, між іншим, не «чистих»...

Українські політики дедалі більше переконуються в тому, що інтернет — це не тільки невичерпне джерело інформації, а й чудовий засіб безпосереднього спілкування з народом. Про те, як «чатиться» (себто спілкується з інтернет-аудиторією) лідерка БЮТі Юлія Тимошенко, «УМ» уже розповідала. Провідник «Нашої України» на щотижневі «посиденьки» у всесвітній мережі не має часу, однак періодично все-таки знаходить кілька вільних годин, аби відповісти на запитання цікавих юзерів (користувачів) інтернету. Минулого тижня Віктор Ющенко вкотре «зайшов» до чату на сайті «НУ» (www. razom.org.ua). Сьогодні «УМ» публікує деякі фрагменти діалогу В.Ю. з відвідувачами веб-сторінки «НУ».

Днями в деяких ЗМІ з'явилося повідомлення про те, що так звана «Організація українських націоналістів в Україні», очолювана Романом Козаком, заявила, нібито за певних умов готова підтримати Прем'єр-міністра Віктора Януковича як кандидата в президенти на виборах 2004 року. При цьому варто нагадати, що лише місяць тому, на початку листопада, той самий пан Козак на зустрічі з активом волинської обласної організації переконував присутніх у тому, що «правим силам у країні необхідно об'єднатись та висунути на виборах 2004 року єдиного кандидата». Цікаво, що про Януковича керівник «ОУН в Україні» взагалі не заїкався, натомість відзначивши, що «Євген Марчук як особистість потужніший за Віктора Ющенка», і тому він «не готовий підтримувати останнього на президентських виборах». Такі от дивні козаки в нас, в Україні, завелись.

Словосполучення «народний депутат» зазвичай асоціюється із солідним пузатим державним мужем, у якого під вікном стоїть щонайменше передостання модель «Мерседеса», а холодильник забитий червоною ікрою (хоча насправді у Верховній Раді чимало парламентаріїв як струнких, так і таких, хто розкішні «Мерси» бачив тільки здалеку). А як щодо депутатів молодих? Чи можна вважати солідним нардепа, якому ще немає й 29, а на вигляд не даси й 25?

— Гоніння, які застосовуються щодо суддів, не сприяють об'єктивному судочинству, — вважає голова Апеляційного суду Київської області Юрій Нечипоренко.
Виступаючи на засіданні Ради суддів України, яке проходило в Києві на початку цього тижня, він наголосив також на тому, що судді в Україні бояться розглядати справи, рішення щодо яких може зачепити інтереси представників влади.

Осінь — утім як і будь-яка інша пора року — ознаменувалася у нас внутрішнім приватизаційним скандалом, який для широких мас лише незначно поступається міжнародному, що вибухнув навколо коси Тузла. ФДМУ, у зв'язку з продажем 98,8 % акцій Дніпровського металургійного комбінату ім. Дзержинського, який уперше вивісив на свої прапори гасло «Доведи прозорість капіталів!», зненацька від нього... відмовився. Через «економічну (не плутати з революційною. — Авт.) недоцільність». Причому зробив це — дуже важлива деталь! — не з власної волі, а під тиском — безпрецедентний випадок! — Президента.

Останні роки в Україні професійний день військових відзначають двічі: 23 лютого за «старим» радянським стилем та 6 грудня — за «новим». Можливо, не краща традиція згадувати про проблеми жінок у березні, дітей — на початку літа, а про вояків — узимку. Однак сьогодні проблеми людей у погонах значною мірою є проблемами загальнодержавними, адже вони безпосередньо стосуються мало не кожного громадянина України. Українці служать не лише на рідних просторах, а й у спекотному Іраку, європейському Косові та тропічній Сьєрра-Леоне. «Геній» полководця Леоніда Кучми вже тричі підштовхував свого носія до відправлення українських солдатів та офіцерів до африканської Ліберії. Поки що, на щастя, без результатів.
Про перспективи реформування української армії слідами її професійного свята наш кореспондент поспілкувався з Віктором Ющенком, лідером парламентської фракції «Наша Україна». Майже 30 років тому рядовий Ющенко служив у Прикордонних військах Радянської армії. Нині Віктор Андрійович — капітан запасу.