Дивна пристрасть охопила Західну Європу: у міських парках, на гірських курортах, уздовж морських узбереж і просто по життю крокують люди з лижними палицями, але без лиж. Ще можна б зрозуміти, коли додаткової опори потребує старенька пані чи турист із важким рюкзаком, який дереться на гору. Але навіщо додавати собі зайвого клопоту, махаючи двома ціпками під час звичайної прогулянки?

Насправді ці «диваки» — не втікачі з божевільні, а прихильники одного з найбільш передових видів фізичної активності: скандинавської ходьби. Цей простий і корисний вид фізкультури завойовує у світі дедалі більшу популярність, і вже мало де у Північній Європі залишилися регіони, де не було б бодай однієї траси для любителів nordic walking. Що ж це за штука така — скандинавська ходьба?

Кожна наука має своїх скелетів у шафі. Та коли артефакти різних дисциплін помістити в один простір вони часом починають «оживлювати» одне одного. Цей специфічний простір уже дістав міжнародну назву: «Нова наукова галузь ЕНІОЛОГІЯ присвячена розгляду таємничих, незрозумілих, окультних явищ, що їх не може пояснити офіційна наука», — читаємо у книзі Олександра Кульського «Тіні дракона Чен Гуана» (К.: Всесвіт).

Тут можна поштовхатися в черзі в кінозал із Валерієм Тодоровським, поступитися дорогою чарівній Аді Роговцевій, яка минулої суботи відсвяткувала день народження, та пояснити працівникам кінотеатру, що ця симпатична брюнетка, яку вони не хотіли пропустити до зали, — член журі, португальська актриса Марія де Медейруш, а потім принагідно взяти у неї автограф у пам’ять про фільм «Генрі та Джун», де вона зіграла суперницю героїні Уми Турман (це було за чотири роки до її епізоду в культовому «Кримінальному чтиві»).

Незважаючи на претензії Одеського кінофестивалю бути «українським Канном» i ледь, але все ж відчутними тенденціями, законсервуватися в певний формат, він своєю відкритістю й легкою, як морський бриз, безшабашністю більше нагадує Венеційську мостру. І хай ще ОМКФ треба рости в плані кількості зірок на метр квадратний, головне, щоб він не втратив найважливішої для кінофестивалю риси — відчуття у глядача завмирання душі перед черговим кінопоказом.

Шальки політичних рейтингів хитнулися в інший бік — станом на червень опозиційні партії користувалися більшою популярністю серед населення, аніж Партія регіонів та її союзники. Сукупна електоральна підтримка партій «помаранчевого» ідеологічного кластеру зросла до 27% (порівняно із 24% у лютому), повідомив Київський міжнародний інститут соціології. У партій «синього» сектору — 24% (у лютому було 25%, проте різниця в 1% не є статистично значущою).

На території гуртожитків Боярської лісової дослідної станції днями коїлися дивні речі: по периметру поселення з’явилися стрічки з написом «Кордон», а на дерев’яних альтанках — таблички «Міністерство економіки», «Міністерство ЗМІ» тощо. У невтаємничених могло б скластися враження, що вся наша владна верхівка вирішила виїхати зі спекотного Києва й подихати свіжим повітрям. І верхівка дійсно приїхала. Але не та...

Ринок туристичної книжки уже давно структурувався на кілька сегментів, основні з яких два: власне путівники–навігатори, призначені для безпосередньої орієнтації на місцевості, та альбоми–нагадування, що їх туристи купують «на пам’ять» для неспішного й у деталях розглядання по поверненні домів. І різняться ці два типи видань не лише зовні — виразно кишеньковий формат у першому випадку, і декоративно–настільний у другому. Відмінність у самому стилі оповіді: пост–путівники акцентують на деталях, що ховаються від поспішного погляду приїжджого. Власне, такі книжки наближаються до популярного нині жанру під назвою «історія повсякдення».

Багатьом колегам Павла Федорука, очевидно, здається, що він — не тільки улюбленець долі, а й протеже самого бога інтелектуальних технологій. Бо інакше чим пояснити стрімке, як метеорит, входження молодого прикарпатського вченого у «верхні шари» наукових інтернет–еліт: вітчизняної (тут іще можна було б натякати на якісь кулуарні симпатії) та міжнародної (а ось там зустрічають і проводжають лише по розуму).

Один із найулюбленіших векторів діяльності професора Федорука — впровадження розробленої ним адаптованої системи дистанційного навчання та контролю знань «EduPRO», високо оціненої фахівцями світового рівня. Щоправда, в Україні вона поки що застосовується лише локально.

Сьогодні в усьому світі традиційно згадуватимуть про дітлахів та їхню беззахисність — із нагоди Міжнародного дня захисту дітей. Україна — не виняток: у нас особливо багато дітей, яких потріб­но захищати і якими слід опікуватися. Юкіе Мокуо, голова дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні, стверджує: за останніми дослідженнями, у нашій державі є близько 85 тисяч дітей, права яких постійно порушуються. «Тому Міжнародний день захисту дітей повинен стати не єдиним днем, коли ми згадуємо і піклуємося про дітей, — каже Юкіе Мокуо, — вони щодня потребують нашої підтримки».

Завершення минулого тижня для Віктора Януковича принаймні на західному напрямку виявилося плідним. Із XVII саміту глав держав Центральної Європи у Варшаві Президент України повернувся зі здобутками: потиснув руку, пообідав і навіть «тепло привітався» (цитата з президентського сайту) з лідером США Бараком Обамою, обговорив актуальні питання двостороннього співробітництва з президентом Польщі Броніславом Коморовським. І головне: «привіз» наступний центральноєвропейський саміт в Україну — наступного року цей представницький форум відбудеться в Києві, причому фактично напередодні початку чемпіонату Європи з футболу.

Напередодні Дня Києва «УМ» поспілкувалася з Лідією Антонівною Пономаренко — автором книги «Вулиці Києва». Лідія Антонівна без тями закохана в Київ; історик, геодезист, вона 40 років працює з давніми документами, схемами та картами «стольного града». З цією дослідницею ми говоримо сьогодні про «візитку Києва» — Хрещатик.