Існує поширена думка, що очолювана Медведчуком-старшим Адміністрація Президента України, що розташована у відомій будівлі на Банковій, нині виконує ту саму роль, що й ЦК КПУ. Вибудована чільним адвокатом, заслуженим юристом і екс-лідером Партії прав людини вертикаль з усіх чотирьох цілком «незалежних» гілок влади змушує припустити, що химери остаточно переселилися в голови керівників держави з іншого, не менш відомого будинку, що наразі ремонтується навпроти.
Знайомство з унікальним «Радянським архівом» видатного дисидента-антикомуніста Володимира Буковського змушує до аналогій із сучасністю. Якщо є новітній ЦК, неподалік має бути і модерний КДБ. А й справді, хто нині виконує роль безпомильних і несентиментальних «комиссаров в пыльных шлемах», хто є бойовим загоном правлячого режиму, який готовий до розправи з кожним, хто не вважає, що «ученье Кучмы всесильно, потому что оно верно» (з проекту програми однiєї об'єднаної партiї 2004 р.)?..
Отже, КГБ сьогодні — це не СБУ, не РНБОУ і навіть не спецпідрозділи «орлів», тих, що «зовсім без моралі». Це топ-менеджери і президентські піарники. Адже саме підлеглі двуликого Медведчука (у сенсі: глава АП і лідер партії) найкраще запозичують і копіюють невмирущі методи чекістів з-під крила «залізного Фелікса».
Виявляється, що темники — це не вигадка клятих московських іміджмейкерів і доморощених політтехнологів. Це одна із давніх гебістських технологій.

«УМ» уже писала про фактичний передноворічний арешт (вигляд якого має «примусовий привід на допит») львівськими податківцями директора мистецького об'єднання «Дзига», одного із співзасновників «Львівської газети» Маркіяна Іващишина. Марек — постать у Львові знакова: у 1989—1991 роках — один із засновників організованого студентського руху, лідер студентського голодування 1990 року в Києві, нині — власник культурно-мистецького центру «Дзига», підприємець і меценат, продюсер та імпресаріо. З огляду на незалежну позицію та видавання опозиційної газети він просто не міг не потрапити під «роздачу» Медведчука-молодшого, донедавна керівника львівських «митарів». Останнім часом «наїзди» на Іващишина та його колегу по бізнесу Ярослава Рущишина набули радикальних форм, тож 12 січня — ще до того, як закрили їхнє кафе «Лялька», — Іващишин і Рущишин подали скаргу на відкриття кримінальної справи проти них, проти звинувачення на свою адресу у несплаті податків на 385 тис. грн. Про це Маркіян Іващишин повідомив нашому кореспонденту в інтерв'ю.

Учора Верховна Рада знову не працювала, тож Тарас Чорновіл — львівський «мажоритарник» із «Нашої України», який відверто нудиться без активної діяльності, — охоче погодився поспілкуватися з «Україною молодою». Його погляд на політичні події завжди відзначається чіткістю, говорить він незавуальовано, а причетність радикального члена партії «Реформи і порядок» до останніх подій, пов'язаних із протистоянням опозиції та податкової адміністрації у Львові, підказує додаткові теми для розмови...

Останні дні 2003-го залишили гіркий осад. 24 грудня у винятковій за цинічністю процедурі «більшовики» вкупі з комуністами віддали 276 голосів фактично не за конституційну реформу, а за пролонгацію повноважень нинішнього режиму. 24 грудня Леонід Кучма в Керчі уклав із Путіним домовленості, які цілком можуть означати відмову України від суверенітету над нашою частиною Азовського моря й Керченською протокою. 26 грудня Президент yсупереч усім законам відсторонив від виконання обов'язків мера Мукачевого законно обраного «нашоукраїнця» Петьовку й призначив у місто свого намісника (за дивним збігом обставин, члена СДПУ(о)), владу якого сьогодні намагаються утвердити шляхом поліцейського терору. Нарешті, 30 грудня Конституційний Суд остаточно продемонстрував відсутність в Україні незалежної судової влади, дозволивши Кучмі балотуватися й 2004 року.

Передноворічний скандал навколо директора львівського мистецького об'єднання «Дзига», одного із співзасновників опозиційної «Львівської газети» Маркіяна Іващишина, набуває розголосу у новому році. Марека — відомого громадського діяча, одного з лідерів студентського голодування 1990 року в Києві, як уже повідомляла «УМ», 30 грудня у супроводі працівників податкової міліції привели у слідчий відділ ДПА у Львівській області. Його та гендиректора ВАТ «Троттола» Ярослава Рущишина, які у знаковий день 16 вересня 2002 року започаткували «Львівську газету», що неодноразово критикувала дії львівської податкової, звинувачують в ухилянні від сплати податків в особливо великих розмірах.

Більшість наших співгромадян, не обтяжена знанням законів та Конституції, часто вважає, що влада — річ самодостатня і «маленькій людині» тягатися з нею не під силу. Це, звичайно, прикро, однак набагато небезпечніше інше — у свою непогрішимість та вседозволеність давно вже повірили ті, хто видряпався на владний олімп. Всівшись у керівні крісла і одержуючи всі блага за рахунок платників податків, тобто більшості громадян України, високопоставлені державні мужі досить часто вважають своїх годувальників якщо не бидлом, то сірою масою точно. Ще жоден iз них привселюдно не зізнався, що рвався, приміром, у міністри чи депутати задля того, щоб взяти участь у привласненні багатств, створених усім народом, або для парламентського «даху» від судового переслідування за неправедно нажиті статки. Свої справжні устремління та мотиви тих чи інших кроків вони старанно приховують. Тому про мораль та мету наших висопоставлених чиновників можна судити хіба що з публічних виступів, інтерв'ю, заяв, співставляючи їх iз конкретними кроками та діями...

На зустрічі з журналістами «УМ» лідер «Нашої України» говорив про безперспективність реалізації в нашій державі нинішнього варіанту політреформи, своє бачення «грузинського сценарію» для України, про власнi очікування від «вулиці», виборчої кампанії

З приходом Геннадія Васильєва у крісло Генерального прокурора «донецькі», які досі суттєво відставали від СДПУ(о) за кількістю «своїх» глав райдержадміністрацій, почали нарощувати адміністративні м'язи завдяки прокурорським кадрам. Свідченням того, що кадрова експансія зі Сходу не обмежиться традиційною ротацією людей на Різницькій і в кількох дрібних областях, став «замах» «донів» на святая святих — Дніпропетровщину. У п'ятницю колегiя Генпрокуратури жорстко розкритикувала й ухвалила рiшення притягти до дисциплiнарної вiдповiдальностi облпрокурора Володимира Шубу, його першого заступника Йожефа Ороса та заступника Володимира Решетiлова. Наступного дня стало відомо, що ввечері після засідання Васильєв таки підписав наказ про звільнення прокурора колись «не першої, але й не другої» області в Україні.

Воно й не дивно, що в країні, де люди, яким усе ще дорогі ідеали цивілізованого суспільства та демократії, кусають лікті з приводу втрати ще кількох її останніх бастіонів, Президент від'їжджає до Баден-Бадена зі спокійним серцем: мовляв, цей рік був чи не найбільш вдалим. Авжеж, ця країна — країна навпаки. Найбільше мешканців тут зосереджено в крайніх хатах, і не підозрюють вони, що крайні садиби горять першими. Ці обивателі дивляться по брехливих телевізорах сюжети про грузинську революцію так само індиферентно, як і, скажімо, про нові тенденції в образотворчому мистецтві австралійських аборигенів. Для цих обивателів існує одна паралель — та, на якій вони живуть, себто більш або менш успішно виживають, решта їм паралельно. Тому й у день початку політичної реформи, прямо пов'язаної з усікновення Конституції на всенародне право обирати Президента, цього самого народу під стінами парламенту — душ від сили двадцять. А в день «парнокопитного» (тобто обома руками) голосування «більшовиків» за перше читання цього закону під вікнами Верховної Ради немає нікого, хто сказав би: «Щось не теє ви, хлопці, робите».