Виданий уперше 1840 року в Санкт–Петербурзі, «Кобзар» зазнав чимало як перевидань, так і змін: поширенню найвідомішої української книги перешкоджали суворі заборони й цензурні переслідування, тексти багатьох віршів спотворювали, фальсифікували редактори й видавці. За радянських часів «ляські» часто заміняли на «панські», з масових видань вилучали «незручні» поезії, зокрема присвячені Богданові Хмельницькому. «У вірші «Чигрине, Чигрине» в рядку «За що скородили списами московські ребра» слово «московські» заміняли на «татарські». Однак найбільше викривлень було у коментарях до творів Шевченка, що писали ідеологічно заангажовані літературознавці», — розповідає начальник відділу шевченкознавства Інституту літератури ім. Шевченка НАН України Валерія Смілянська. Найреволюційніші поезії «Кобзаря» друкувалися за кордоном та поширювалися в УРСР нелегально.

Твори, що увійшли до шевченківської збірки, стали найціннішим літературним надбанням української нації. Вірші «Кобзаря» переклали більш як на сто мов світу, а відповісти, скільки іноземних, ба навіть українських видань «Кобзаря» існує сьогодні, не можуть точно навіть досвідчені шевченкознавці.

Нинішній текст Кобзаря все ж не такий, як 170 років тому. Досить сказати, що нині державна українська мова має усталений правопис, про який годі було мріяти в позаминулому столітті. Втім науковці зробили все, аби мінімізувати різницю між прижиттєвим виданням «Кобзаря» та нинішнім. «Немає підстав говорити, що хтось сьогодні перекручує Шевченка, — переконує в розмові з «УМ» провідний науковець відділу шевченкознавства Інституту літератури Роксана Харчук. — Сьогодні «Кобзар» є близьким до ідеалу».

Кореспонденти «УМ» вирішили дізнатися, як продається «ідеальний» «Кобзар», і пройшлися по книгарнях Києва.

Мабуть, це найзагадковіший континент нашої планети. Тут можна запросто побачити пінгвінів, які позують для фотоапарата на відстані простягнутої руки. Адже на «аборигенів» тут ніколи не полювали, і вони й не здогадуються, що людей треба боятися.

Питання «У вас немає зайвого квитка?» супроводжувало мене від виходу з метро і до входу в Палац «Україна». Рівномірний потік людей, що тягнувся на концерт Михайла Поплавського, через кожні десять кроків натикався на такі собі «острівки надії» — бажаючих потрапити на видовище, але мало кому з них щастило, бо мало кому хотілося розлучатися з розкішним запрошенням пурпурового кольору, де золотими літерами було записано: «Маю честь запросити Вас». Феномен творчого потенціалу Михайла Михайловича Поплавського ще належить вивченню та аналізу — але це справа вчених та піар–менеджерів. Ми ж, як звичайні слухачі, не перестаємо дивуватися його невичерпній енергії та оцінювати різнопланові пісні.

П’ять населених пунктів, у яких виріс Гоголь і які відтак міцно приросли до його імені: Миргород—Сорочинці—Василівка—Диканька—Полтава, видовжений п’ятикутник, що нагадує зазубрений уламок коси. Від крайсвіту Гоголевого дитинства до іншого його географічного краю — трохи більше ста кілометрів. Із цього вузла шляхів, сіл, поплетеного Псла, нуднуватих пейзажів, які мало змінилися за двісті років, Гоголь закрутив сюжети світової класики.

— Лідіє Дмитрівно, до ювілеїв звикле роздають титули. Вашому музею присвоять статус національного?
— Обласний гоголівський комітет звернувся з таким проханням до Києва. І голова республіканського оргкомітету Іван Васюник дав доручення міністру культури і туризму Василю Вовкуну підготувати відповідні папери. Гоголь належить до національних геніїв, це візитка нації. Тому, думаю, наш музей цілком заслуговує на статус національного. Тим більше що попри віддаленість від великих міст музей один із добре відвідуваних в Україні. Щороку до нас приїздить понад 10 тисяч людей, а в останні роки — 13—14 тисяч. У цей рік, проголошений ЮНЕСКО роком Гоголя, ми очікуємо ще більший інтерес до нашого музею.

На те, щоб Полтавщина гідно віншувала славетного земляка, з держбюджету України виділено 20 млн. гривень. Цю цифру підтвердив у телефонній розмові з «УМ» начальник управління культури обласної держадміністрації Володимир Годзенко. Сам пан Годзенко киває на управління капітального будівництва ОДА — головного розпорядника коштів — і каже, що він особисто більше нічого не знає.

Чи захоплювала хоч одна жінка серце Гоголя? Мав він хоч коли у житті натхненну музу, палючу пристрасть, романтичну любов чи бодай ніч кохання на сіновалі? Тобто чи був він звичайним чоловіком у найприватнішому і натуральному розумінні слова? Відповіді на ці питання теж лишилися містичною загадкою Гоголя, заритою на Новодєвичому цвинтарі в Москві.

Василівка, родинне помістя Гоголів–Яновських, метушливо готується до радощів ювілейного стресу. 1 квітня сюди, в шишацьку глибинку, на меморіальне паломництво потягнуть валки VIP–екскурсантів — Президент, міністри, чиновники, сановиті митці. А зараз ауру місця порушує стукіт кельм і перегукування будівельників. Ми ж хочемо, щоб ви побували тут «до того, як...»
У світі існує чотири музеї Миколи Гоголя (тут, у Гоголевому; у Сорочинцях, де він народився і виплакав у пелюшках перші півроку свого життя; у Москві — в будинку на Нікітському бульварі, де він помер, приватний музей у Петербурзі — у будинку графа Толстого). Гоголеве — певно, найголовніший музей, масштабний і повноцінний, «корінний зуб» гоголіади. Це те місце на землі, де Гоголь сумарно провів найбільше часу. Тут він зустрів і першу в своєму житті відьму.

Беззаперечно, Тарас Шевченко і його «Кобзар» — символи України, які об’єднують і оберігають націю. Феномен українського поета і художника визнають в усьому світі. Тому дату народження цього геніального українця і громадського діяча ми щороку відзначаємо на всіх рівнях. Минулої суботи у Національному палаці «Україна» пам’ятним вечором «Ми діти твої, Україно!» 195–річчя Кобзаря вшанували викладачі та студенти Київського національного університету культури і мистецтв. Своїм Шевченком університет культури ще раз підкреслив актуальність Кобзаря і довів, що українське мистецтво — це не лише шаровари: організатори вечора пам’яті зуміли органічно поєднати Кобзаря, патріотизм і навіть виступи рок–груп.

У понеділок у Національній опері України Президент вручатиме Національні премії імені Т. Шевченка в галузі літератури, мистецтва, публіцистики і журналістики. Шевчен­ківський комітет, який засідав наприкінці лютого, визначив п’ятьох лауреатів із десяти можливих за статутом. За інформацією «УМ», особливих суперечок чи скандалів на засіданні не трапилося: лауреати набирали по 20–21 голосу. Це при тому, що були присутні 21 член комітету — всі, крім Олега Скрипки і Романа Віктюка. До речі, Роман Григорович не з’явився на жодному зібранні Шевченківського комітету.