Здається, з того 1999-го минула ціла епоха. Україна — загартована «касетним» та іншими скандалами, пропущена через нове осмислення демократії, патріотизму й опозиційності, кийки правоохоронців та грати СІЗО, і все ж обдарована надією на краще, — Україна змінилася. Часто думається: а що було б, якби тоді, в «наметовому» 2001 році, і тепер, у «політреформеному» та виборному 2004-му, був живий В'ячеслав Чорновіл? Напевне, було б по-іншому. Але історія не має умовного способу, а шлях до втілення цих сподівань перекрив КамАЗ. 25 березня 1999 року в нього врізалася біла «Тойота», на правому передньому сидінні якої після відвідин Кіровограда дрімав лідер уже розколотого Народного руху.

Справа Лазаренка наразі не є визначною подією для України — влада, політики й засоби масової інформації зайняті проведенням та висвітленням політреформи, підготовкою до президентських виборів, масових акцій... Та чи мало ще є «вдома» справ, на тлі яких початок судового розгляду в далекій Каліфорнії втрачається з виду чи навмисно подається поверхово, а то й спотворено? Цього суду над цією людиною, якій так багато інкриміновано, чекали настільки довго, що, коли він нарешті наблизився безпосередньо до лінії старту, увага спостерігачів уже була притуплена — багато хто просто втомився стежити за цією справою з таким ступенем прискіпливості, на який вона заслуговує. Проте, відзначимо, прем'єр-міністрів України не кожного дня судять, не кожного дня й навіть року. Не так часто найпотужніша Феміда світу — американська — концентрує свої зусилля на конкретних оборудках із майном усіляких українських агрофірм, будиночками для Кабінету Міністрів, газом тощо.

Одним із подарунків, який Радянський Союз залишив у спадок Україні, став надзвичайно великий військовий комплекс. Спершу цим гордилися. Проте невдовзі перед українським військом постало зовсім інше питання: що з цим майном робити? Світ і його пріоритети змінилися, бо розвинуті країни стали приділяти увагу не масштабам та кількості, а якості — високотехнічним розробкам та розвідці. В Україні це теж усвідомили, тому за 12 останніх років чисельність війська було скорочено з 760 до 355 тисяч, а разом із «демобілізованими» почали продавати майно Збройних сил.

Ще рік тому керівництво «Студії «1+1» обіцяло прибрати з ефіру передачу «Проте» як надто пропагандистську, замовну й нерейтингову, але пара Дмитрів і нині там. «П'ятихвилинка ненависті», яка регулярно з'являється на «плюсах» у найкращий ефірний час «1+1», уже багатьом набила оскомину, хоча й сприймається вже не як «мочилівка» Віктора Ющенка, а, навпаки, як копітка робота на його рейтинг двох владних глашатаїв, Корчинського та Джангірова. І той, і інший відпрацьовують «темники» з Банкової, що вже давно доведено, і у висловах не соромляться. Справді обоє рябоє... Дехто ще пам'ятає того ж Корчинського у ролі полум'яного політика-радикала. Аж, виявляється, і Джангіров від свого колеги не надто відставав. Як підтвердження варто лише процитувати справжні перли з його виступу перед журналістами з шахтарських регiонiв у приміщенні товариства «Знання» в Києві у березні 2001 року. Це зараз Дмитрові вкладають у вуста критику, адресовану лише лідерам опозиції, а якихось три роки тому його власна отрута поливала всіх без розбору. Оцініть самі.

«Обов'язково подивися сьогодні Піховшека, він, кажуть, якусь «бомбу» оприлюднить», — по секрету порадила минулої неділі знайома, якій, у свою чергу, повідомив про потенційну «бомбу» дотичний до «плюсів» колега, котрому про це розповів ще хтось із колег-журналістів...

Мова піде не про морози навесні, які можуть завдати шкоди хліборобам. Хочу привернути увагу до небезпеки для суспільства і держави від затіяної владним режимом великої авантюри під виглядом так званої політичної реформи. А також звернути увагу на дійових осіб, які реалізовують цей сценарій.

Спершу здавалося, що народного депутата від блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», голову обласних організацій Народного руху і «Просвіти» Миколу Кульчинського в Гадячі сплутали з якимось олігархом, котрий може дозволити собі смітити грошима заради нав'язливої реклами власної персони. Тож за прихисток для зустрічі з виборцями в районному Будинку культури почали вимагати оплату. А оскільки подібних зустрічей у райцентрах і селах пан Микола влаштовує десятки, допомагаючи передусім найнужденнішим землякам, то зачіпка місцевих культуртрегерів за непередбачену законодавством статтю витрат сприймалася багатьма їхніми земляками як привід для відмови надати приміщення опозиційному нардепу.

Таких грандіозних масштабів і форм, яких набуває процес політичного тиску з боку влади на представників опозиції та її симпатиків, Україна за 12 років незалежності ще не знала. «Хто не з нами, той проти нас, а тих, хто проти нас, треба або зламати, або знищити» - ось вона, жорстка й безкомпромісна філософія режиму та його прислужників. І всі ми тією чи іншою мірою стаємо заручниками цієї цинічної філософії. А якщо ви маєте бізнес, водночас не приховуєте своїх політичних симпатій до опозиції і маєте сміливість балотуватись на виборні посади, то рано чи пізно перед вами постане проблема вибору: або продаєте душу, або втрачаєте спокій, бізнес, а може, і свободу. Всі ці грубі й цинічні реалії української дійсності на собі відчув сьогоднішній наш співрозмовник, ще донедавна законно обраний міський голова Мукачева, що на Закарпатті, Василь Петьовка, прихильник «Нашої України», якого силою усунули від міського керма, прикриваючись відповідним указом Президента, закарпатські пани-есдеки. Але Петьовка не впав духом і не зламався - він не збирається зникати з крайового політичного олімпу.

Обгрунтовуючи причини репресивних дій проти радіо «Континент», центр «Укрчастотнагляд» пояснив громадськості, що він діяв «за зверненням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 20.03.04 за №17/297». «Заявляю, що цього дня Національна рада не приймала і не спрямовувала до будь-яких інстанцій жодних звернень щодо «Континенту», — запевняє член Нацради Віталій Шевченко, партієць УНР.

Увесь позавчорашній мітинг лідери опозиції провели, тримаючи один одного під руки: посередині Юлія Тимошенко, а по обидва боки — Віктор Ющенко та Олександр Мороз. Картинка була дуже ідилічною, тому з 5-тисячного натовпу після фраз на кшталт «Трійка буде разом!» раз по раз лунали радіснi вигуки. На жаль, у політиці, як і в житті, бажане не завжди є дійсним, а за реальність і реалізм доводиться боротися. У своєму виступі Віктор Ющенко зазначив, що в його блоку є повне розуміння з Блоком Тимошенко в питанні підписання маніфесту про дії опозиції на найближче політичне майбутнє. У взаєминах із соціалістами такого порозуміння наразі немає. Передусім тому, що Соцпартія підтримує політреформу, котру засудили не тільки Ющенко та Тимошенко, а й «рядові» учасники мітингу. Тому акцію опозиції Мороз, на відміну від емоційно «запалених» Ющенка і Тимошенко, залишав із похмурим чолом.
Про те, чому, власне, між трійкою нема «повного порозуміння», кореспондент «УМ» намагався дізнатися в Олександра Мороза, поки той прямував від пам'ятника Шевченку до авто.