«Мені тебе завжди мало» — так, мабуть, кожен із нас може сказати про свою зарплату. І не важливо, скільки її — 300 гривень чи 10 тисяч «умовних одиниць». Бо ж грошей, як відомо, багато не буває... А якщо йдеться про наших із вами обранців, то й тим паче. Потрапляє справді незаможний політик у Верховну Раду, а там — суцільні мільйонери в шкарпетках від «Бріоні» й на машинах «від «Мерседеса», які людину в краватці за 30 грн. й людиною-то не вважають. Як тут утримаєшся від спокуси «поторгувати» своєю карткою під час голосувань за «вигідні» законопроекти? Тобто депутатів, які радо вхопилися за можливість отримувати не дві, як раніше, а всі двадцять тисяч зарплати, зрозуміти можна. Окрім, хіба що, вищезгаданих мільйонерів, які теж державними грошенятами не гребують (зазвичай роздають водіям-помічникам), хоча зайвої тисячі гривень у набитій доларами кишені й не помітять.

Весело й велелюдно було вчора в центрі Києва — майже як на гуляннях з нагоди якогось із державних свят. Святкувати, правда, не було чого: прихильники «антикризової» коаліції до обіду так і не дочекалися подання Президентом до парламенту кандидатури Прем'єра-Януковича, і їхні опоненти марно (знову ж таки, станом на 15-ту годину) закликали главу державу розпустити Верховну Раду й оголосити дострокові вибори. Тож веселилися «превентивно»: ходили столицею мітинговими процесіями, показували вистави, вітали політичних лідерів, словом, розважалися хто як міг.

«У політичному житті України настає момент істини». Так оцінив важливість «загальнонаціонального круглого столу», який розпочався ввечері в середу в секретаріаті Президента, його ініціатор Віктор Ющенко. Мета зібрання, за словами глави держави, — всім політичним силам об'єднатися навколо національних інтересів України: «забезпечення державного суверенітету, цілісності кордонів, території, втілення економічних перетворень, гарантування всіх демократичних прав і свобод, які завойовані» тощо. Відкриваючи представницьке засідання, Президент висловив сподівання, що цей «круглий стіл» стане «точкою відліку нового часу в політичному і суспільному українському житті», допоможе політикам припинити «розбрат і коливання», «відмовитися від політичного реваншу і протистояння, підтвердити незмінність і незворотність внутрішнього і зовнішнього курсу України, відійти від особистих амбіцій» і нарешті всім обійняти чітку позицію щодо важливих для долі держави перспектив. Підсумком обговорення мало стати підписання Універсалу національної єдності.

Як усе-таки добре, що Верховна Рада вирішила трохи відкласти свої канікули й попрацювати на благо народу кілька зайвих тижнів. Бо без цирку (а під його куполом на столичній площі Перемоги зараз міжсезонне затишшя), знаєте, нудно. Спасибі нардепам — «арена» під куполом на Грушевського не лише продовжує функціонувати, а й дедалі більше смішить людей. У вівторок «МОРОЗматичність» сягнула апогею: прагнучи позбавити Президента аргументів для дострокового розпуску ВР, парламентарії самі себе вкусили за хвоста. Тобто ухвалили постанову, якою скасували своє ж власне (а якщо точніше, то Ради попереднього скликання) рішення про відставку уряду Юрія Єханурова. І сміх, і гріх...

Розпустить Президент Верховну Раду чи ні? Незважаючи на те, що парламентарії з «антикризової» більшості старанно намагалися випромінювати впевненість — мовляв, хоч яке рішення ухвалить глава держави, вони однаково залишаться у виграші, — учорашній день ВР пройшов під знаком саме цього запитання. Ще й спікер Мороз своїм неоднозначним телезверненням невідомо до кого підігрів пристрасті... Тож немає нічого дивного в тому, що у надрах коаліції визріла ідея викликати Президента перед очі законодавців, аби «по-дружньому» йому пояснити, чому краще не «качати права» і внести на розгляд парламенту кандидатуру Віктора Януковича, замість «деструктивно» розпускати парламент. Ідея, варто зазначити, викликала рішучий протест у опозиції, яку уособлює Блок Тимошенко, та «меншості» — так влучно охарактеризував невизначений статус «Нашої України» один з її лідерів Анатолій Кінах.

Можна напевне стверджувати, що вчора вранці щонайменше зо два десятки народних депутатів (а якщо по-чесному, то й значно більше), записаних у фракцію Блоку Тимошенко, зеленою заздрістю заздрили своєму колезі Володимиру Зубику, який іще раніше, підписавшись за вступ до «антикризової коаліції», фактично спалив за собою всі БЮТівські мости. І, хоча й досі значиться у фракції БЮТ, тепер чинити за її внутрішніми законами не зобов'язаний. Тож поки всі 125 нардепів-«тимошенківців» учора дружно писали заяви про вихід із фракції, що нібито має потягти за собою складення народнодепутатського мандата, пан Зубик спокійно собі займався, чим хотів. А разом із ним і послідовники-перебіжчики: колеги Олександр Борзих, Володимир Толстенко та Михайло Зубець.

Парламентський буфет ризикує розоритися — одразу 186 народних обранців готові повністю відмовитися від їжі. Щоправда, станом на другу половину вчорашнього дня під заявою з відповідним попередженням (у стилі «а не дасте нам комітети — помремо з голоду») підписалися тільки 20 депутатів із фракції Партії регіонів, але, як запевнив представників ЗМІ шанований «регіонал» Євген Кушнарьов, у разі потреби морити себе голодом ладні й усі 186. Сил вистачить. Ну, припустімо, й без того худенький Рінат Ахметов довго не протягне, але це вже його проблеми. Зрештою, у фракції ПР вистачає великих в усіх сенсах людей, яким дієта піде тільки на користь. Усе це не вигадка — саме голодуванням «погрожують» «синьо-білі» опозиціонери «демократичній коаліції», якщо до кінця цього тижня не буде знайдено компромісне рішення щодо розподілу парламентських посад.

Незважаючи на нібито вихідний день, у Верховній Раді вчора було людно. Проголосувавши напередодні за те, щоб до вівторка «бити байдики», учасники новоствореної парламентської коаліції віддали цю прерогативу опозиції, а самі взялися до роботи: зійшлися на свої перші, установчі, збори.

Фраза «вчора ввечері коаліційна угода між «Нашою Україною», Блоком Тимошенко та Соцпартією могла бути підписана» вже, мабуть, викликає у читачів гомеричний регіт. І недарма, адже ледве не щодня це «вчора» відкладається на невизначений термін. Колись «триєдина» опозиція так довго намагається знову стати владною коаліцією, що незабаром, мабуть, навіть найбільш політично підкованим українцям буде байдуже, чи дійсно коли-небудь підпишуть ту угоду і чиї саме «автографи» під нею стоятимуть.

Поки «помаранчево-рубінові» «коаліціонери» чубляться й миряться, апелюють до Президента й дедалі більше розчаровують своїх прихильників, «синьо-білі» сили часу дарма не гають. У них уже все вирішено, і справа за малим — дочекатися, поки «Наша Україна» (а саме на неї розраховані коаліційні потуги Партії регіонів) сама прийде до воза, чи то пак, до політичної сили, яка на виборах набрала найбільше голосів.