24–й виборчий з’їзд ВО «Свобода», що відбувся вчора у залі «Київпроекту», нагадував імпровізований парад вишиванок: не менше половини з 492 учасників, які прибули на форум, одягнули народні строї. Відкриття «освятили» пісні січових стрільців — «Повіяв вітер степовий», «Ох, як люблю наші гори» та ін. — під акомпанемент бандури. Чоловіки, яких серед делегатів було відсотків 90, зворушливо підспівували. Формат зібрання нагадував козацьке віче: без охорони, з гумором лідера і пропозиціями залу до виборчої програми, які на місці вносилися в протокол.

В один день, 30 липня, у Києві відбулися одразу три передвиборчі з’їзди: Партії регіонів, Об’єднаної опозиції і КПУ. Опозиція позавчора по–скромному зібралася на вулиці — перед будинком офісу «Батьківщини» на Турівській, комуністи — у своєму офісі на Ванди Василевської. Масштабно і з помпою відзначила ввечері свій виборчий старт Партія регіонів — 14–й з’їзд відбувся у Міжнародному виставковому центрі.

Після затвердження партійних списків виявилася низка депутатів, яких рідні партії не взяли під крило виборчого списку. Суспільство так і не дізналося моделі і причин входження або відмови потрапити до прохідної частини списків кандидатів. Опозиціонери Олесь Доній, Тарас Стецьків, Юрій Кармазін, Сергій Міщенко та «регіонал» Вадим Колесніченко коментують причини свого становища і діляться перспективами на майбутнє.

Сьогодні в Києві пройде засідання політради партії «Наша Україна», а на вівторок призначено передви­борчий з’їзд «Союзу патріотичних сил «Наша Україна». Про очікування від виборів–2012 «УМ» розповів Олексій Степановський, заступник голови харківської міської організації партії Ющенка.

Ярослав Кендзьор — один із небагатьох народних депутатів усіх шести скликань. Один із когорти «шістдесятників». Соратник В’ячеслава Чорновола. Саме дисидент Чорновіл залучив 23–річного Кендзьора у далекому 1964–му до створення легендарного самвидавівського журналу «Український вісник», три перші числа якого друкували у родинній хаті Ярослава в селі Солонка під Львовом. У характері пана Ярослава багато чорноволівських рис — відданість українській ідеї, принциповість у відстоюванні національних пріоритетів і цінностей, максималізм.

12 липня Кендзьору виповнився 71. За кілька днів до того він якраз закінчив голодування під Українським домом проти ухвалення мовного закону Колесніченка й Ківалова. Депутат від «НУНС» зізнається, що ще не так давно вважав це скликання Верховної Ради останнім у своїй політичній кар’єрі. Але, бачачи, що відбувається навколо, колишній член НРУ має намір балотуватися знову — по «мажоритарці» на Львівщині.

Громадський рух «Чесно» оприлюднив результати свого багатомісячного дослідження діяльності народних депутатів України. Лише троє з них витримали найвищі оцінки за всіма критеріями «Чеснометра», що здобуло значний розголос і викликало неоднозначні відгуки громадськості. Спостерігачі кажуть: справді найчесніших забули й урівняли з узурпаторами влади, бо оцінювали не так.

Рятування потопаючих — справа рук самих потопаючих. Гостроту цього принципу виживання по–справжньому відчуває той, хто несподівано дізнався про важкий діагноз або хронічно потребує лікування. Крім фізичних страждань, пригнічують хворого ще й відчутні матеріальні проблеми, які каменем лягають на родинний бюджет. Стаття 49 Конституції України гарантує, що охорона здоров’я фінансується державою. Але отримати безплатні та якісні медичні послуги — випробування не для хворих і слабодухих, — «собі дешевше» лікуватися власним коштом.

Майже рік в Україні працює Закон «Про доступ до публічної інформації». Від самого початку на нього покладають певні надії як на засіб боротьби з корупцією та протизаконними маніпуляціями чиновників. Утім, виявилося, що держслужбовці недостатньо розуміють основні засади й логіку роботи цього закону. Аби роз’яснити, що і як, Український незалежний центр політичних досліджень спільно з громадськими експертами видав книгу «Доступ до публічної інформації: найчастіші запитання та відповіді». Видання, презентоване вчора, побачило світ в межах проекту «Сприяння європейським стандартам в українському медійному середовищі», який фінансують Євросоюз і Рада Європи.

Загальний тренд оновлення політичної еліти, здавалося, стане підставою для балотування в парламент нової хвилі практикуючих журналістів. Ще місяць–два тому в професійних колах говорили про те, що до Верховної Ради по мажоритарних округах планують іти телевізійники Вахтанг Кіпіані, Наталка Соколенко, зірки інтернет–сайтів Єгор Соболєв, Тетяна Чорновіл, кілька медійників із регіональних видань. Але чим ближче офіційний старт виборчої кампанії — тим чіткіше усвідомлення, що звичайному журналістові пробити цю стіну і здобути мандат народного депутата нереально. Принаймні на виборах–2012.

Опитані колеги визнають: передвиборча кампанія — річ дуже дорога. На мінімальні витрати — штаб, бензин, листівки, газети тощо — потрібно щонайменше 50, а то й 100 тисяч доларів, залежно від рівня відомості в конкретному окрузі. Кандидати–бізнесмени натомість готові вкладати у ці ж округи від мільйона до п’яти у. о., щоб пройти до парламенту. Тож число працівників ЗМІ, які балотуються, скоротилося ледь не до одного–двох. Таки є люди, які вірять у свій шанс отримати мандат майже безплатно — за рахунок свого «правдорубства» та відомості серед читачів.

У цьому вірші — сутність його автора, Анатолія Лупиноса. Політв’язнь, поет, аскет, вічний бунтівник, «батько» УНА–УНСО за життя не мав нічого, окрім ідеї «Україна понад усе!». Націоналіст із донбаським корінням за антирадянську пропаганду і контрреволюційну діяльність був запроторений у мордовські табори, Володимирський централ, українські «психушки». Завтра, 21 липня, Анатолію Івановичу виповнилося б 75. Доля відрахувала йому 62 (помер у 2000–му).

За життя Лупиніс не дав жодного автобіографічного інтерв’ю. Змалювати уявлення про невгамовного борця за Україну допомагають його статті, зокрема політичний заповіт «Бунт має рацію», вірші і, звичайно, живі спомини близьких та друзів.