Книга «Фізика і Харків», презентована недавно групою титулованих науковців, навряд чи колись стане бестселером. Не варто, мабуть, розраховувати і на те, що її вже невдовзі зачитає до дірок цікава студіююча молодь. Але авторів видання більше хвилює не стільки можлива відсутність читацького ажіотажу, скільки ситуація, за якої написана ними книга стане таким собі пам’ятником унікальній епосі, що творилася у тому числі і їхніми руками, але важко знаходить продовження сьогодні. Описані вченими події з висоти теперішнього вітчизняного буття здаються просто фантастикою. Хоча насправді усе мало б бути навпаки, адже фантастика у нашій свідомості асоціюється винятково з майбутнім.

У ці вересневі дні 40 років тому група вчених під керівництвом Леонарда Клейнрока в університеті Каліфорнії провели експеримент із передачі інформації з одного допотопного комп’ютера на другий через дротові з’єднання. Це не були файли, малюнки чи текстові повідомлення. Це був обмін беззмістовними цифровими даними. Експеримент завершився вдало. Дослідники довели, що інформацію можна передавати пакетним методом у цифровому вигляді за допомогою комп’ютерів. Друге вересня 1969 року вважається датою народження інтернету. Його «батько» Клейнрок пише в автобіографії, що має походження з України.

Після розпаду союзу Україна фактично втратила власну еталонну базу. У спадок їй перейшли лише ті прилади, що були на її території. І оскільки метрологія стоїть на вершині виробничої ієрархії (без перевірки на точність, згідно з міжнародними стандартами, не може працювати жодна галузь), проблему створення власних еталонів науковці з державними чиновниками розв’язали у рекордно стислий термін.

Півтонни чистої ваги у випадку зі штучним кристалом — рекорд, без сумніву, знаковий. Але фахівці Інституту сцинтиляційних матеріалів, що входить до складу НТК «Інститут монокристалів», здивували світ не тільки масою свого масштабного дітища, а й його унікальними властивостями. Завдяки харківському ноу–хау техніка для митного огляду, встановлена в аеропортах та на митницях, стала більш «пильною», дешевою і зручною у використанні.

Хто б не мріяв про затишний будинок, в якому влітку прохолодно, а взимку тепло, але при цьому він не залежить від зовнішніх джерел енерго– та водопостачання! Проте залишимо мрійливий настрій, бо такий будинок уже існує, і автор цих рядків мав задоволення побувати в ньому. В цій модерній шестиповерховій «хатці» в передмісті Цюріха — Дюбендорфі — міститься Швейцарський федеральний інститут водних наук та технологій (EAWAG), одна з провідних світових наукових інституцій цього напряму. Інститут веде багато наукових програм, але розповім про дві найцікавіші, які найбільше збуджують уяву.

Багаті країни стали багатими тому, що розумно розпоряджалися своїм людським та природним потенціалами. Бізнес у багатих країнах працює не на поповнення грошовими знаками підвалів банків Кіпру, Кайманових островів чи Панами, а спрямовує прибутки на чергові бізнесові, наукові чи просто престижні проекти. Всі ці слова написані з думкою про Швейцарію. Автор цих рядків упродовж тижня мав нагоду відвідати з десяток провідних науково–дослідницьких інститутів цієї країни та ознайомитися з провідними приватними науковими розробками. Наразі йдеться лише про один напрям — практичне використання сонячної енергії.
Сьогодні однією з тем вечірніх випусків новин має стати презентація на полі авіабази «Люфтваффе» (швейцарських ВПС) у передмісті Цюріха — Дюбендорф — прототипу першого в світі літака, який не використовує жодної краплини традиційного пального, а живиться лише енергією Сонця.

Як відомо, комплекс створили спільними зусиллями компаній чотирьох країн — «Боїнг» (США), «Кварнер» (Норвегія), «Енергія» (Росія) та конструкторське бюро «Південне» і виробниче об’єднання «Південний машинобудівний завод» (Дніпропетровськ).

Величезна конічна конструкція висотою шістдесят метрів і вагою сімдесят тонн є баштою вітротурбіни. На ВАТ «Сумське НВО ім. М. В. Фрунзе» подібну виготовили вперше і вже відвантажили замовникам — компанії «Уінденерго ЛТД», яка є постачальником вітроенергетичних установок в Україні.

Найглибшим місцем світового океану є Маріанська впадина, або, як уточнюють вчені, місцина в районі цієї впадини під назвою The Challenger Deep («Глибинний виклик»), яка розміщена біля острова Гуам у західній частині Тихого океану.

Нове обладнання вже апробували. Молода жінка пройшла поки що унікальну процедуру, що тривала близько шести годин. «За цей час, — розповідає завідувач відділення інтенсивної терапії та реанімації обласної інфекційної лікарні Костянтин Прокопішек, — «печінка» перекачала до вісімдесяти літрів крові. Тобто п’ятнадцять–шістнадцять разів кров пройшла через фільтр. Ефект помітний відразу — жінка з явним жовтушним кольором шкіри білішала на очах». Створена на базі «штучної нирки», апаратура «печінки» моделює важливу функцію природного оригіналу — детоксикацію. Тож у хворих на хронічні хвороби, передусім вірусні гепатити, має з’явитися більше оптимізму. А ще додається надія тим, хто отримає важке отруєння грибами, сурогатами алкоголю чи медикаментами.