Сьогодні минає останній день, коли партії, які хочуть узяти участь у дострокових виборах, мають подати свої списки до Центральної виборчої комісії. Потенційні лідери виборчої кампанії свою позицію оголосили. А що кажуть у тих партіях, які показали на минулих виборах непогані результати (більше одного відсотка голосів)? Чи будуть вони балотуватися цього разу?

Відлік нинішнього конфлікту почався не тоді, коли було взято 300 мільйонів коаліційних срібняків, і не тоді, коли екс-кримінальник удруге став Прем'єром, і навіть не тоді, коли порушили універсальні домовленості про слідування Конституції та розмежування вертикалей виконавчої влади. Все почалося одразу після перемоги Помаранчевої революції — коли заради збереження омріяного миру Ющенко погодився не розганяти «стару» Верховну Раду і по-джентльменськи пішов на політреформу, яка позбавила його більшості повноважень.
Неформальним критерієм для оцінки указу Ющенка про розпуск парламенту є поняття «справедливість». Свого часу ця нестатистична величина і привела людей на зимовий Майдан. Людська душа вкрай вразлива до поняття «справедливість», нехай вона і не є науковою чи юридичною категорією. Досі про справедливість із жалем згадують переможці 2004 року, в котрих украли плоди перемоги лобісти політреформи. Натомість про «незаконність» указу торочать ті, хто понад усе прагне абсолютної влади. 2004-й рік повторюється. Але вже як страшний сон, як гарячкове марення. Трагедію і самовідданість Майдану-2004 перетворено у фарс-2007.

Юрій Луценко дав згоду очолити список блоку «Народна самооборона» на позачергових виборах до парламенту. Засновниками цього блоку стануть партія «Вперед, Україно!» Віктора Мусіяки та Християнсько-демократична партія Володимира Стретовича. В неділю відбудеться міжпартійний з'їзд, який затвердить список блоку на вибори.

Конституція України ще не знала такої уваги та зовнішньої поваги до себе, як після указу Президента від 2 квітня 2007 року про дострокове припинення повноважень Верховної Ради. Здається, суспільство зрозуміло, що Конституція — не просто акт вищої юридичної сили, а й залишається його великою надією.
На жаль, у багатьох газетних публікаціях, радіо- і телепередачах на тему президентського указу простежується явно упереджене та заангажоване ставлення до цієї проблеми. Чому? Як видно, основна причина полягає в тому, що коментатори, політики, політологи й журналісти дещо спрощено й суб'єктивно розглядають складні конституційно-правові аспекти даного указу. Давайте-но розберемося в його суті.

Міністерство юстиції стало на заваді участі Блоку Тимошенко у дострокових виборах парламенту. Як розповів «Українській правді» нардеп від БЮТ Валерій Писаренко, «Мін'юст, за законом про вибори, зобов'язаний завізувати своєю печаткою копію статуту партії та свідоцтва про реєстрацію. Потім ці документи мають подаватися до ЦВК, тому що це є підставою для реєстрації на виборах». Однак Міністерство юстиції під проводом Олександра Лавриновича відмовилося це робити, бо вважає указ Президента про розпуск неконституційним. «За вказівкою міністра всі документи, які стосуються партій, забрали в кабінет до заступника Лавриновича пана Бондика. Саму печатку Мін'юсту в себе тримає Лавринович, який не дає можливості візувати такі документи», — зазначив Писаренко.

За словами Президента, до підписання указу про дострокове припинення повноважень Верховної Ради його спонукало позачергове засідання парламенту. Глава держави розповів, що 2 квітня, після «безрезультатних» консультацій з керівництвом Верховної Ради й лідерами фракцій, кілька разів розмовляв із Головою ВР Олександром Морозом. І попередив його, що є три варіанти виходу з кризи: досягнення порозуміння всіх сил у стінах парламенту, саморозпуск ВР або підписання указу про її розпуск Президентом.

Після незначного великоднього затишшя столиця знову поринула у вир вуличних пристрастей. Мітинговий жар підтримується не самими киянами, як у 2004 році, а головно «найманцями» з областей. Скажімо, харків'янам за день «роботи» на мітингу за Януковича платять по 100 грн., плюс забезпечення транспортом в обидва боки. Розцінки для київських студентів значно нижчі — 10 грн. за годину мітингування без прапора і 15 грн. — із прапором. Причому в руках одного активіста впродовж одного дня можуть побувати прапори протилежних барв. На жаль, «помаранчеві» також підсилюють свої маніфестації оплаченими кадрами. Хоча, слід відзначити, значно меншою мірою, ніж «сині».

У середу опозиція почала безстрокову акцію «Геть зРаду!». Серцем маніфестації стала Європейська площа, де «помаранчеві» встановили сцену. Тепер вони змушені отаборитися тут, бо на майдані Незалежності засіли «регіонали».
Акція розпочалася по обіді, а вранці одним із народних депутатів, які чергували біля сцени, був Олексій Кучеренко. Поки «помаранчеві» готувалися до мітингу, він відповів на запитання «УМ». Інтерв'ю проходило у «вуличній» атмосфері: поруч крокували демонстранти, міліціонери, проїжджала баба Параска, висаджена на джип. Вулиця вплинула на слова Кучеренка. В тому сенсі, що його слова часто були запальними, а думки — досить оригінальними. І це при тому, що Кучеренка — людину небідну, колишнього «губернатора» часів Кучми, — в «Нашій Україні» вважають зовсім не «революціонером».

Криза місцевої влади Ірпені, що під Києвом, чимось нагадує загальнодержавну. З єдинною відмінністю: керівник міста не може, на противагу керівникові держави, розпустити раду. Так не лише в Ірпені. Голови міст, селищ та сіл по всій Україні фактично стали заручниками місцевих рад, що формуються на партійній основі.
Рік тому, абсолютно неочікувано для всіх, міським головою Ірпеня стала молода i активна жінка Мирослава Свистович. Виграла з кишеньковими витратами та одним-єдиним гаслом: «Збережемо наші ліси й річки дітям!» Проте виявилося, що виграти вибори було легше, аніж втілювати гасла у життя. Тим більше що багатьом депутатам, які пройшли до міськради за партійними списками, кортить щось роздерибанити, забудувати, продати. Як повідомляла «УМ», на минулому тижні Ірпінська міськрада 30 голосами з 36 достроково припинила повноваження мера Мирослави Свистович. Як з'ясувала «УМ», причина нинішнього конфлікту та ж сама, що й рік тому — дорогоцінна земля Ірпеня, за «сотку» якої товстосуми готовi викласти по 20 тисяч у. о.