Якщо гора не йде до... депутата, депутат сам приходить до гори. Мабуть, цією східною мудрістю керувались нардепи Петро Порошенко та Валентина Семенюк, коли в середу прийшли на прес-конференцію керівника Фонду державного майна Михайла Чечетова. Питання свої вони ставили дуже чемно, після того, як журналістські були вичерпані.

Голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації Микола Томенко звернувся до Прем'єр-міністра України з відкритим листом, озаглавленим «Тому що треба говорити правду». У зверненні опозиційного парламентарія викладені вимоги доопрацювання кандидатом у президенти України Віктором Януковичем автобіографії та декларації про доходи. Зокрема, у листі «єдиному кандидату» від влади Томенко наголошує: «Попередній аналіз документів, поданих Вами для реєстрації кандидатом у президенти України, свідчить про наявність у них не лише граматичних помилок, а й змістовних неточностей.

На початку виборчої кампанії Україну відвідала група працівників Міжнародної гельсінської федерації з прав людини, що базується у Відні. Гельсінська правозахисна федерація консультує Організацію з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Раду Європи й інші міжнародні організації, тож цікаво дізнатися, яке враження склалося в інспекторів про ступінь демократичності президентських виборів в Україні.

Бути Президентом великої держави в центрі Європи — не лише почесна й престижна, а й надзвичайно відповідальна місія. Принаймні в нормальних — розвинених і демократичних — країнах кожен, хто претендує обійняти президентську посаду, повинен спершу переконатися сам, а потім переконати й народ у тому, що найбільш достойний з усіх кандидатів. 26 потенційним президентам України, зареєстрованим Центрвиборчкомом, упевненості у своїх чеснотах не бракує. От тільки декому з них навряд чи вдасться довести свою обраність іще й виборцям. Найбільше запитань, природно, викликає біографія Віктора Януковича — одного з двох «головних» кандидатів, чудові людські та господарські якості якого провладні телеканали нам активно розхвалюють по 24 години на добу.

Важко сказати, хто б іще міг так комплексно й регулярно «моніторити» по всій Україні ситуацію з дотриманням виборчого законодавства, якби не всеукраїнська громадська організація Комітет виборців України. Репліки кандидатів, партій, блоків та інших учасників виборчого процесу сприймаються здебільшого як заангажовані, «піарні» і рідко коли бувають систематизовані в часі та масштабі всієї країни. У вічно зайнятого в такі гарячі деньки Центрвиборчкому до складання реєстрів виборчих перекосів руки не доходять, у ЦВК кивають на міліцію й суди — мовляв, хай вони цим займаються, до того ж Центральна виборча комісія по-своєму заангажована й проти «верхів» критично налаштовуватися не поспішає. А от хлопці з КВУ вважають своєю основною справою саме стеження за дотриманням учасниками «великих перегонів» законності та міжнародних стандартів демократичності виборів. При цьому КВУ вперто залишають за межами кола учасників виборчого процесу — представники «профільної» громадської організації й у нинішній виборчій кампанії не матимуть легітимних підстав працювати спостерігачами, і результати їхнього моніторингу, виходить, не мають жодної ваги, окрім як створення інформаційного резонансу серед кола посвячених. Уже на початку липня робота Комітету виборців України переросла в довготерміновий моніторинг кампанії з виборів Президента, цього тижня КВУ представив звіт про перший етап роботи, але заступник голови ЦВК Ярослав Давидович фактично знівелював усі старання, заявивши в інтерв'ю журналістам, що Комітет виборців не є суб'єктом процесу, тож його висновки на підставах виконаного моніторингу жодного значення для Центрвиборчкому не матимуть. Мовляв, до лампочки всі ці спроби об'єктивно й цілісно оцінити перебіг виборчої кампанії в центрі й регіонах. Хоча, якщо є бажання, — «на здоров'я». ЦВК, звісно, може лишатися при своїй думці, але, гадаємо, читачам і виборцям загалом буде принаймні незайве ознайомитися з результатами першого моніторингу КВУ кампанії-2004.

Одним із найвагоміших питань, на які звертатимуть увагу виборці в президентській кампанії нинішнього року, буде спроможність кандидатів забезпечити українців роботою і належними зарплатами. Державі, на жаль, нічим похвалитися за роки безсистемної, непродуманої соціально-економічної політики, яку здійснювали ціною здоров'я і соціальних втрат громадян. Ми відчули це на своїй шкурі або бачили на свої очі: катастрофічне зближення рівнів прибутків і споживання, коротка тривалість життя, епідемії туберкульозу і СНІДу, прояви абсолютної бідності. Дані дослідників вражають: бідними в Україні є 80 відсотків сімей, у яких хтось працює, не кажучи вже про соціально вразливі групи населення! Рівень життя в Україні є сьогодні одним із найнижчих у Європі, навіть якщо порівнювати з країнами колишнього СРСР. Відповідно, напрочуд низьким є рівень платоспроможності населення, що стоїть у ряду інших чинників непривабливості українського ринку для інвесторів. Але, зрозуміло, проблеми інвесторів не можуть сприйматися тими, хто сьогодні майже весь свій прибуток витрачає на проїдання або просто виживання, вимушено обходячись без книг, одягу, відпочинку. Соціологи стосовно України зараз уже вживають такий ганебний термін, як «спадкова бідність», який означає, що через фінансову неспроможність нове покоління буде змушене відтворювати спосіб життя батьків. Тобто молодь не бачить свого майбутнього в цій державі.

Володимир Лановий зараз — знаний економіст «без портфеля», доктор економічних наук, президент Центру ринкових реформ. Варто пригадати, що саме він був розробником Закону «Про економічну самостійність України», у 1991—1992 роках обіймав посади держміністра з питань власності й підприємництва УРСР, міністра економіки, віце-прем'єр-міністра. У 1994 році Володимир Лановий, тоді просто народний депутат з іміджем «молодого реформатора», балотувався в президенти і посів почесне четверте місце, зібравши 2 483 986 (9,8%) голосів. Згодом був і радником Президента Кучми, і в.о. голови Фонду держмайна, і представником Президента в Кабміні (Прем'єра Ющенка). Зараз 52-річний політик — в опозиції, член Народного руху України.

Поняття «національна гордість», зокрема «національна спортивна гордість», властиве громадянам будь-якої країни світу. Це надбання всієї країни, яке вирізняє її з-поміж інших держав, а відтак воно перебуває під пильною увагою громадськості, ним опікується держава. Важко уявити, щоб, скажімо, знамениті лондонський «Арсенал» чи мюнхенська «Баварія» шукали сумнівні фінансові схеми або брали участь у політичних махінаціях. Хоча це й не державні клуби, але вони уособлюють Велику Британію та Німеччину, а тому питання репутації для них — справа загальнодержавна. В Україні ж склалися інші етичні стандарти. Йдеться, зокрема, про донедавна національну гордість України — футбольний клуб «Динамо» (Київ), який несподівано для вболівальників став закритим акціонерним товариством. Його нові власники — компанії відомих вітчизняних олігархів, зареєстровані в офшорній зоні на Британських Віргінських островах.
«Динамо» вже не є спортивною візиткою України. Більше того, клуб став знаряддям для фінансових оборудок. Адже згадані острови — притулок для ділків, які перекачують туди величезні кошти, сплачуючи за це мізерні відсотки. Відтак найулюбленіша українська народна команда перетворилася на пересічний клуб Британських Віргінських островів...

За неповних три місяці до першого туру виборів Президента лідером електоральних симпатій залишається Віктор Ющенко. Свої голоси за нього готові віддати 27,9 відсотка виборців, а за його головного суперника, Віктора Януковича, — 21,1 відсотка. Про це свідчать результати опитування, проведеного Центром економічних і політичних досліджень імені Разумкова 22—28 липня, тобто тоді, коли головні політичні гравці президентських перегонів-2004 вже почали свою кампанію.

За три місяці до президентських виборів команда кандидата від влади Віктора Януковича нарешті взялася до публічної кампанії на Львівщині. Очевидно, що поспішати, а тим паче докладати надзусилля у роботі з виборцями Західного регіону, де рейтинг чинного Прем'єр-міністра напрочуд низький, штабісти Януковича й не планували. Адже всі розуміють, і соратники кандидата від влади також, що абсолютна більшість мешканців Львівської області давно вже визначилася зі своїми політичними симпатіями на користь лідера опозиції Віктора Ющенка.