Скаржитися на брак турнірів високого рівня провідним шахістам світу не доводиться — лише знаходь для них час. Але одне змагання стоїть окремим рядком. Як і для представників більшості інших видів спорту, для шахів таким особливим турніром є Олімпіада. Щоправда, проводять її майстри гри розумних частіше — раз на два роки. Цього разу найсильніші шахісти планети зібралися на сході Німеччини — в Дрездені. І в жіночій, і в чоловічій сітці змагань заявилися по 100 (!) національних команд.

Український любительський бокс, переживши кількарічний спад, повертає собі позиції одного з лідерів як на континенті, так і у світі. Якщо на Олімпіаді–2004 в Афінах наші спортсмени не здобули жодної медалі, то цього року в Пекіні розжилися «золотом» Ломаченка й «бронзою» Глазкова. А підтвер­дженням того, що справи налагоджуються, став 38–й чемпіонат Європи, який завершився в Ліверпулі позавчора. Уперше в історії незалежної України наша збірна тріумфувала в командному заліку, здобувши чотири золоті й одну бронзову нагороду.

Минулих вівторка й середи в гості до української команди у Бровари приїхала подільська «Рись». Підмосковний клуб, створений лише чотири роки тому, цього сезону отримав професіональний статус. Керманичем «хижаків» є легендарний радянський захисник Олексій Касатонов, а допомагають йому воротар і захисник збірної СРСР — Володимир Мишкін і Борис Миронов. До того ж оборонець і досі виходить на лід як граючий тренер.

У світі професіонального боксу українців поважають — успіхи наших спортсменів змушують із ними рахуватися. Донедавна в активі наших співвітчизників було шість титулів чемпіонів планети, наразі залишилося п’ять, але віриться, що це не межа. Одним із тих, хто впродовж тривалого часу прославляє Україну в ринзі, є броварчанин Сергій Дзинзирук. Завоювавши три роки тому звання найкращого у вазі до 69,9 кг за версією WBO, він і понині впевнено тримає свій пояс.
Після чергової перемоги — над амбітним колумбійцем Хоелем Хуліо — українець поспішив поділитися радістю з вітчизняними мас–медіа на прес–конференції в Києві. Атмосфера на зустрічі панувала приємна — чемпіон фотографувався (при цьому ставив «ріжки» знайомим журналістам), роздавав автографи і дозволяв усім бажаючим приміряти свій пояс. А потім поспілкувався тет–а–тет із кореспондентом «УМ».

Нинішня осінь для українських клубів «на Європі» складається поки що не надто вдало. «Миколаїв» і «Донецьк» програли в першому ж колі кваліфікації Кубка виклику — найменш шанованого в Старому світі турніру. Львівську «Політехніку» й «Черкаські мавпи» взагалі не допустили до старту. А позавчора до когорти невдах офіційно приєднався «Київ» — «вовки» вилетіли з другого за рангом Єврокубка. І хоча формат змагань дозволяє їм перейти до Кубка виклику, для амбіційного й потужного клубу це навряд чи стане втіхою.

Успішний виступ київської команди майстрів у вищій лізі чемпіонату Росії залишає подвійне враження. Звісно, перемагати — зав­жди приємно. Але нинішні виграші «Сокола» цілком прогнозовані й великої ейфорії не викликають, адже в синьо–білій формі виступає збірна України ледь не в повному складі. Натомість протистоять команді Олександра Сеуканда переважно молоді виконавці, гравці, котрі тільки мріють про рівень клубів Континентальної хокейної ліги, або ж ветерани, чия кар’єра наближається до завершення.

Минулого тижня прес–служба футбольного клубу «Динамо» (Київ) обділила «Україну молоду» акредитаціями на матч Ліги чемпіонів із «Порту». Просидівши годину в конференц–залі стадіону ім. Лобановського, де відбувалася марудна процедура видачі журналістам перепусток на гру, кореспондент «УМ» довідався, що ми начебто не подали заявки (насправді — надіслали електронною поштою, як завжди). З’ясувалося, що несправедливо обділених увагою видань виявилося чимало. Кілька десятків колег по перу кинулися штурмувати стіл прес–аташе з бажанням таки отримати акредитацію. Але журналіст «УМ» «убивати» ще годину свого часу цілком справедливо не став.

Кожне жеребкування підносить любителям інтриги особливі сюрпризи. Інколи навіть складається враження, що трапляється це не випадково. Нині посмішка фортуни відправила на батьківщину форварда збірної України Андрія Вороніна. «Мілан» Андрія Шевченка вже гостював у Донецьку, а тепер до Харкова приїхала «Герта» Ворони.

Розмови про те, що Мірча Луческу незабаром залишить тренерський місток «Шахтаря», аж ніяк не сприяють здоровій атмосфері в команді. Керівництво донеччан зайнялося пошуками нового керманича, гравці вже не сприймають настанови Луческу належним чином, натомість думають про своє майбутнє після відходу Містера. Особливо скинув оберти Фернандіньйо, якому співали стільки дифірамбів після втечі з колективу Матузалема. Сам румунський фахівець, готуючись залишити Донецьк, став значно спокійніше реагувати на події на полі — тепер він навіть за провалами стежить із лукавою посмішкою.

Вітчизняна суперліга й Українська баскетбольна ліга продовжують жити кожна своїм життям. Любителям гри з помаранчевим м’ячем залишається тільки шкодувати про зруйновану мрію: якби в нашому баскетболі не стався розкол, це міг бути найцікавіший турнір за всі роки незалежності...