Біля амбасади РФ зібралися понад 300 осіб. Основну групу протестувальників складали представники грузинської діаспори в Україні. До них приєдналися українські громадські та політичні організації УНА–УНСО, ВО «Тризуб», «Пора».

Російський ведмідь відкрив нову сторінку своїх військових «звитяг». Танки на чужій території, авіабомбардування суверенної Грузії, сотні вбитих мирних грузинських громадян, масована пропагандистська атака, замішана на брутальній брехні, — так виглядає перша війна Росії у ІІІ тисячолітті. Війна Росії й Грузії — хто міг подумати, що таке можливе? Але в тоталітарній Росії Путіна, яка прагне знову стати супердержавою і поновити статус імперії, можливо все. Тож давайте називати речі своїми іменами: другою війною Росії в цьому тисячолітті може бути війна проти України.

Перший день російсько–грузинського конфлікту ще дозволяв робити припущення, що він виник волею обставин, але його розвиток у наступні дні не залишив сумнівів — ідеться про добре сплановану операцію Кремля. Ймовірно, плани анексії частини чи всієї території Грузії розроблялися довго, але остаточно стали помітними з липня цього року, коли військові літаки Росії розпочали «випробовувати» грузинський повітряний простір, а осетини — обстрілювати території Грузії з московської «гуманітарної допомоги». Запальні грузини, звичайно ж, відповідали на провокації, а в емоційного Саакашвілі уривався терпець і він потрапив у розставлену Кремлем пастку. Грузинський президент чітко бачив, що добігає кінця московська операція «обрізання Грузії» від Південної Осетії та Абхазії.
На думку незалежних експертів, теперішня інтервенція Росії до сусідньої країни має за мету «тотальне підкорення та приниження Грузії», повалення законно обраної влади та встановлення маріонеткового режиму, як це було зроблено в Чечні.
Нездатність Заходу та світового співтовариства (зокрема і в особі ялової Ради Безпеки ООН) розв’язує руки російським агресорам на майбутнє. До такого висновку приходить, зокрема, і московське видання «Комерсант». Безумовно, що більшість російського суспільства в ці дні неприховано демонструє свої імперіалістичні переконання, які привило йому російське телебачення. Але в кожному тоталітарному режимі є мисляча меншість. Російський журналіст Олег Панфілов заявив у інтерв’ю польській «Газеті виборчій»: «Якщо світ раз дозволив Росії під благим претекстом «наїхати» на Грузію, то наступною може бути будь–яка країна».

До цього часу залишається загадкою (відповідь якій неважко знайти), як абхазці, які становили 12 відсотків населення Абхазії, спромоглися впродовж збройного конфлікту 1992–93 років відірвати цей регіон від Грузії та проголосити свою республіку. При цьому 90 тисяч абхазів зуміли провести етнічні чистки і зробили біженцями 240 тисяч грузинського населення республіки. Коли ж приблизно 60 тисяч грузинів упродовж 1994—98 років повернулися до своїх домівок у районі Галі, то абхази влаштували їм чергову різню, змусивши знову полишати свої домівки. Починаючи з 1998 року і до цього часу, до Галі знову повернулися приблизно 60 тисяч грузинів.

Останній спалах конфлікту в Південній Осетії — хрестоматійний приклад сучасної війни, яка може розпочатися, розгорнутися і практично вирішитися за одну добу. Ранок п’ятниці застав нас звісткою, що грузини обстріляли свою бунтівну провінцію, і переможними реляціями грузинських генералів, що ціла Південна Осетія зайнята їхніми військами. А вже надвечір, коли до конфлікту масово підключилися російські танки й літаки, стало ясно, що самотужки грузини не здатні втримати не те що Цхінвалі, а й Південну Осетію та ще заодно Абхазію. І зовсім зрозумілим став факт, що в сучасному світі дипломатія має йти далеко попереду армійських авангардів. Якими є збройні сили противників, задіяні в Південноосетинському конфлікті? Чим загрожує Грузії продовження конфлікту?

12 липня «червоні» вийшли з транспарантами «НАТО — геть!» до пропускного пункту на Львівщині, через який, за їхньою інформацією, мала пройти передислокація військових Північноатлантичного альянсу для участі у навчаннях «Сі Бриз­2008» на території нашої держави. Зрештою, аби не нагнітати ситуацію, військові перейшли кордон у районі іншої ПП «Шегині». А ось біля Рави­Руської не обійшлося без сутичок. Звісно, до того, що комуністи та близькі їм за ідеологією організації полюбляють влаштовувати в Криму, справа не дійшла. Однак і диктувати свої умови «праві» Львівщини довзоляти «лівим» наміру не мали.

Учора в Одесі відбулося відкриття уже традиційних спільних українсько–американських морських навчань «Сі Бриз». Започатковані вони були ще з 1997 року, в рамках програми НАТО «Партнерство заради миру», і спокійно відбувалися аж до недавнього часу, відколи в Україні змінилася влада і перспектива вступу країни до Північноатлантичного альянсу стала близька як ніколи, а у проросійських політичних сил, таких як Партія регіонів, КПУ та ПСПУ, «відкрилися очі», й вони раптом «побачили» у навчаннях «Сі Бриз» смертельну загрозу. Тим часом тематика цьогорічних навчань — миротворчі операції і порятунок мирних жителів у гарячих точках.

До нас їде ревізор. Сьогодні президент Європейського футбольного союзу Мішель Платіні перебуває у Варшаві, а завтра прибуде до Києва. Мета візиту зрозуміла: інспекція стану підготовки України до чемпіонату Європи 2012 року. Євро–2008 уже стало історією, тож тепер погляди УЄФА зосереджені лише на нас.

Днями стало менше принаймні однією причиною побоюватися, що УЄФА відбере в України право на проведення футбольного чемпіонату Європи–2012. І це ще не всі добрі новини: одним пострілом Київська міськдержадміністрація «вбила двох зайців» — одночасно з проблемою ліквідації торговельно–розважального центру «Троїцький» на площі перед НСК «Олімпійський» розв’язала й проблему будівництва в столиці другого сучасного стадіону, необхідного для Євро–2012. Такими стали результати підписання договору між КМДА, Державним управлінням справами (ДУС) і фірмою «Юджин», якій належить ТРЦ «Троїцький». Як повідомив журналістам минулої п’ятниці перший заступник мера Анатолій Голубченко, цей документ набере чинності після того, як його погодить Кабінет Міністрів.