Якщо ви любите страви з рису, то запримітили, що на полицях, крім традиційних довгозернистого і круглого, з’явилися нові. Басматі у перекладі означає «ароматний», яким він і є насправді. Його зерна навіть сирі довші, ніж у довгозернистого, а коли зварити — ще подовжуються. Вирощують басматі біля підніжжя Гімалаїв, на півночі Індії та у Пакистані. Жасміновий рис теж із своєрідним — квітковим — запахом. А ще він — білосніжний, коли зварити — ще біліший, розваристий і трохи клейкий. Вирощують жасміновий рис у Таїланді. Єгипетський рис, або камоліно, — з берегів Нілу. Він округлої форми і трохи жовтуватого кольору, оскільки його перед продажем попередньо обробляють олією. Дикий рис — із кордону між Канадою та США, де його донині збирають вручну. Він довгий, чорний або коричневий і найбагатший на корисні речовини і мікроелементи.

Що б робили українці, якби не завезли основний наш «хліб» — картоплю? Можливо, були б здоровіші, якби їли прадавній коренеплід своєї землі — ріпу, що навіть онкохвороби «відлякує». Можливо, були б стрункішими, якби імпортували менш калорійний, ніж картопля, рис. Але маємо те, що маємо. Картоплю, батьківщиною якої є Америка, люблять усі. І навіть найаскетичніші прихильники дієт, розуміючи, що від цього коренеплоду можуть з’явитися зайві жирові відкладення, не стримуються від поїдання хоч кількох шматочків підсмаженого щастя.

Костантіно Пассалаква — шеф–кухар київського ресторану «Пантагрюель». Знаний серед гурманів італійський профі погодився відповісти на кілька запитань «УМ».

Англійців прийнято вважати нікчемними кухарями. Але всюди є винятки. Джеймі Олівер — британський кухар, що вміє готувати, його кулінарне телешоу дивляться в Європі й Азії; загальний тираж його кулінарних книг, перекладених 11 мовами, вже сягнув 7–мільйонної позначки. У свої 33 він підкорив не лише домогосподарок і голлівудських зірок, а й британську королеву, яка нагородила кухаря рицарським титулом.

Чоловік на кухні — це круто. Мінімум метушні, ніяких істерик. Тільки впевненість і виваженість. Це не кухарка, яка взялася керувати державою. Це чоловік, який на своїй території за кілька годин може довершити справу до кінця. І так не лише один раз у рік — на Восьме березня. Удосконалюєш кулінарні здобутки, вигадуєш щось нове тільки тоді, коли практикуєш на кухні часто і з задоволенням.

Уже третій день як Масляна, або звичніше для українців — Масниці. Сьогодні саме час зятям збиратися до тещ на млинці. А у п’ятницю — зворотний рух: тещі мають смакувати страви зятя. Хоча, взагалі–то, це дуже спрощений і дещо русифікований варіант останнього тижня перед 40 днями Великого посту. За релігійними канонами, після минулого — м’ясопусного тижня, коли ще дозволялося їсти м’ясні продукти, настав сиропусний — коли треба смакувати молочними. В українському варіанті Масниці — це поклоніння і денному, і нічному світилам. Тож столи наших предків прикрашали не лише круглі млинці, а й місяцеподібні вареники. Щоб не готували ви, і чим би не пригощали гостей, згадайте в неділю, що це день прощення. І навіть, якщо вам здається, що хтось вас образив, пробачте. Хай пробачать і вам. Бо бути великодушним — шляхетно.

Зараз, коли добігають кінця останні зимові дні, щоб побороти підступний авітаміноз, особливо хочеться салатів і супчиків зі свіжих овочів. Та поповнити організм усілякими корисними А, В і С можна й інакше — з коренеплодів, які й доступніші за ціною, й менше, ніж несезонні помідори–огірки, приправлені хімікатами.

За нормативами, крабові палички — це готовий до вжитку продукт, що імітує крабове м’ясо. Виготовляти його мають із рибного чи креветкового фаршу, приправленого смаковими і ароматичними речовинами та барвниками. Серед інгредієнтів готового продукту також сіль, крохмаль, вода, цукор, яйця, екстракт крабового м’яса. Технічними умовами 1985 року не передбачено, але нинішні виробники щедро додають в імітатор модні останнім часом харчові добавки і соєвий білок.

У юності, коли все здається або надто значимим, або безмежно трагічним, я якось відзначала поминки кохання. Спекла бісквіт, вирізала його у формі серця і намастила малиново–сметанним кремом. Коли значно старші колеги, яких я пригощала, оптимістично перепитували: що за свято? — я ошелешувала у відповідь: померло кохання. Сьогодні я уже не та максималістка. Поміркованість береже мої нерви. І я радію, що сердечка з тіста — символи 14 лютого, свята закоханих. На його батьківщині, в Італіїї, уже не одне століття поспіль це — солодкий день, коли закохані дарують одне одному цукерки, тістечка і торти. Така традиція уже який рік вкорінюється і в нас. Але до десерту — у традиціях наших національних святкувань — не завадить накрити й повноцінний стіл.