Ірину Вишеславську–Макарову важко назвати українським живописцем, адже більшу частину часу проводить у Європі. Її картини зберігаються у 29 музеях світу, хоча художниця народилася у Києві, закінчила Київський художній інститут і «на 40 відсотків» мешкає в Україні. До 24 лютого у Національному художньому музеї України проходить її виставка «Мандри у просторі часу».
У галереї «Ательє Карась» триває виставка «Нова українська мова», координаторами якої є молодіжна група українського мистецтва «Р.Е.П.» (Революційний Експериментальний Простір). «Я думала: тут щось про мову, — каже Марія Матіос, — а тут он шлюбний контракт замість картин».
«Такого колективу і вдень із свічкою (навіть у Польщі!) не знайти», — любить повторювати художній керівник «Піккардійської терції» Володимир Якимець. Із ним погодилася мистецька рада при Управлінні культури і туризму Львівської обласної державної адміністрації, яка висунула вокальну капелу на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка. 18 січня «піккардійці» зібрали повнісінький зал МЦКМ «Жовтневий». Коли зателефонувала до їхнього менеджера — за декілька днів до концерту — за акредитацією, він із ноткою суму сказав, що мене проведе, але місця вільного не буде: «У нас аншлаг. Жодного квитка не залишилося».
Ми зустрілися з Прокопом Колесником на Майдані, біля колони з глобусом. «Тут написано, скільки кілометрів із цієї точки до різних міст, — каже Колісник після вітання. — Моя Поташня — це кінець світу, бо звідти немає ніяких доріг, але водночас вона — центр Всесвіту, бо там народився я».
Він живе у Словаччині, але є громадянином України, двічі номінований на Шевченківську премію (1994–го і 2008–го). У своєму селі Поташня на Вінниччині Прокіп Колісник — герой нашого часу. За його ініціативи відкрито Музей культури села і «Галерею Прокопа Колісника», а ще кожного літа митець запрошує своїх друзів на пленер, і тоді всім селом відзначають свято культури. Коли не в змозі малювати, то пише. Є автором двох книжок есеїв — «Чисниця» (2001) та «Від першої особи самоти» (2002), виданих у Словаччині. Його називають християнським художником, але це не заважає Прокопу Коліснику планувати серію робіт оголених жінок.
«Нарешті у нас є плакати!» — хтось із відвідувачів Фонду сприяння розвитку мистецтв написав у книзі відгуків. З 15 по 25 січня тут проходить І Всеукраїнська бієнале студентського плакату. Представлено понад 70 студентських робіт із чотирьох «вишів» — Хмельницького національного університету, Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, Київського державного інституту декоративно–прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука і Київського інституту реклами. Ідея провести Бієнале студентських плакатів належить Володимирові Грищенку, члену Національної спілки художників України, викладачеві дизайну Хмельницького національного університету. Ще замолоду він цікавився методикою славетної школи польського плакату — там і бієнале практикують давніше. Грищенко організував першу виставку у Хмельницькому, а коли побачив інтерес відвідувачів, то сконтактував зі старим другом, однокурсником Олександром Мікулою, викладачем кафедри графічного дизайну Київського державного інституту декоративно–прикладного мистецтва і дизайну імені Бойчука та спільними зусиллями визнані дизайнери організували І Всеукраїнську бієнале студентського плакату.
Галерея «Триптих» — одна із найстаріших у Києві. Як каже її директор Тетяна Савченко, вона вже солідна леді. «Нам не мало не багато — цього року пішов 19–й. Маємо свої традиції, своїх майстрів, свої смаки. Щороку намагаємося в перші числа січня організувати свято для себе і наших художників, виставити картини з власного фонду, щоб був ще один привід зібратися разом, попити вина, згадати про минулий рік. Наші художники досить відомі та самодостатні, надають перевагу персональним виставкам. Але на різдвяні свята залюбки збираються у галереї — на спільній виставці «Різдвяний дивертисмент». У галереї представлено роботи 25 «зірок» українського мистецтва, в тому числі й Петра Бевзи, Едуарда Бельського, Володимира Будникова, Олександра Животкова, Бориса Буряка, Анни Гидори, Тіберія Сільваші, Ігоря Яновича, Олексія Малих...
На музичній карті світу за минулий рік українські кордони заштрихувалися густіше. Меломани на сон грядущий згадують поп–гастролі Muse, Placebo, Chemical Brothers, Елтона Джона, Джорджа Майкла, Маркуса Міллера, Faithless, Енріке Іглесіаса, Брайяна Адамса. Ще десять років таких темпів і до нас U2 з Coldplay приїдуть. На Євробаченні завдяки Вєрці Сердючці ми знову у числі фіналістів, на MTV Europe Musіc Awards наша Лама отримала премію Best Ukraіnіan Act. Фестивалів на наших теренах розмножилося, як кроликів, а музиканти, попри щільні графіки, все ж таки деякий час посиділи в студіях звукозапису і під кінець 2007–го презентували цілу торбу альбомів. Поки наші любі співаки і співунки не засіяли нас, як годиться, на старий Новий рік новими кружальцями, «УМ» розкладе по поличках компакт–диски, які познаходила під ялинкою. Адже за минулий рік музичний ВВП значно зріс і почастішали «круглі штуки» з музикою made in Ukraine. Між іншим, у цьому велика заслуга саме фестивалів. На Славське рок–фест компанія «УкрМюзік» відкрила «Гуцул Каліпсо» і «Н.Три». Якщо останні справді в порівнянні з динозаврами рок–сцени молоді і зелені, тому й першачок назвали «Якби я міг знати», і ручки дитини на обкладинці намалювали, то чернівецькі роздовбаї на 8–й рік свого існування нарешті дочекалися, що їм запропонували не без втручання товариства «Спортивні і культурні ініціативи» видати альбом «Рекет–Ґангстєра». Нашкрябали 13 пісень, які вже добре відомі з «живих» виступів у стилі фанк, ска, хіп–хоп. Попри те, свого шанувальника ватага завше знайде. Під їхні чудасії полюбляють «відриватися» музиканти з «Бумбокс», «ТНМК», «Гайдамаки», «ДримбаДаДзиґа», «Тартак» та «Інкунабули». Що не кажіть, а гуцулам щастить, як не з горами, то з шанувальниками.
Уранці 4 січня поп–співачка Катя Бужинська не знайшла свого сірого «Лексуса LX 470», який купила всього 2 місяці тому. Автомобіль зник з–під 31–го будинку по вулиці Анни Ахматової. «У мене був шок. Не могла повірити, що машини немає. Таке враження, що її забрав вертоліт. Сигналізації не пошкодили, свою справу робили без найменшого шуму. У ДАІ сказали, що це вже сьома машина, яку вкрали у цьому районі. Жодної не знайшли, та в мене передчуття, що цю знайдуть», — каже «УМ» Катя Бужинська.
Те Різдво, яке щороку спостерігаємо по телевізору, не має жодного відношення до справжнього українського Різдва, як його святкували наші предки віками. Режисер і продюсер Михайло Крупієвський (Євробачення–2005, інавгурація Президента України Віктора Ющенка, телетрансляція концерту Елтона Джона на Майдані) святкував якось Різдво на львівській квартирі у Тараса Чубая і заприсягся донести різдвяний дух всій Україні. Так народилася ідея щорічного фестивалю «Наше Різдво», який 10 і 11 січня вперше пройде в Палаці спорту, а 13 січня о 13.15 на «1+1» можна буде побачити телевізійну версію з двох 45–хвилинних частин.
Відомий актор Олександр Абдулов помер учора о 8.20 у московському Центрі серцево–судинної хірургії ім. Бакулєва, куди його госпіталізували напередодні Нового року. Про цю втрату першим повідомив Сергій Вольтер, заступник директора театру «Ленком», в якому працював Олександр Гаврилович. Абдулову було всього 54 роки...
