На черговому етапі Кубка світу «стріляючі лижники» провели репетицію наступної Білої Олімпіади. Спортсмени, тренери, функціонери знайомилися не лише з трасою, а і з кліматом, умовами проживання, впливом зміни часових поясів на організм, організаційною готовністю канадців. Олімпійський центр в Уїстлері, що за 90 км від столиці Ігор–2010, Ванкувера, розташований серед недоторканої природи. Цим він докорінно відрізняється від усіх своїх «колег», адже найближче поселення тут розташоване аж за 40 км від центру зимових видів спорту. Чудові пейзажі й приємна сонячна погода з невеличким морозцем настільки вразили гостей, що деякі з них навіть сказали, що відчувають себе на відпочинку на курорті.

Три етапи Кубка світу, які відбуваються після чемпіонату планети, помітно відрізняються від своїх «попередників». На початку зими всі «стріляючі лижники» в змагальному ритмі намагаються досягти піку форми для «мундіалю», а в другій частині сезону лідери Кубка світу вже не так «рвуть жили», а лише намагаються втримати завойовані позиції. На завершальних стартах на провідні ролі виходять ті, кому не вдалося реалізувати себе на світовій першості, або молодь, якій надали шанс проявити себе в елітній компанії.

На зимовому чемпіонаті України з легкої атлетики в Сумах зірок було зовсім небагато. Найбільша з них розташувалася на трибуні — восьмиразова призерка чемпіонатів світу в стрибках у висоту Інга Бабакова стежила за перипетіями на доріжках і секторах уже як тренер. Нашу розмову з титулованою мешканкою Миколаєва ми почали під час змагань у сумському манежі, а коли через брак часу Інга мусила рушати додому, домовилися згодом зустрітися в столиці. І завершили інтерв’ю вже в Києві перед церемонією «Герої спортивного року–2008».

«Припарками для мертвого» виявилася перемога «Азовмашу» над «Црвеною звездою» в останньому турі другого групового турніру Єврокубка. Навіть два успішні поєдинки на фініші турніру не допомогли маріупольцям пробитися до «фіналу восьми» — довелося розплачуватися за невдалий старт. Як з’ясувалося згодом, фатальною стала єдина домашня поразка хлопців Рімаса Гірскіса — від тієї ж «червоної зірки». За іронією долі, для сербського клубу той тріумф залишився єдиним на другому етапі змагань.

Після виснажливого минулого року з його Олімпійськими іграми більшість основного складу збірної України пропускає нинішній зимовий сезон. Здавалося б, особливих досягнень від наших атлетів очікувати не доводиться, проте нова генерація довела, що на неї також можна розраховувати. І якщо ветеранів команди прийнято вважати продуктами радянської системи підготовки, то на європейському форумі в Італії нагороди завоювали вже ті, кого можна назвати дітьми нашої незалежної «королеви спорту».

Майбутні зустрічі двох провідних українських команд у Кубку УЄФА, крім усіляких інших дивідендів для наших уболівальників, додали ваги й національному чемпіонату. Позавчорашній двобій «Металіста» й «Динамо» в Харкові дехто вже поспішав розглядати з проекцією на протистояння в єврокубках, хоча самі учасники події на цьому увагу намагалися не акцентувати.

Нарешті обидві українські команди, що залишилися в клубних змаганнях Старого світу, здолали своїх суперників в один день. До цього якщо в Кубку виклику брав гору «Київ», то «Азовмаш» програвав у Єврокубку. І навпаки. Позавчора ж увечері привід порадіти отримали шанувальники як маріупольців, так і киян.

Кремезний дядько смалить цигарку. Поруч із ним стоїть серйозний чолов’яга в кепці; інший, сивуватий, — з непокритою головою. До них підтягується ще один — кавказької зовнішності. За кілька метрів від цієї компанії тиснуть руку один одному двоє міцних хлопців... У людей із багатою фантазією й гарною пам’яттю можуть виникнути асоціації з буремними 1990–ми — типова сцена «мафіозної стрілки». Насправді так позавчора ввечері починалася церемонія «Герої спортивного року–2008» у столичному Палаці «Україна». Кількість призерів Олімпійських ігор на квадратний метр зростала, коли до тренера збірної з кульової стрільби Анатолія Кукси підходили його підопічні Олександр Петрів, Юрій Сухоруков, Артур Айвазян. А неподалік зустрілися борці Василь Федоришин і Андрій Стадник.

Минулий баскетбольний уїк–енд подарував одразу кілька яскравих і драматичних шоу. У суперлізі ФБУ відбулося «класичне» дербі Києва й Маріуполя, а амбітна УБЛ провела в Одесі фінал свого першого Кубка — турнір чотирьох найкращих.

Перед останніми матчами першої частини сезону вищої ліги Росії настрої в таборі київського «Сокола» панували різні. Уболівальникам хотілося побачити в Броварах яскраве видовище — звісно, зі щасливим для «пернатих» кінцем. Боси столичного клубу, які перед початком чемпіонату ставили завдання потрапити до трійки найкращих, відчули апетит під час їди і вже прагнули зійти на першу сходинку. Головні ж дійові особи, гравці, хотіли отримати від керівництва гроші — хлопцям ще не видали зарплатню за два місяці цього року, а преміальні за перемоги вони вже забули, коли й бачили.