Вельмишановна українська газето «Україно молода»!

Уже неодноразово говорилося й писалося про перерахунок мінімальних пенсій, але це, як виявилося, не для всіх. Мені 61 рік, я учитель із 25-річним стажем. У 1996 році я важко захворів і 15 років був на ІІ групі інвалідності, тобто непрацездатним. У 2011 р. під час чергової медкомісії МСЕК вирішила, що моє здоров’я значно поліпшилося, і «призначила» мені ІІІ групу інвалідності, тобто я майже вже працездатний (певно, хотіли хабара, але я цього ніколи не робив та й не вмію).

Прикро, що замість того, аби об’єднати зусилля світової спільноти перед видимою загрозою людству (вчені-екологи застерігають, що при підвищенні середньорічної температури ще бодай на одну-дві позначки океанські хвилі можуть поглинути частину суходолу), воно знемагає в тенетах гріха — братовбивчих воєн, брехні, лицемірства, пияцтва, розпусти.

Про це наразі ніхто серйозно не думає, головне — продати, бо цього, мовляв, вимагає ринкова економіка. Ринок — явище біполярне, на якому панує принцип «продав — купи, купив — продай», для чого мають бути рівновеликі суб’єкти ринку.

Пам’ятаю, як після ХХ з’їзду партії (а вона тоді була одна) ми, школярі Стройненської восьмирічки Свалявського району Закарпатської області, громили гіпсову статую Сталіна у фойє школи. Вождя рознесли на шматки — на пам’ять про тоталітарне минуле. Мені тоді дістався ніс...

Дощ, як із відра, у Києві, і парасолька не рятує, а квиток на потяг аж на вечір. Тож вирішила перечекати в музеї — давно не випадала нагода трохи себе «побалувати» таким відпочинком. У Національний музей історії України прийшла втомлена, змокла і роздратована (ніяк не могла знайти потрібної вулиці).

Шановна редакціє! Я поважаю вашу газету і передплачую її, бо я патріотка, а ваша газета — патріотична. Та мене дуже вразила публікація від 21 жовтня під назвою «Не обирайте чужинців» (лист пана Поліщука з Києва. — Ред.).