Проблема реінтеграції в українське суспільство народів, депортованих з наших земель сталінським режимом, є сьогодні однiєю з найпекучіших. Торжество людожерської ідеології колективної відповідальності, трагічні події 1944 року, в який були «спроваджені» цілі народи: 23 лютого — чеченський, 18 травня — кримськотатарський, 24 червня — кримські греки, болгари, вірмени — назавжди залишаться в людській пам'яті як один з найжахливіших злочинів тоталітарної системи. Безпідставно звинувачений «у зраді Родіни» кримськотатарський народ рішенням кремлівського керівництва враз позбувся своєї історичної батьківщини, мови, культури, був пограбований, опинився у безправному становищі спецпереселенця.
Уточнення мартирологу депортованих, скривджених, загиблих ще залишається боргом нашого покоління перед Історією. Час довів байдужість радянської системи до болючих проблем вигнанців і необгрунтованість звинувачень на їх адресу. Ще наприкінці 80-х років у СРСР було створено Державну комісію з проблем кримськотатарського народу, розроблено перспективну програму з розширення будівництва, відкриття національних навчальних закладів, залучення можливостей окремих республік. Здавалося, справедливість починає відновлюватись. Однак сьогодні Україна залишилась віч-на-віч з проблемами, які потребують величезних зусиль, коштів, зацікавленої участі багатьох державних установ. Жорстка економічна криза та політична нестабільність зробили пошуки засобів вирішення цих проблем справою нелегкою і почасти невдячною. Клубок, заплутаний 60 років тому, ще довго триматиме далекі від вирішення клопоти. Але повернути силою відірване коріння народові, історія і культура якого невідривно пов'язанi з українським народом, — не лише політичний і юридичний обов'язок нашої держави, а й наш громадянський борг.

Питання, як запліднювати корову, штучним чином чи бичком, перед більшістю селян не стоїть. Тільки-но тварина входить в охоту, як тут же, на громадському пасовиську сама підбирає собі пару з-поміж трьох-чотирьох сільських бугайців і через деякий час на радість хазяям приводить телятко. Зрозуміло, що про якусь «породистість» потомства не йдеться. Здебільшого людей влаштовує будь-який результат.
Тому не варто дивуватися наслідкам такого неперебірливого спаровування, які є ще красномовнішою ілюстрацією до занепаду українського тваринництва, ніж скорочення маточного поголів'я. Так, якщо протягом 1991—2003 років корів у нас поменшало майже удвічі — на 4,1 мільйона голів, то приплід телят скоротився вшестеро — із 7,2 мільйона до 1,2 мільйона тонн. При цьому ситуація має стійку тенденцію до поглиблення.

Місце зустрічі змінити не можна. Як тринадцять років тому Микола Баграєв сказав «Каховка», значить, Каховка. Місцеві жителі швидко зрозуміли, як із цього можна скористатися. І тепер перше, що бачиш при в'їзді до міста, — не величезна сцена й розкішний білий корабель «Маршал Рибалко», де живуть зірки, а море жіночок із табличками «Здаю кімнату» та... «Продам хороше місце на пагорбі перед сценою». Між рядами з питвом, солодощами і сувенірами всі дерева і стовпи обліпили школярі. Вони навіть примудряються танцювати, сидячи на гілках. Навпроти них — величезна двадцятитонна, зроблена з металу для літаків, сцена. А під ними — вісімдесят тисяч людей. Окремою купкою стоять комуністи. У них своє свято життя — мир, труд, май, і з ними, як у дитячому садку, ніхто гратися не хоче.

...Ген-ген на обрії, там, де море зливається з небом, з'явилася невиразна цятка. Невдовзі її можна було розгледіти вже навіть без бінокля. Аж цілісінький табун кінських сил, схований під ногами — у моторному відсіку, немов хто вперіщив одночасно сотнею батогів. Залишаючи за кормою білі буруни й пінистий слід, катер помчав хвилями зі швидкістю 30 вузлів (майже 60 кілометрів за годину). А коли згодом збавив хід і, описавши циркуляцію, підійшов до борта моторного човна, ситуація склалась — хоч малюй ще одну картину з класичною назвою. Мається на увазі «Не чекали». А серед тих, кого вкрай пригнічені рибалки аж ніяк не чекали ось тут, за два десятки кілометрів від берега, був і кореспондент «УМ», який того дня разом з прикордонниками вийшов у море на катері морської охорони «Калкан».

Вважається, що на олійному виробництві мають спеціалізуватися підприємства степу та лісостепу: тут росте соняшник, а значить, під боком сировина. Але на Рівненщині переконані, що цей «масний» бізнес по зубах і поліщукам. Тут уже третій рік успішно переробляють соняшникове насіння і сподіваються, що з часом зможуть працювати не лише на привезеній, а й на рідній, рівненській, сировині для виробництва якісної олії.

«Сильні регіони — сильна держава». Це гасло не раз виносили на титульні сторінки урядових програм та передвиборчих «агіток», проте його досі не апробували на законодавчому рівні. Чергову таку спробу зробили рік тому, коли депутати у першому читанні схвалили проект Закону «Про стимулювання розвитку регіонів». Ідеться про бюджетне стимулювання областей і районів, які є недостатньо розвинутими.

Комісія з журналістської етики, організація, яка, як нагадав її голова Володимир Мостовий, зародилася із надр корпоративної акції 2001-го року «Журналісти — за чесні вибори», збиралася у суботу на свій з'їзд. Фахова зустріч не випадково відбулася саме зараз, коли у всіх на слуху висунення майбутніх кандидатів у Президенти. «Захід нам дає зрозуміти, що поки держава не візьметься за послідовне впровадження норм демократії, зокрема свободи слова і дотримання прав журналістів, говорити про реальне приєднання України до Євросоюзу не доводиться. Чи не головним «лакмусовим папірцем» у цих процесах мають стати чесність і прозорість виборів наступного Президента країни», — каже пан Мостовий, головний редактор громадсько-політичного тижневика «Дзеркало тижня». За його словами, «ми є свідками того, як певні владні сили готуються перетворити суспільство на загальнонаціональний Мукачівський виборчий округ». «За таких умов значення об'єктивного, етичного висвітлення перебігу виборчої кампанії важко переоцінити», — відзначив він.

Єдине, на що гріх скаржитися більшості селян нинішньої весни, так це на зимову погоду. Одначе вона була милосердною не лише до озимини (станом на 1 квітня загинуло всього 158,5 тисячі гектарів або 2,8 відсотка від загальної площі посіяного), а й до шкідників і хвороб. «Перезимувало все», — констатував, відповідаючи на запитання журналістів, міністр аграрної політики Віктор Слаута. За нинішнього скрутного року, коли господарства стягуються з останніх сил, щоб хоч якось обсіятися, і доводиться економити на всьому, саме дорогі імпортні протруювачі є «забутою» статтею видатків. Проте не тільки вони. Сільгосппідприємствам катастрофічно бракує обігових коштів і застави, під яку можна взяти у банку кредит. Тому повністю підготовленими в поле складно виходити навіть найбільш сильним господарствам: аби вкластися в терміни, вони працюють на найнятій техніці, а керівники заставляють кредиторам не лише майбутній урожай, а й власні хати, щоб дотягти до жнив і бути з рятівним хлібом.

З глибини віків і донині до цього світлого дня щороку готуються і з благоговінням його чекають усі християни світу. Радіючи Великодню, ми прагнемо духовно зміцнілими і вдосконаленими морально зустріти його з почуттям щирої любові до ближнього і чистою вірою в прийдешню благодать.