«Якщо ти на фестивалі «Маzепа-fest» — я заздрю тобі всякою заздрістю: білою, чорною і яка там ще є», — отримала я SMS-відповідь від свого друга із Чернівців на повідомлення про те, що я у Полтаві. І справді, в ці два дні тут можна було зустріти Віктора Морозова, Дмитра Доброго-Вечора, Кирила Стеценка, Романа Чайку, бандуриста Юрка Фединського з гурту «Карпатіанс» і так далі, не кажучи вже про десятка три журналістів і просто «професійних тусовщиків». Як десять років тому, до Львова, Дубна, Каховки чи місця дислокації чергової «Червоної рути», на вихідні до Полтави з'їхалися всі гурмани справжнього драйву по-українськи.

У цю «автостопну» мандрівку ми з Настею вибиралися ду-у-уже довго. Нарешті, визначилися: у четвер, день, що за традицією вважається легким для початку дороги. Утім... Знайома прочитала нам з газети гороскоп на «обраний» четвер. Виявилося, що це «день черепахи». А от середа виявилася «днем лані». Ми зневажили «оті забобони» і планів не змінили. Маршрут наш був простий: наддніпрянськими містами (з їхніми музеями, пам'ятками і храмами) — до Чорного моря.
У дорозі нам мали слугувати яскраво-червоний намет, жовті китайські матрацики, термос, набір жерстяних мисочок з пластиковими кришечками, карта автомобільних шляхів нашої держави і поки що неперевершений путівник «Україна» (видавництво «Смолоскип»). Чому все-таки автостоп, ночівля у наметі і кашка з термоса, а не крутий автобус, готель і їдальня з усім, «що треба»? Не тільки тому, що так дешевше, і що поки не їздить отой крутий автобус історичними місцями України. А й тому, що хочеться бути ближче до насиченої мовчазною пам'яттю землі, почути її мову, забути про «земні турботи» і жити дорогами: куди вони поведуть і що покажуть.

Хочете побачити 16-річного Віктора Ющенка? А 3-місячного? Або в колі друзів, сім'ї, на улюбленій дачі, з братами Кличками, у робочому кабінеті? Відтепер це не проблема. Щоправда, доведеться підключитися до мережі Інтернет – минулої п'ятниці у всесвітньому «павутинні» з'явилася персональна сторінка лідера «Нашої України».

Човен «Хімінглева», копія човна вікінгів «Сексорінгам», зі шведською науковою експедицією на борту гостював у Севастополі два дні, у середу скандинавські мандрівники попрощалися з кримським містом і взяли курс на Кавказьке узбережжя. Похід шведського човна розпочався ще місяць тому з Дніпра, у місті Херсон, де в 1996 році закінчився перший етап експедиції. Далі плавання скандинавців триватиме вздовж російських і абхазьких берегів до грузинського міста Поті й гирла річки Ріоні. Звідти їх шлях продовжиться суходолом (човен буде перевезено до гирла річки Кура, що впадає в Каспійське море на території Азербайджану). Остаточна мета походу — місто Баку.

Якщо на запитання, де в Україні найуспішніше розвивається фермерство, ви відповісте, що на Херсонщині, — то не помилитеся. Саме тут, у самісінькому серці посушливого степу, де без води чудово себе почувають хіба що ховрахи і ковила, десятки тисяч гектарів займають високопродуктивні плантації овочів — огірків, помідорів, капусти, болгарського перцю, баклажанів, картоплі, цибулі, зелені тощо. І майже всі ці землі якщо не належать, то перебувають в обробітку у фермерів — дрібних і не дуже, суперприбуткових, «середнячків» і таких, що ледве зводять кінці з кінцями.
Секрет херсонського «фермерського буму» простий: з місцевими селянами тісно співпрацюють фахівці і партнери українсько-шведської компанії ЗАТ «Чумак». Ця «дружба» переробників і сільгоспвиробників народжувалася не дуже просто, але результат є — завдяки інтенсивним технологіям Каховський і Скадовський райони годують овочами не лише херсонців, а й киян, постачаючи першосортний свіжий товар у супермаркети та на ринки столиці.

Ольга Линдюк, мешканка села Бузуків Черкаського району, — неймовірно смілива жінка. Маючи на руках п'ятеро малих дітей, вона не побоялася залишитися без сильного чоловічого плеча й подала на розлучення. Навіть суддя, який розлучав подружжя, не витримав і запитав Ольгу Василівну, за що вона збирається жити й годувати дітей? Тоді жінка відповіла просто і впевнено, що хліба просити не буде, а працюватиме. Бо переконана, що немає такої ситуації, з якої б людина не знайшла вихід.
Так і сталося. Взяла своїх чотирьох малих синів —Василя, Михайла, Дмитра й Сашка — та доньку Олю і поїхала з рідного села Космач Косівського району Івано-Франківської області на Черкащину шукати кращої долі. Далі на порожньому місці створила фермерське господарство, а ще вийшла заміж і народила другу доньку. Тепер ця симпатична й говірка жінка разом із чималою родиною керує своєю «Трембітою» й має неабиякий успіх.

Традиційне літнє нашестя сарани цього року розпочалося зарано — у квітні. Причому в небачених до цього часу масштабах. Першою постраждала від комашок Херсонщина. За розпорядженням «губернатора» області Анатолія Юрченка, на Херсонщині оголошена надзвичайна ситуація регіонального рівня. Зараз сарана обсіла більше 140 тисяч гектарів сільськогосподарських угідь. Найбільша небезпека від крилатих шкідників є у тому, що ненажери нищать паростки пшениці й інших сільгоспкультур, отже, область ризикує втратити чимало майбутньої їстівної продукції. Проте зараз панікувати зарано, кажуть в облдержадміністрації.

Цей форум на статус політичного заходу не претендував. Сама його назва — «Освіта і наука — стратегічний резерв України» — засвідчувала характер суто фаховий. Ще одне цьому підтвердження — подібні форуми вже пройшли у Львові, Вінниці та Херсоні. Представники блоку «Наша Україна» якщо й брали в них участь, то лише з метою чесно розповісти освітянам та науковцям про свої зобов'язання щодо цієї сфери перед виборами. Принаймні народний депутат Верховної Ради Іван Васюник їхню позицію пояснив саме так. І що крамольного у тому, що освітяни та науковці на власні очі пересвідчаться, з ким їм пов'язувати свої сподівання у найближчому майбутньому?
Отож у Дніпропетровську розпочату раніше фахову розмову сподівалися продовжити, навряд чи передбачаючи ексцеси, адже ні у Львові, ні у Вінниці, ні в Херсоні чогось непередбаченого не сталося. Навіть більше того — щодо організації його розраховували на куди вищий рівень. Адже, за публічним свідченням однієї з активісток, Орини Сокульської, сам голова облдержадміністрації Володимир Яцуба її запевняв, що буде першим помічником у проведенні форуму. Та й просто за логікою речей, «не в першому, але і не другому» місті України не могли вдарити обличчям у багнюку перед делегатами форуму — вчителями, викладачами вищої школи, науковцями з Донецької, Запорізької, Луганської, Полтавської, Харківської областей.