Серія політичних зникнень прокотилась Білоруссю у 1999—2000 роках. Почалося все у травні 1999–го, коли зник колишній міністр внутрішніх справ Юрій Захаренко. Через чотири місяці невідомі викрали екс–голову Центрвиборчкому Віктора Гончара та його товариша, підприємця Анатолія Красовського. Гончар та Захаренко на той час вважалися найактивнішими діячами антилукашенківської опозиції. Майже за рік, у липні 2000–го, — зникнення оператора російського каналу ГРТ Дмитра Завадського. Білоруська опозиція покладає вину за зникнення всіх цих людей на владу і вважає, що нею створено спеціальні «ескадрони смерті». Президент Лукашенко ж повторює, що розслідування цих гучних справ — справа його честі. Скидається на те, що честь його вже десятиліття під сумнівом.

Позавчора в Норвегії відбулися вибори, на яких громадяни мали обрати 169 депутатів Стортінга (парламенту). Головними суперниками були лівоцентристська коаліція (до її складу входять Норвезька робітнича партія, Соціалістична ліва партія та аграрна Партія центру) на чолі з прем’єр–міністром Єнсом Столтенбергом та права опозиція. Правляча коаліція, яку норвежці називають «червоно–зеленою», та опозиція мали приблизно рівні шанси, але, за оприлюдненими вчора попередніми результатами, з незначною перевагою переміг владний альянс, здобувши 86 мандатів. Так норвежці винагородили уряд за те, що їхня країна, на відміну від інших держав Європи, пройшла через світову фінансову кризу практично безболісно, а рівень безробіття найнижчий в Європі — три відсотки.

«Нещодавно мені зателефонував керівник служби міністра (внутрішніх справ), який запропонував, щоб я з начальником УМВС в області, керівниками УСБУ, прокуратури та апеляційного суду зібралися у вузькому колі з керівником МВС (Луценком). Аби ми в цьому вузькому колі за його присутності вияснили все між собою і вийшли на «нульовий варіант». Але я на такі компроміси йти не бажаю і не піду. Відтак уже в понеділок з’явився матеріал із фальшивими звинуваченнями на мою адресу в ефірі одного з телеканалів. Це є просто система цькування! На мою думку, це політичне замовлення», — каже глава Тернопільської облдержадміністрації Юрій Чижмарь, продовжуючи «мильну оперу» у стосунках із керівником обласної міліції, генерал–лейтенантом Віталієм Максимовим. Днями сторони обмінялися черговими ударами.

Конституційний Суд «забракував» закон про тимчасові слідчі комісії, який міг би реалізувати механізм імпічменту Президента. Згідно із цим законодавчим актом, підставою для ініціювання питання про усунення глави держави в порядку імпічменту та утворення спеціальної слідчої комісії є подання, підписане більшістю депутатів від конституційного складу Верховної Ради, підписи яких не відкликаються.

Є ідеї невмирущі. Такі, як задум реконструювати Андріївський узвіз. Зародився він іще при мерові Омельченкові, а потім — після тривалої хвороби з рецидивами — помер. Іншими словами, Андріївський узвіз залишили у спокої. Минулого року в міської влади знову засвербіли руки таки утнути щось на найпопулярнішій київській вулиці. Наприклад, звести пару–трійку багатоповерхівок. «УМ» тоді детально досліджувала проблеми Андріївського узвозу, спілкувалася з галеристами, яких викидали на вулицю, з дирекцією музею Булгакова, чиє спокійне існування також опинилось під загрозою. Але потім дострокові перевибори столичного голови відволікли увагу владців.

На стіні його доволі скромного робочого кабінету, просто перед очима, — морський пейзаж у приємних для ока пастельних кольорах: трохи несподіваний як для «стовідсотково сухопутного» господаря. Схоже, що цей «шматок моря» — чи не єдине послаблення, яке дозволяє собі на службі права рука Президента у, мабуть, найрезонанснішій та найневідрегульованішій сфері. Застібнутий на всі гудзики чорний офіційний костюм — навіть у післяробочий час, пунктуальність та м’яка ввічливість до співрозмовника й готовність відповідати на кожне запитання — незважаючи, що розмова триває довше від запланованого, а помічниця наполегливо стукає у двері , вибачаючись, нагадує: у нього попереду ще інші переговорні заходи. Дипломатична кар’єра проглядається під час розмови регулярно, коли Богданові Івановичу доводиться коментувати щось скандальне: як і більшість його колег по цеху, Соколовський дотримується думки, що спочатку має йти позитив. Навіть якщо питання про негатив...

В українців віднедавна є «політична» прикмета. Якщо у вашому забутому Богом містечку, де немає гарячої води й освітлених вулиць, співають на центральній площі відомі зірки та ще й «на шару» — почалася передвиборча кампанія. І якщо на минулих виборах грошей для митців–заробітчан не жаліли «регіонали», то цього року розщедрилася Юлія Тимошенко. Відсьогодні Прем’єр на свою підтримку відправляє у всеукраїнський тур зірковий батальйон. Митці божаться: співаємо за ідею, не за «зоряні» гонорари.

Музейний провулок, 8... Для багатьох киян і гостей зі Сходу й Заходу ця адреса стала у 1989–му «точкою опори», з якої можна «перевернути світ». Там містився перший секретаріат Народного руху України. В офіційних документах ще додавали: «за перебудову». Але всі називали його просто: Рух. А прихильників (членства з квитками й печатками тоді в Русі не було) — рухівцями. Рухівцями були тоді всі, хто хотів вільної України, вітав мовлення українською, цікавився «забороненими сторінками» української історії та самобутньої культури.

Мій тато заплакав. За кілька днів він поїхав до Києва, аби провести в останню путь людину, яку бачив наживо, може, разів із п’ять за все своє життя. Я був вражений як ніколи раніше. Лише теленовини, телепроекти, ток–шоу, які відтак безупину перетирали одну й ту ж тему, дозволили мені, хлопчині–семикласнику, зрозуміти суть того короткого радіоповідомлення, яке змусило заплакати мого тата: «Ми перериваємо нашу програму, аби повідомити... Загинув В’ячеслав Чорновіл».

Цього тижня Народний рух України святкує 20–річчя. Організацію, яка згодом стала партією, було утворено на установчому з’їзді в Києві 8—10 вересня 1989 року. Рух утворювався нібито «за перебудову», та насправді його прихильники і активісти — а таких були мільйони! — виступали за повну незалежність України.

Одним із учасників того форуму був Ярослав Кендзьор — народний депутат, колишній лідер рухівців Львівщини. Кілька місяців тому Кендзьора виключили з лав Народного руху — через те, що він із групою соратників виступив проти нинішнього голови НРУ Бориса Тарасюка. Незважаючи на це, Кендзьор буде присутнім на офіційних урочистостях із нагоди ювілею, а от чи буде там Тарасюк — велике питання. Борис Іванович заявив, що його... не запросили на свято. З цього ми й почали розмову з Кендзьором.