Розмову з Романом Безсмертним ми почали в літаку, який прямував до Харкова, де мали відбутися громадські слухання щодо адміністративно-територіальної реформи. Подібно до того, як невеликий «Як» витав десь між чинною та колишньою столицями, так само десь посередині «провисла» адмінреформа. Приблизно поміж Макаровом, де Роман Петрович мало не пішов у відставку, та Харковом. Виявилося, що цей проміжок для реформи справді дуже важливий. Райцентр на Київщині дав важливий урок (особливо щодо сприйняття реформи громадськістю), а Харків — можливість зрозуміти, що реформа — далеко не така безперспективна справа, якою вона здавалася ще півтора тижні тому. Тож зовсім не дивно, що в розмові з кореспондентом «УМ» Роман Безсмертний чимало говорить про підсумки. Він намагається накреслити умовні лінії — ту, яку вже вдалося пройти, і ту, до якої ще тільки належить дістатися. А саму бесіду починає з розповіді про новий підхід, який варто застосувати на новому етапі пропагування реформи.

У Харків віце-прем'єр-міністр з адміністративно-територіальної реформи Роман Безсмертний позавчора їхав з особливими відчуттями. Півтора тижня перед тим його дітище (або, як каже сам урядовець, «проект мого життя») засвистали земляки з райцентру в Макарові. За весь час своєї роботи в Кабміні Роман Петрович ще не бачив такого жорсткого та впертого несприйняття реформи. Віце-прем'єр навіть вирішив, що буде найкраще, якщо він піде у відставку. Президент Віктор Ющенко не відпустив Романа з Кабміну і сказав, що той мусить трудитися, бо реформа потрібна Україні.
І ось Роман Петрович відновлює пропагандистські поїздки. В душі — майже напевне — прихований острах, що реформу знову засвистять. Безсмертний зізнається: спав перед поїздкою неспокійно. «Знаєте, я сьогодні вночі пару разів прокинувся, — зізнався він кореспонденту «УМ». — Думав, як найкраще побудувати зустріч».
...Через півдоби після цієї розмови, вже перед відльотом із Харкова до Києва, Роман Безсмертний виглядав значно краще: у нього був задоволений вираз обличчя і чудовий настрій. Роман Петрович високо оцінив зустріч із харківською громадою. І сказав, що з того дня адміністративно-територіальна реформа набуває нової якості.

Навряд чи слід сперечатися, чим насправді був учинок віце-прем'єр-міністра Романа Безсмерного, який після «громадського розносу» та «шумових ефектів» із приводу адміністративно-територіальної реформи у його рідному Макарові оголосив про відставку. Емоційний зрив? Жест відчаю? Свідчення безсилля в переконуванні співвітчизників у доцільності реформи? Продуманий крок з урахуванням того, що Президент відставку не прийме? Віктор Ющенко, як і слід було очікувати, «адміністративного» віце-прем'єра — колишнього й, можливо, наступного главу свого виборчого штабу — з посади не відпустив. Дав кілька порад і настанов (головна з яких — бути ближчим до людей) та припросив працювати. Цим самим глава держави не просто показав, що довіряє розробку «адмінтеру» саме Безсмертному, а засвідчив: реформа — вимога часу, тобто Президента.

Уявляється, що під час реформування українського суспільства найнебезпечнішою загрозою можуть бути свавілля й ілюзії, які вражають реформаторів, через що вони самі стають на шлях порушення законів соціальної природи і штовхають на цей шлях народ. Однією із таких ілюзій є сформульована ще англійським філософом Томасом Гоббсом ідея, відповідно до якої держава має нагадувати біблійне чудовисько Левіафан, покликане тримати народ у покорі за допомогою страху. Лише таким чином, вважав Гоббс, можна забезпечити правопорядок у суспільстві, надто ж рівність громадян перед законом, що, на думку знаного філософа, є достатнім для найкращої організації суспільного життя.
Однак при найближчому розгляді історичного досвіду виявляється ілюзорність цієї ідеї. Рівність громадян перед законом нічого не варта, якщо держава є Левіафаном, тобто чудовиськом, що забезпечує рівність громадян перед законом за допомогою страху.
Гоббс помилився, не помітивши, що його ідея призводить до порушення фундаментального закону природного права, згідно з яким не лише громадяни мають бути рівними перед законом (помiж собою), а рівними перед законом мають бути також держава і громадянин.
На жаль, ні в правознавстві, ні в політології не приділялося належної уваги проблемі рівності держави і громадянина перед законом і судом. Можливо, тому гоббсівська ілюзія виявилася напрочуд живучою, навіть сьогодні. Зокрема, вразивши свідомість людей, що приймали Конституцію України, вона проникла і в її текст, а також інше законодавство і соціальну практику.

Найтаємничіша силова структура, розташована на вулиці Володимирській у Києві, — єдина, яка на початку цього тижня уникнула президентського гніву. Дісталося майже всім: i МВС, i Генпрокуратурі, i Держмитслужбі, а от роботою Служби безпеки Віктор Ющенко в цілому лишився задоволений. Відзвітувавши Президенту під час засідання колегії, керівник СБУ Олександр Турчинов учора розповів про роботу свого відомства i пресі, відповідно, громадськості. Але цей звіт було зроблено вже з урахуванням окремих конструктивних зауважень глави держави і поставлених перед службою чітких завдань.

«...Через короткий час ви побачите іншу Донеччину», — запевнив мешканців краю Віктор Ющенко в лютому під час свого першого візиту до регіону в іпостасі глави держави. І в ході чергової робочої поїздки Президента — минулої п'ятниці — деякі зміни таки й справді стали помітні. Щоправда, вигулькнули вони переважно внаслідок професійної запопадливості місцевих чиновників, які в ході підготовки, мабуть, забули народну мудрість «Примусь дурня Богу молитися...»

Важко повірити, але факт залишається фактом: у тому, що пані Юлія так швидко і «позапланово» приїхала до першої столиці, є велика заслуга колишнього «адвоката» «біло-синього» табору Степана Гавриша. Саме він якось зумів «виманити» вкрай заклопотану насущними проблемами Прем'єр-міністра до себе на свято, яке вже четвертий рік поспіль організовує «для людей» — фольклорно-етнічний фестиваль «Печенізьке поле». На превеликий подив невиправних скептиків, Юлія Володимирівна Степану Богдановичу не відмовила, хоча й прибула на концерт уже під кінець доволі напруженого робочого візиту.

Після того як випущені щойно інавгурованим Президентом Ющенком голуби розчинилися десь у небі, поставивши останню крапку на помаранчевому Майдані, ми засперечалися. Ні, не про те, якою буде нова влада, скільки помилок попередньої вона повторить і чи згадає через 11 місяців народний Президент про те, що обіцяв прийти на центральну площу помаранчевої революції й на першу її річницю відзвітувати перед Майданом. І навіть не про те, яким буде його звіт, якщо В. Ю. пам'ятатиме свої обіцянки, або якою буде реакція народу, що змагався не за Ющенка особисто, а за свою свободу взагалі, якщо таки забуде. Про все це було говорено-переговорено ще тоді, морозними революційними днями, помаранчевими вечорами й тривожними ночами. Тепер сперечатися про те, що надалі залежить тільки від нової влади, не було сенсу. Тому журналістська дискусія точилася навколо того, як довго перед іменниками «влада» й «опозиція» доведеться вживати прикметник «нова», перш ніж усі ми разом із читачами звикнемо до того, хто з них хто.

Всеукраїнське об’єднання «Свобода», яке очолює позафракційний народний депутат Олег Тягнибок, 15—17 липня проводить патріотичну акцію «Яворина-2005», що має на меті вшанування пам’яті курсантів старшинської школи УПА «Олені» та крайового провідника ОУН Карпатського краю Ярослава Мельника (псевдо «Роберт»). Як повідомив днями на прес-конференції в Івано-Франківську пан Тягнибок, окрім традиційних заходів на горі Яворина, його партія планує завершити акцію «Підпиши лист народному Президентові», що стартувала два місяці тому. Організатори мали на меті зібрати через підписні листи та мережу інтернет близько 100 тисяч голосів небайдужих, аби привернути увагу глави держави до національної проблематики, яка хвилює українців, зокрема визнання ОУН-УПА. Останні підписи під листами охочі зможуть поставити безпосередньо на горі Яворина, після чого петиції передадуть до секретаріату Президента.