З’ясувалося, що за участь в акцiї проти адмiнреформи, яка вiдбулася 14 липня на трасi Київ—Одеса, «замовники» платили по 20 гривень. (Фото УНІАН.)
У людському суспільстві існує безліч вічних істин, ігнорувати які не можна. Одна з них починається дуже прозаїчно: «Виходячи з місцевих умов...» Отже, виходячи з тих географічних, історичних та демографічних умов, які складалися упродовж століть і до яких українці призвичаїлися та приросли корінням, і слід проводити реформу. Потрібно дуже обережно ставитися до процесу «різання по живому» в перекроюванні чи знищенні районів. Чи доречно в наших реаліях організовувати повальну зрівняйлівку в «переоформленні» адміністративних одиниць? Тут потрібно розбиратися, як саме можливо покращити умови господарювання, аби унормовані міста, райони і громади формували й збiльшували свої бюджети. Як пробити забюрократизовано-захабарнизовану систему на місцях, що залишилась у спадок від попередніх влад.
А загалом, зміни потрібні. Тільки політичний сліпець, байдужа до соціальних перетворень людина, зажировані чиновники та файно прилаштовані міські службовці, яких турбує лише тепле місце під сонцем України; тільки люди, які не відають гірких проблем спустошено-змертвілого периферійного села, проблем безробіття, економіки взагалі, — отже, тільки ці категорії громадян можуть виступати проти реформування нашого життя, загнаного у глухий кут. Інша річ — яка саме реформа?
Часто навіть журналісти на центральних каналах не мають елементарного поняття про те, що означає адмінреформа та з чим її їдять, і тому лікнепи-семінари для ЗМІ з цього приводу уряд мав би проводити чи не в першу чергу. Що вже казати про «простих смертних» на місцях. Щоб реформа «пішла», високопосадовці та науковці мали б із високих трибун, газет, телеканалів, якщо хочете — рекламних плакатів популярно і доступно донести до всіх верств пояснення про її зміст, призначення та позитивні наслідки. Про те, що держава вперше в історії України надає право органам місцевої влади, власне народу (містам, районам, селищам, селам) не тільки формувати бюджети, а й залишати у своєму розпорядженні левову частку коштів. Що на ці кошти, зароблені на місцях, вищі сили не зазіхатимуть, як це практикувалося досі. Що відтепер села й міста, маючи пристойні прибутки, будуть стрімко розвиватися тощо. Чи не так?
Загалом, це той історичний випадок, коли реформу слід починати з азів. З низів, а не навпаки — з гори, до чого вдався уряд. Варто розтривожити як слід сільські «мурашники», щоб уже вони згодом ініціювали зміни, почали «турбувати» вище «стоячі» й «сидячі» інституції. Якщо ж буде інакше, якщо міська еліта почуватиметься на зібраннях-сходках-з'їздах iз питань реформи розпорядником, а не гостем, — буде так, як минулої суботи в Макарові. Пан Безсмертний уже пересвідчився, як може «прокатати на вороних» глибинка Київщини. Але залишений Президентом «працювати над помилками».
Якщо оцінити позитиви й негативи адміністративно-територіальної реформи, то стає зрозуміло, що переваг у ній більше. Насамперед це стосується децентралізації влади: делегування повноважень від обл- та райадміністрацій до рад усіх рівнів. Активний спротив на місцях, до речі, якраз пов'язаний із тим, що ці адміністрації, а з ними і чиновницький апарат, будуть скорочені. Таким чином, реформа, хай навіть не територіальна, а адміністративна її частина, дійсно відстоює інтереси громадськості й надає якнайширші повноваження місцевому самоврядуванню.
За реформою, виконавчим органом на місцях стають виконкоми, сформовані при радах. Депутати матимуть широке коло повноважень, виконавчі структури формуватимуться з їх числа. Рішення прийматимуться сесійно, а не одноосібно, як це робиться за адміністрацій. ОДА збережуться лише як координуючі структури над регіональними та місцевими представництвами. А от громада одержить можливість вирішувати широчезний спектр питань: починаючи з дошкільної освіти та первинної медичної допомоги і до планування використання землі й побутово-комунального забезпечення.
У результаті проведення реформи планується скоротити кількість районів із 490 до 280. Чи є це проблемою? Певною мірою так.
За районними радами планується закріпити: медичні послуги, професійно-технічну та середню медичну освіту, організацію місцевої міліції, кадастр, організацію торгівлі, утримання доріг районного значення, транспортне обслуговування населення, дозвілля й культуру.
А тепер візьмемо нинішню систему організації охорони здоров'я, судоустрою, освіти, науки або культури. Склалося так, що всі ці речі прикріплені до районів. З цього випливає одне: якщо на території, до якої, скажімо, входять частини Святошинського, Бородянського, Вишгородського районів та міста Ірпiнь буде створено Ірпінський район, то, відповідно, у Вишгороді, Макарові, Боярці необхідно скорочувати лікарні, наділені статусом районних. Єдиним виходом iз цієї ситуації є внесення до законодавства про охорону здоров'я таких змін, які б дали медицині свій власний устрій, не залежний від реформ і не «прив'язаний» до територій. Аналогічна ситуація складається у сфері організації судочинства. За Законом «Про судоустрій в Україні», загальні суди теж прив'язані до районів. А чи зможе один, скажімо, Ірпінський суд розглянути усю кількість справ, якщо район буде розширено? Звісно, ні. А що робити з Бородянським, Вишгородським, Києво-Святошинським судами?
Реформа потрібна. Тут немає сумнівів. Інше питання: як її потрібно проводити, що ще треба вирішити, а насамперед — коли? Для цього до реформи потрібно пристосувати усю законодавчу базу. Треба обгрунтувати необхідність її проведення, вигоди, які вона принесе. Причому так, щоб адмінтерреформа була зрозуміла в кожному українському селі.
І тоді, можливо, не треба буде Романові Безсмертному розкидатися заявами про відставку, а здійснити реформу і з цим увійти до підручників новітньої історії України.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
