Берлінський кінофестиваль повільно, неохоче навіть, накочується на фінішну пряму. У п’ятницю фактично останній робочий день. Суботнього вечора, 20 лютого, урочисте закриття із врученням головних призів — «Золотого» і «срібних» ведмедів. Одна нагорода, хоч і не в основних конкурсах, дісталася українцеві, продюсеру Максиму Сердюку, чий проект «Танк» (майбутній режисер фільму Максим Ксьонда) став одним із переможців конкурсу проектів у рамках Co-Production Market.

Дивна книжка з’явилася на нашому книжковому ринку, не обтяженому інтелектуальним асортиментом: Володимир Єрмоленко, «Далекі близькі. Есеї з філософії та літератури» (Л.: Видавництво Старого Лева, 2015). На обкладинці — дванадцять класичних імен, не надто, м’яко кажучи, відомих широкому загалу.

У середу найочікуванішим фільмом великої програми є «Комуна» відомого данського режисера Томаса Вінтерберга. Того ж дня документальна стрічка «Нульові дні» Алекса Гібнея. Ще одна документальна картина «Море у вогні» італійця Джанфранко Розі поки що лідирує в рейтинговому опитуванні критиків журналом Screen.

У неділю цього тижня стане відомо, хто ж поїде від України до Швеції на цьогорічне Євробачення. Претендентами після двох півфіналів національного пісенного конкурсу стали Джамала, Андрій Запорожець — SunSay, НеAнгели, Pur:Pur, The Hardkiss i Brunettes Shoot Blondes.

«Берлінале» потихеньку добігає свого екватора. Спокійна робоча атмосфера, жодних есцесів поки що не помітно. У минулі роки часом траплялося. А нині більше на спогади покладаєшся. 65 літ фестивалю, рівно стільки ж і мені. Відтак по собі знаю, що в ті літа — при здоров’ї — не надто помітним є їх вага. Ну, коліна іноді заболять чи голова од надмірного думання.

У Львові почали створювати інноваційний комплекс, який хочуть зробити столицею стартапів та оригінальних ідей для бізнесу. Як повідомляє міська рада, мета такого проекту дуже амбіційна — запустити в країні інноваційну економіку.

Цього року відомому музейнику, багатолітньому директоровi Львівської національної галереї мистецтв, Герою України Борису Григоровичу Возницькому виповнилося б 90. Але його життя обірвала автокатастрофа у травні 2012-го. Львів’яни — музейники, освітяни, відомі діячі культури та творча інтелігенція — вже висунули пропозицію проголосити 2016 рік в Україні Роком пам’яті Бориса Возницького.

Іноді здається, що доволі легко ідентифікувати ту чи іншу країну світу за популярними ознаками її національних артефактів — макарони в італійців, спідничка в шотландців, кенгуру в австралійців.

Прифронтові будні нашої літератури давно вже відродили щоденниковий жанр у прозі очевидців, але цього разу маємо зовсім інакше чтиво. Річ у тому, що до того в «текстах про АТО» здебільшого йшлося або про те, як тікали на захід зі сходу або як верталися назад.