Кількарічний досвід парламентських слухань достеменно виявив доцільність цієї форми роботи вищого законодавчого органу. Питання розглядаються, в переважній більшості, аж дуже злободенні. Схрещення думок професіоналів під час обговорення практично завжди є гранично гострим. Тобто позапарламентському загалу є що сказати. Ось тільки депутатський корпус часто-густо представлено під час слухань одиницями, і це досить дивно. Бо ж під час слухань парламентарій, якщо він не є спеціалістом в певній галузі, може отримати квінтесенцію, згусток бачення спеціалістів iз проблеми, що розглядається. І це допомагає йому виробити свою точку зору в цій сфері.

Сьогодні Верховна Рада голосуватиме за кандидатуру Прем'єр-міністра, внесеного до парламенту навзамін «вигнаної» Юлії Тимошенко, — Юрія Єханурова. Здавалося б, Юрій Іванович — чи не найменш одіозна персона з-поміж реальних кандидатів на прем'єрство в таборі Ющенка, і він мав би викликати найменше спротиву в стані опозиції — чи то «регіоналів», чи БЮТівців. Однак ще вчора сумнівів у тому, що Єхануров пройде, не бракувало. Його шанси оцінювали як 50 на 50. Для того щоб стати Прем'єром, нинішньому в.о. треба було заручитися підтримкою частини опозиції.

Зазирати в кишені політичних і особливо державних діячів нині стало модно. У гру «прочитай надпис на гудзику», «розшифруй вензель на краватці», «роздивись етикетку на білизні» тощо вже включилися навіть досі нібито «серйозні» видання й журналісти, втягнувши в неї й самих «піддослідних», які перелякано почали відчиняти перед журналістами двері своїх будинків, шаф і тумбочок. Дійшло до того, що гонитва за товарними чеками на гардероби й авто можновладців набридла вже і спершу жадібним до таких речей споживачам цієї «жовтуватої» інформації, які вже бурчать на «папараці, за якими розумних речей тепер не видно».

За «розбором польотів» Тимошенко й Порошенка якось забулося, що парламентські вибори вже зовсім близько. Саме на осінь політичні сили відкладали остаточне визначення формату свого походу на Верховну Раду та його (походу) кадрового забезпечення. Осінь уже давно настала, й учасники виборів, окрім «війни компроматів», займаються також попереднім розподілом місць у списках, зокрема їх перших п'ятiрках.

«Володимире Михайловичу Литвин! Ми бачимо 2006 рік в єдиній команді з партією «Народний союз «Наша Україна», Блоком Юлії Тимошенко і Аграрною партією України», — пафосно та впевнено заявив Віктор Ющенко на початку весни, на з'їзді НСНУ, паралельно відмовивши своїм давнім соратникам з НРУ, УНП тощо ввійти в єдиний провладний блок у ролі самодостатніх та рівноправних учасників. Тим самим Президент дещо розчарував своїх прихильників, які вбачали в партії Литвина, особливо на місцях, учорашніх «кучмістів», від чийого політичного тиску «помаранчеві» потерпали під час виборів.

— Після того, як два лідери Помаранчевої революції вступили в політичний розкол, перед Ющенком і Тимошенко постало стратегічне завдання — пошук союзників. І вони потрібні не стільки на вибори, скільки до виборів.

Позавчора ввечері після підписання у секретаріаті Президента документа під назвою «Декларація єднання та співпраці заради майбутнього України» у вітчизняній політиці утворилася (чи принаймні намітилася) нова конфігурація. Ідеться про спробу нової більшості. Більшості без Юлії Тимошенко та її прихильників.

Вірус розколу вразив козацький рух ще на початку 1990-х років: хто більше не бажав сповідувати православ'я під юрисдикцією Київського патріархату, той «відбрунькувався» у так зване Військо запорізьке низове (ВЗН). Проросійськи налаштоване козацтво очолив Олександр Панченко. Та невдовзі керманич новоспеченого товариства був застуканий на хабарах і загримів за грати. Булава отамана перейшла до Петра Заболотного; затим її передоручили директоровi Запорізької школи джур Валерію Наріжному.

Понад два тижні радіо- і телеролики повідомляли новину, яка просто приречена на особливу увагу православних: з 25 серпня мощі преподобного Серафима Саровського в Україні! І відразу ж уточнювали: ініціювала цю богоугодну справу партія «Союз». Спочатку часточка мощів була виставлена у Києво-Печерській лаврі, а потім її повезли у «турне» Україною. На жаль, як не аморально це звучить, але це «турне» більш за все нагадує політично-передвиборчий вояж.

Юлія Тимошенко прийшла у студію телеканалу «Інтер» (чому для виступу, якого з різними почуттями й міркуваннями чекала фактично вся країна, був обраний саме цей — відомо кому належний — канал, кожен може припускати в міру своєї політичної заангажованості й симпатій) «без будь-якого тексту, до тих людей, які хочуть мене почути — як до своєї сім'ї». З якою під час «гарячої президентської кампанії» часто спілкувалася на Майдані, а тепер, «дякуючи виборам Президента», може поспілкуватися і за посередництва телебачення.