Фраза з «Іронії долі» про «Третью улицу Строителей» у київських умовах звучить доволі зловісно. Нині чи не кожна центральна вулиця столиці ризикує перетворитись на «третью улицу строителей». На згадане «почесне звання» цілком заслуговує й Пейзажна алея — частина київського ландшафту між Десятинним провулком та вулицею Володимирською. Історія її недолугої забудови сягає ще радянських часів — так само, як, власне, і спроби цей ландшафт «зберегти».

З ходіння по муках, яке випало на долю книгарні «Знання», можна зробити декілька важливих висновків. По–перше, наші громадяни — принаймні ті з них, хто належить до бібліофілів з активною громадянською позицією, — люди небайдужі і в разі потреби можуть відстояти те, що варто такого відстоювання. Зокрема, й книгарню «Знання», яка вціліла завдяки протестам громадськості. По–друге, наш Президент — людина демократична, що розуміє демократію як реагування на голоси «вулиці». Саме тому він особисто зацікавився книгарнею. Це і дуже добре, і дуже погано водночас. Чому добре — пояснювати не варто, а погано тому, що наступного разу, коли Черновецькому заманеться закрити цирк або планетарій, зоопарк або ЦУМ (не кажучи вже про лікарні, бібліотеки та галереї), такої «вулиці» може й не знайтись. А отже, ніхто не доведе до відома Віктора Ющенка, що в його столиці кояться великі негаразди. Власне, главі держави не обов’язково зазирати у кожну шпарину, але за три «помаранчеві» роки він міг у більшій мірі посприяти тому, аби — даруйте за тривіальність — наблизити побудову правової держави.

У вівторок брати Капра–нови зібрали другу з чотирьох прес–конференцій, присвячених місячнику врятування культури від свавілля чиновників. Цього разу вони намагалися відповісти на символічне запитання: «В Україні горітимуть книжки?». Солідаризуватися в боротьбі за право бути культурними людьми в УНІАН прийшли письменниця Марія Матіос, президент Форуму видавців Олександра Коваль, менеджер мережі «Книжковий супермаркет» Костянтин Кліма–шенко, президент Асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександр Афонін, філософ Сергій Грабовський і відомий науковець та публіцист Максим Стріха. Кожен із них розповідав приголомшливі факти зі своїх галузей і всі разом думали, що робити зі 118–ю статтею бюджету України, в якій орендні засади для комерційних підприємств і закладів культури — однакові.

Столична нерухомість стає непристойно дорогою. Скажімо, ціни на наймані помешкання в Києві сягнули нечуваної позначки: знайомі, що винаймали однокімнатну квартиру в районі метро «Дружби народів» за 400 доларів, змушені підшукувати інші квадратні метри, бо власник квартири попередив, що з Нового року орендна плата становитиме 700 плюс витрати на комунальні послуги. Висновок зі сказаного напрошується такий: наймати житло в стольному граді тепер нерентабельно, вигідніше піднапружитись і купити його у повну власність. Щоправда, більшості бажаючих доведеться напружуватись усе життя. Зате ті, хто може дозволити собі поповнити список майна квартирою в центрі міста, є вельми бажаними клієнтами на ринку нерухомості. Задля них уповноважені особи підуть на екстраординарні кроки, включно з будівництвом на місці лікарень абощо. Наразі йдеться, зокрема, про Жовтневу лікарню і події довкола неї, що розгорнулися останнім часом.

17 жовтня містобудівна рада столиці нарешті обрала і затвердила найкращий варіант проекту Меморіалу жертвам Голодомору. Автор його — народний художник України Анатолій Гайдамака, якому допомагали спеціалісти компанії «Проектні системи». Першу чергу Меморіалу мусять звести поблизу Лаври за гроші столичного бюджету до наступної осені, тобто до 75–річчя скорботних подій.

Наскільки є реальним кожний із запропонованих варіантів усунення «черновеччини», сказати важко. Деякі з них, як ми бачимо, впираються у роботу Верховної Ради, яка ще навіть не почалась. Сам Леонід Черновецький не вірить у жодні дострокові вибори, називаючи їх «нерозумним і невдалим жартом». Хоч як прикро, але Партія регіонів, що нібито вже дала належну оцінку роботі Черновецького в Київраді, досить скептично ставиться до того пункту в коаліційній угоді між БЮТ та «НУНС», який передбачає переобрання столичного голови. «Щодо виборів, то це тільки заяви, за якими нічого не стоїть і нічого не пропонується. Юридичного механізму я наразі не бачу, тому переобрання Київради і мера — під питанням, навіть за умови створення у парламенті демократичної коаліції», — коментує Василь Горбаль.

Втрати Києва за всі періоди загарбань — від Батия до Сталіна і Гітлера — можуть виявитися мінімальними порівняно зі збитками, що їх завдає нинішня міська влада. Київ гине не тільки в соціокультурному сенсі (хоча чого варта сама лише зруйнована лаврська брама або Київська фортеця?!), він може поступово загинути й у прямому розумінні цього слова — одна з «висоток» Троєщини, побудованих абияк і з метою якнайшвидше «відбити» вкладені у будівництво гроші, вже перетворилася на «Пізанську вежу» місцевого розливу. Не керована ані логікою розвитку міста, ані здоровим глуздом забудова Києва триває й надалі, бо кращого заробітку, аніж викачування грошей зі столичної нерухомості, на сьогодні в Україні просто не існує. Тож ті, в чиїх руках розподілення земельних наділів, із впевненістю заміщають Бога на землі. «УМ» вже писала про те, як 1 жовтня на сесії Київської міської ради стався нечуваний досі «атракціон чиновницької щедрості»: сотні гектарів столичної землі перейшли у приватні руки. Доходи від цієї оборудки дехто рахуватиме мільярдами доларів. Даним матеріалом ми підсумовуємо все, що вдалося дізнатися «УМ» про цю справу.

Земельно-будівельний скандал, який розгорівся навколо Центральної міської клінічної лікарні (ЦМКЛ) міста Києва, обростає новими подробицями. Минулого тижня на території лікарні, яку столичні мешканці за звичкою називають Жовтневою, активізувалося будівництво багатоповерхівки. Працівники лікарні, налякані рішучими діями будівельників, просять захисту від «рейдерських» атак міської влади й припинити насильницьке захоплення лікарняної землі для приватних забудов. Люди Черновецького, у свою чергу, «котять бочку» на керівництво лікарні та звинувачують попередню столичну владу в лобіюванні інтересів проблемного забудовника. Інвестор, згідно з отриманими дозволами, здійснює підготовку до будівництва й прокладає на ділянці необхідні комунікації. А пацієнти з острахом спостерігають за ситуацією, не знаючи, що думати, кому вірити і чого чекати далі. «УМ» вирішила з'ясувати, що ж насправді діється за зеленим будівельним парканом...

...Трагічно загинути, виявляється, може і трамвай. Тобто цілий трамвайний маршрут. Так сталося з 27-м київським трамваєм — точніше, з тим, котрий був приписаний до цієї «цифірі» з 1956 по 1961 рік. Пізніше нещасливий номер відійшов іншому маршруту. А в 1956-му 27-й дзеленчав із Контрактової площі — через промзону — і до суднобудівельного заводу імені Сталіна. Цим маршрутом ходили дерев'яні пульманівські вагони — дивом збережені з старозавітних часів. Адже перші два пульмани прибули до Києва з Нюрнберга ще в 1902 році. Щоправда, цю новинку швидко забракували — вагони погано справлялися з малими поворотами. Вдосконалені пульмани німецькі виробники надсилали до Києва в 1907, 1909 та 1911 роках. Вагони були цікаві тим, що відкривалися вручну — це давало змогу поспішайкам зістрибувати на ходу. Пульмани ходили містом і після Другої світової війни — зокрема й 27-м маршрутом... Але у 1961-му сталася величезна біда — в районі Бабиного Яру прорвало земляну дамбу, і пульпа (змішана з водою глина) зі страшною силою ринула на Куренівку, знищуючи все на своєму шляху. Місто давало собі раду з Куренівською трагедією як могло — важезні самоскиди цілодобово вивозили глиняне місиво, але оскільки їхній шлях збiгався з маршрутом 27-го трамвая, рейки останнього рятівна машинерія попросту увігнала в землю. Пізніше колію вже не відновлювали...

Схоже, вже позаду пік неприємних розборок навколо будівництва на площі перед Національним спорткомплексом «Олімпійський». Минулого тижня, коли черговий раунд «побиття» інвесторів, які будують торговельно-розважальний центр на Спортивній площі, минув «гостру фазу», з'ясувалося, чому цього разу ніхто не пригрозив Україні міжнародним скандалом. Власником будівництва ТРЦ «Троїцький» (а саме так називається будова) була литовська компанія Hanner. Але саме була. У різні періоди життя ця фірма — у зв'язку із зупинками будівництва — погрожувала зверненням то до Європейського суду, то у Європарламент. Але проблему нарешті знято, і, як виявилося, — у нетрадиційний спосіб. Під завісу боротьби України за право провести чемпіонат Європи з футболу в 2012 році литовцям запропонували продати злощасний пакет акцій у довгобуді, утримавши їх від спроб роздмухати міжнародний скандал і позбавивши тягаря збитків, пов'язаних із зупинкою будівництва. Покупцем литовської частки виступив бізнесмен Вадим Новінський. І тепер є підстави вважати, що проблеми навколо будмайданчика, який нібито заважає евакуації глядачів зі стадіону, буде залагоджено й знято.