Перед фестивалем «Арт–Поле», який нещодавно завершився на Івано–Франківщині, я зробила опитування серед друзів, куди вони збираються їхати фестивалити. Більшість обрала «Славське Рок», що пройде з 29 по 31 липня у гірському селищі на Львівщині. Дійсно, цей захід, без перебільшень, один із найкращих в Україні, адже тут поєднано якісну музичну програму й насиченість різноманітними майстер–класами. Затійник фестивалю Сергій Харчук, київський підприємець, власник туристичної фірми «Рутенія–тур» і співвласник компанії «Культурні і спортивні ініціативи», відслідковує музичні події як в Україні, так і за кордоном. Він каже, що в Європі всі фестивалі — це стовідсоткові бізнес–проекти, де прибуток отримують, починаючи від продажу вхідних квитків й до продажу пива. На відміну від європейських, український фест «Славське Рок» — неприбутковий. Так було всі чотири попередні роки, так, очевидно, буде й на п’ятий. Це свято як для самого організатора, так і для відвідувачів. Тому, як–то кажуть, гуляй, душа!

Пригадую, як ще кілька років тому в інтерв’ю «УМ» білоруси з «Ляпіса» Сергій Міхалок та Павло Булатников заявляли про свою аполітичність і неможливість конфлікту між ними та бацькою. Проте часи міняються. Розширивши пісенний лексикон за рахунок простих сентенцій типу «Білорусь» i «свобода», група, що раніше не турбувала рідну владу своїми «Когда яблони цветут», відразу потрапила у неофіційний «чорний список». «Чорна мітка» в кар’єрі музикантів проявилася навесні, коли в Мінську, Могильові й Гомелі організатори без зрозумілих пояснень відмінили раніше заплановані концерти. Оскільки Білорусь випала з концертного туру «Ляпісів» на підтримку їхнього останнього альбому «Веселые картинки», їхні фани їздять за музикантами країнами ближнього зарубіжжя. Так було на концерті у Чернігові цієї неділі: офіційний сайт гурту заздалегідь повідомляв про можливість транспортувати меломанів із Мінська та Гомеля до України.

Тепер розумієш: таке до снаги лише «Братам Гадюкіним». Минулої п’ятниці знаменитий гурт зібрав на одній сцені майже всіх передовиків української рок–музики (втім не тільки року, й не лише українського). Музиканти мали за честь наслідувати «Гадів», тому охоче відгукнулися на заклик організаторів: для багатьох виконавців «Гадюкіни» були кумирами, а на когось іще й здійснили визначальний творчий вплив... Годі уявити інший гурт, який міг би зібрати таку тусовку, крім «Братів».

Їхній робочий день починається о другій ночі й завершується наступного дня приблизно о тій же порі. У це мало віриться, коли стоїш під сценою, на якій «гвинти» виконують хіти «Дарма я наївся цибулі» чи «Не мала баба клопоту» — настільки драйвово, що думаєш: «Оце мені стільки б енергії, щоб відстрибати цілий концерт, як ці хлопці. Вони собі можуть дозволити побешкетувати. Вони ж зірки, добре відпочили, тепер можуть попрацювати на сцені. Їм не треба ходити на роботу з дев’ятої до шостої. Я ж втомилася, що й повеселитися ліньки».

Нещодавно представники гурту «Друга ріка» — фронтмен Валерій Харчишин та бас–гітарист Віктор Скуратівський — шокували армію своїх прихильників заявою про ймовірний розпад колективу. Хоча в подробиці не вдавалися, окресливши лише коло наболілих проблем. «Ми збиралися усією нашою компанією і в нас виник невеличкий конфлікт, у якому є як мінімум п’ять складових причин, — промовився Валерій Харчишин. — Але сьогодні ми не хочемо усе це сміття виносити на публіку». До наболілого Харчишин обіцяв повернутися за тиждень–два, після того, як гурт відпрацює концертний графік. Коментар Вадима Скуратівського прозвучав визначеніше: «Свіжий відеокліп на пісню «Незнайомка», швидше за все, стане нашою останньою спільною роботою».

Талановита людина є талановитою в усьому. Олег Скрипка, який передусім відомий як вокаліст гурту «Воплі Відоплясова», встигає і музику робити, і у фільмах зніматися, і читати на публіку легендарні п’єси Леся Подерв’янського разом iз самим автором. Нова задумка, плодами якої моторний Скрипка потішив своїх шанувальників, є більш звичною для первинного амплуа музиканта, утім, сам співак постає в ній зовсім не рок–н–рольником.

Європейському туру Deep Purple, який розпочався у жовтні минулого року, передували чутки про те, що це — останній творчий вояж музикантів. І хоча цю інформацію Ян Гіллан з товаришами спростували на своєму офіційному сайті, спростовувати її доводилося і перед кожним концертом: фанати воліють особисто пересвідчитися в тому, що більш ніж сорокалітня історія Deep Purple матиме продовження. Заспокоївши своїх шанувальників у Польщі, Бельгії, Франції, Швейцарії та Німеччині — а заодно продемонструвавши прекрасну творчу форму, — живі класики англійського року взяли курс на пострадянські країни. До Києва музиканти прибувають після концертів у Москві та Пітері, а в суботу полетять до Мінська.

Уже сьогодні, напередодні виходу альбому «Танець серця» (презентація якого відбудеться 2 квітня в Культурному центрі Києво–Могилянської академії), можна сміливо стверджувати, що цей реліз є на кілька голів вищий за попередні два й має всі шанси потрапити до найкращої десятки альбомів 2011 року. Попередні два альбоми об’єднував ідеологічний підхід: «Над диким полем» побудований на символах запорізького козацтва, «Полум’яна рута» відображає традиції Русі–України. За словами лідера й вокаліста гурту Сергія Василюка, «Танець серця» розкриває не стільки громадянські позиції, скільки передає внутрішній душевний стан.

На концертах цього гурту ловиш себе на думці, що його учасники — не лише гарні музиканти, а й справжні актори, майстри розмовного жанру. Такі асоціації з командою «... и Друг Мой Грузовик» виникають неспроста, адже їхні пісні є не просто звичною комбінацією музики й куплетів–приспівів. Це маленькі історії, які не обов’язково треба проспівувати — їх можна і просто розповідатися під музику. У новому альбомі дніпропетровців, що тиждень тому вигулькнув практично нізвідки, це оповіді про кораблемоделювання, щеплення, старшого брата й навіть про звичайну марку. Здається, не існує теми, на яку «ИДМГ» не могли б зробити пісню.