Скрипка у стилі ретро

Талановита людина є талановитою в усьому. Олег Скрипка, який передусім відомий як вокаліст гурту «Воплі Відоплясова», встигає і музику робити, і у фільмах зніматися, і читати на публіку легендарні п’єси Леся Подерв’янського разом iз самим автором. Нова задумка, плодами якої моторний Скрипка потішив своїх шанувальників, є більш звичною для первинного амплуа музиканта, утім, сам співак постає в ній зовсім не рок–н–рольником.

Альбом «Жоржина» для Скрипки є вже третьою сольною роботою після дисків «Інколи» 2001 року та «Відрада», що вийшов у світ у 2004–му. Щоправда, передвісником «Жоржини» був міні–альбом «Серце у мене вразливе», випущений 2009 року. Тоді він умістив шість композицій, що також є на нинішній платівці. Загалом же «свіжачок» умістив 15 треків.

Суміш джазу, шансону (у класичному розумінні цього слова), ретро–музики родом із першої половини ХХ століття — сам натхненник проекту розповідає, що таким поєднанням хоче сприяти започаткуванню в Україні традиції вечорів джаз–кабаре. Ця естетика йому добре знайома, адже свого часу «ВВ» виступали у Франції у схожих закладах. Ударною силою українського ретро–проекту має стати не лише музичне виконання, що відсилає до стилістики тих років (дороговказом тут для нас є уточнення на обкладинці альбому «Шлягери 30—40–х років»), а й тексти пісень. Їх автором є Борис Весоловський, уродженець Галичини, що творив у Львові в 1930—1940 роках, а закінчив своє життя в канадській еміграції.

Скрипка, який скидається на такого–собі невгамовного шансоньє більше, ніж на лідера рок–гурту, у такий образ вжився досить легко. Допомагали йому працювати над альбомом відомі музиканти, як–от барабанщик Олександр Муренко чи скрипаль Сергій Охрімчук — уся чисельна братія отримала назву джаз–бенд «Забава».

Музиканти майстерні, тому й не дивно, що труба із сурдиною в темі «Велике місто» створює ілюзію запису, якому вже не один десяток років, бракує хіба що специфічного шурхоту платівки на програвачі. А смачні акордеонні соло в більшості треків викликають відчуття присутності й немовби переносять до напівтемного кабаре, де таку музику й належить слухати. Як на нашу скромну думку, безумовно, найкращою річчю в цьому альбомі є «Жоржина». Як каже Олег Скрипка, це одна з найліричніших пісень, що існують в українській музиці.

Виходячи зі Скрипчиної історії, його амбітні плани захопити українців новою–старою музичною естетикою видаються цілком здійсненними. Хто, як не Скрипка, свого часу змусив росіян учити тексти «вевешної» «Весни»? Із чиєї подачі в Україні отримала новий імпульс зацікавленість етнічним одягом та народними традиціями, що пропагуються через фестиваль «Країна мрій»? На черзі — мода на ретро.

P.S. Замикатися в рамках України з ретро–програмою Олег Скрипка не збирається. Нещодавно він виступив у Алмати, де представив «Французькі вечорниці у стилі джаз–кабаре». Інтернаціональність програми він пояснює наступним чином: «Я українець, що приїхав до Казахстану представляти французьку пісню. Цей факт є відображенням сьогоднішнього світу, який зближується, з’єднується у дивних конфігураціях. Кабаре — це зустріч друзів, створення особливої теплої атмосфери. Рік тому я створив джаз–кабаре в Києві, там співають українські, російські, французькі пісні. Це — справжній культурний пласт».