Незважаючи на дощ за вікном, український хлібороб активно збирає врожай–2011 — щоправда, не наповнюючи вже міфічну державну комору, а утверджуючи експортний потенціал рідної Вітчизни. У радісний процес залучено вже 18 областей держави, щоправда, як пояснив журналістам перший заступник міністра аграрної політики і продовольства України Михайло Безуглий, негода внесла–таки свої корективи. «Оскільки нині практично одночасно жнивують південь і центр України, важко перекидати техніку — 5 700 одиниць — з одних ділянок поля на інші», — сказав чиновник. Втім, здаватися влада традиційно не планує і навіть констатує: сьогодні швидкість збирання становить 500 тисяч гектарів на добу, а у найближчі дні досягне 600 тисяч. Врожайність становить 28,4 центнера з гектара, що на 15% більше, ніж торік. Перший мільйон зерна намолочено у Криму, Одеській, Херсонській, Миколаївській областях.

Попри перший успіх аграрії в паніці: через зневагу до їхніх проблем iз боку Кабміну грошей за зібраний урожай ледь вистачить на те, щоб відбити борги за пальне і добрива. Вони кажуть, що цього року врожай зернових культур, соняшнику та сої дуже добрий, але працювати доводиться на старій технiці за хронiчної нестачi пального через економію урядом на фінансуванні власних землеробів заради Євро–2012.

Таїнство шлюбу, що, як відомо, «звершується на небесах», належить до семи таїнств церкви. Шлюб і релігія... Найінтимніші царини земного і духовного життя людини... Але і в древності, й у середньовіччі, та й у часи монархій шлюб не був приватною справою двох закоханих, а частіше — суспільною необхідністю, своєрідною «печаткою», якою скріплювалися політичні союзи двох держав. У більшості випадків майбутнє подружжя навіть не бачило одне одного до дня весілля...

Наразі в межах проекту «Українці в світі», що був започаткований за ініціативи Петра Ющенка, народного депутата України, голови Всеукраїнського об’єднання «За Помісну Україну!», готується до друку книжка, уривки з якої про традицiї династичних шлюбiв часiв Київської Русi пропонуємо увазі читачів.

Уже тиждень мешканці Донецька позбавлені можливості відкрити чеську візу, не виїж­джаючи за межі рідного міста. З 1 липня міністерство закордонних справ Чехії закрило свій консульський відділ у Донецьку. «До такого технічного кроку МЗС ЧР удалося внаслідок бездіяльності української сторони у питанні адміністративного забезпечення діяльності підрозділу, — йдеться в офіційній заяві зовнішньополітичного відомства Чеської Республіки. — На сьогодні зазначені заходи мають технічний характер і будуть скасовані, щойно українська сторона уможливить нормальне здійснення процедури оформлення віз у всіх консульських установах ЧР в Україні».

Пише вам учителька–пенсiонерка. Менi 61 рiк. «Україну молоду» передплачую з 1992 року.

Усi цi 19 рокiв я, мiй чоловiк, старша дочка з нетерпiнням чекаємо кожного номера. Бо знаємо, що, прочитавши «Україну молоду», ми будемо обiзнанi й озброєнi. Тому що газета всi цi роки формує наш свiтогляд, полiтичнi переконання, iнтелект.

Обійстя Ткачуків на околиці села Підгайчики нині схоже на куточок земного раю в українському стилі. З першого погляду видно, що автор цієї ідеї, гармонійно поєднуючи елементи давньої сільської архітектури з сучасними побутовими зручностями, досягнув неповторно вишуканої простоти. Тут немає приголомшливого лоску маєтностей вітчизняних олігархів, зате в усьому відчувається щира українська душа. Василь Михайлович задумав цей проект і почав його реалізовувати ще тоді, коли нині сущі українські топ–багатії лише мріяли про свій перший нечесно зароблений мільйон.

— Трибуни мені вже не треба — я свідомо відійшов від активної політики й господарської діяльності. Звільнив місце людям молодшого, тобто продуктивнішого віку. Так має бути. Знадобиться порада — будь ласка. Від прожитих років, мабуть–таки, залишилося чимало корисного досвіду, — пан Василь розмовляє неквапом, ніби закутуючи слова в обгортки мудрості. — Тепер стараюся приносити користь суспільству в інший спосіб — удосконалюю своє подвір’я в національному стилі. Приїжджає чимало людей, аби подивитися й собі зробити щось подібне. Хай менших масштабів і трохи інше, але нашого — українського — духу.

Свого часу цей гравець «Будівельника» неабияк збурив баскетбольну громадськість України бажанням залишити спорт і присвятити життя служінню церкві. Але довго залишатися поза улюбленою грою Леонід Стефанишин не зміг, і вже за рік повернувся на майданчик у формі свого клубу. Як виявилося, аби спочатку стати віце–чемпіоном, а цього сезону — допомогти «Будці» вперше за багато років здобути золоті медалі чемпіонату України.

Нині 26–річного Стефанишина сміливо можна назвати символом «Будівельника», адже не так просто знайти в нашому баскетболі гравця, який би провів у одному клубі аж вісім сезонів. Утім сам Леонід посилено відхрещується від таких титулів: мовляв, ще занадто молодий, аби ставати для когось легендою.

Холерна епопея на Донеччині, яка тривалий час була топ–новиною українського (і не тільки) медіа–простору, схоже, таки добігає кінця. І якщо на початку спалаху в Маріуполі лікарі та науковці мали більше запитань, ніж відповідей, то сьогодні фахівці можуть розповісти багато цікавого. Зокрема, про те, чим холера–«іноземка» відрізняється від «синьо–жовтої»; навіщо столичні науковці з’ясовують «прізвище, ім’я та по батькові» того штаму, який спричинив спалах у курортному місті; як епідеміологи методом «наводки» шукали джерело інфекції та чим закінчилося їхнє розслідування. А найголовніше — наскільки реальним є виникнення нових спалахів холери на території України. Про це і не тільки «УМ» дізналася від директора Інституту епідеміології та інфекційних хвороб імені Л.Громашевського НАМН України, доктора медичних наук Віктора Марієвського.

Поки не надто вдало проходить для чоловічої збірної України європейська першість, яку приймає Туреччина. Якщо минулого року з Москви наші боксери–аматори привезли п’ять нагород, то в Анкарі українці вже точно матимуть скромніший здобуток за кількістю медалей: лише дві. Тоді як боксери з Росії, наприклад, у півфіналах представлені в шести категоріях із десяти можливих.

Оцінка успішності може змінитися за умови, якщо хоча б хтось з наших посяде на ЧЄ–2011 перше місце. Нагадаємо, в Москві жоден із представників української делегації до «золота» так і не дотягнув.

При цьому слід робити поправку на те, що тренерський штаб «синьо–жовтих» свідомо не повіз у Туреччину всіх найсильніших — приберігаємо головні сили для чемпіонату світу, який відбудеться у вересні в Баку. Адже саме там розігруватимуть ліцензії на Олімпіаду–2012.