На початку цього місяця в Бразилії відбувалися вибори до місцевих рад. Виборча кампанія в цій країні пов’язана з ризиком для життя кандидатів: непорозуміння з мафією та зведення особистих рахунків у боротьбі за владу спричинили смерті вісьмох кандидатів у депутати. Ситуація була настільки небезпечною, що президент Луїс да Сильва віддав наказ армійським підрозділам зайняти близько 24 фавел (райони нетрів) у Ріо–де–Жанейро та перебувати там аж до закінчення підрахунку голосів.

Але якщо дивитися на ці події з міста Курітіба, столиці штату Парана, то можна подумати, що напруга — то десь далеко, в іншій державі. У штаті, де мешкає багато українців (80 відсотків 400–тисячної української діаспори Бразилії), зовсім інші стандарти політичної боротьби. Голоси українців у Парані зазвичай «купувалися» місцевими олігархами за мішок добрива, невелику позику в банку чи обіцянку купити майбутній урожай. Так було впродовж тривалого часу, але є люди, які прагнуть змінити цей «статус–кво», а головне — зупинити асиміляцію українців. Один із таких активістів — Гуто Пашко. Він балотувався до міськради Курітіби, не пройшов, проте не втратив бажання брати участь у політиці.
32–річний Пашко — цікавий співрозмовник ще й тому, що є кінорежисером–документалістом, тож має особливий кут зору на українське життя в Бразилії.
Мабуть, про українську діаспору в цій країні ми знаємо найменше. Заповнимо цей пробіл розмовою з Гуто.

З керівником громадської організації «Схід–Захід» у Каталонії Володимиром Федюком ми познайомилися цієї осені у Барселоні. Пан Володимир приїхав до Іспанії вісім років тому, і хоча за цей час зумів повністю адаптуватися до нових реалій, «вписатися» в інший життєвий розклад, проте, залишивши Україну, він її не залишив. Ця людина концентрує навколо себе безліч справ української громади Каталонії, завжди у курсі останніх подій і не на словах, а конкретними справами дбає про налагодження контактів і між заробітчанами, і між двома країнами.

Оприлюднений польським журналом «Впрост» цьогорічний рейтинг ста найбагатших людей Центральної і Східної Європи включає 24 українців, двоє з них посіли місця у першій десятці списку товстосумів. Зокрема, Рінат Ахметов (група СКМ) збільшив свій капітал з минулорічних 18,7 мільярда доларів до 23 млрд. доларів, що дозволило йому посісти друге місце рейтингу «Впрост». Економічні експерти пояснюють успіх Ахметова сприятливим для металургіії періодом — зростанням цін на продукцію галузі у першому півріччі 2008 року. Але до кінця року у зв’язку з кризою на ринку продукції металургії капіталізація компанії Ахметова значно знизиться, переконані економісти.

Учора провідні фізики–ядерники світу одягли найкращі костюми, щоб привітати в Женеві високих гостей, які прибули на церемонію пуску Великого­ андронного колай­дера. У Женеві зібралися лідери 20 країн–членів Європейської організації з ядерних досліджень (ЦЕРН) і міністри енергетики та науки ще десятків країн, які співробітничають із ЦЕРНом. Сам колайдер, щоправда, не працює, бо після пробного запуску 10 вересня мав проблеми, а 19 вересня і взагалі був зупинений у зв’язку з аварією системи охолодження. Тепер він має пройти ремонт та бути законсервованим на зиму, а вже навесні його виведуть на робочий режим.

Учора стало відомо, що Ісландія, яка перебуває на межі банкрутства, отримає кредит у розмірі шести мільярдів доларів на порятунок своєї економіки та банківської системи. Один мільярд пообіцяв надати Міжнародний валютний фонд, а решту — центробанки скандинавських країн та Японії. Щоправда, цієї суми може бути недостатньо для виконання всіх антикризових програм, бо раніше уряд заявляв, що країна потребує щонайменше 10 млрд. доларів.

Голландського оператора, який загинув під час російської інтервенції до Грузії, вбила російська касетна бомба, повідомило позавчора МЗС Нідерландів із посиланням на результати урядового розслідування. 39–річний Стан Сторіманс загинув 12 серпня під час російського авіаудару по грузинському місту Горі. Голландська слідча група відбула до Горі через два тижні після інциденту, щоб зібрати доказові матеріали та показання свідків.

«Час для ПДЧ ще не дозрів», — так, на вдоволення свого російського візаві Дмітрія Медведєва, канцлер Німеччини Ангела Меркель висловилася щодо надання Україні й Грузії Плану дій щодо членства в НАТО в грудні цього року. Таким чином 2 жовтня у Санкт–Петербурзі Німеччина ще раз підтвердила своє бухарестське «ні» на подальше розширення НАТО на схід найближчим часом. Як сама заява пані Меркель, так і місце її проголошення глибоко симптоматичні: відмову отримали навіть не адресати — Україна і Грузія. Німці просто заспокоїли своїх головних партнерів, росіян, — господарів у регіоні, що наперекір їм діяти не будуть. Усе це — лише вершина холодного айсберга німецького бачення України та її перспектив. Через обмеженість людських контактів, недостатню інформацію, зацикленість на власних проблемах та безліч інших причин німецьке суспільство в цілому налаштоване до України досить скептично. Україна, яку роздирають війни політиків, теж не здатна ефективно пропагувати чи навіть більш–менш гідно представити себе у Західній Європі — зате російської пропаганди там предостатньо. Відтак нема чому дивуватися, що «вони» черговий раз «нам не дали». Завдяки ініціативі фонду Фрідріха Наумана «За свободу», Партії вільних демократів Німеччини група українських журналістів, серед яких і кореспондент «УМ», мала змогу поспілкуватися з німецькими експертами, політиками, журналістами й поглянути на Україну «їхніми очима».

Учора «Україна молода» вже повідомляла, що Палата Представників Конгресу США ухвалила резолюцію, в якій визнала Голодомор 1932—33 років геноцидом українського народу. Сьогодні ми подаємо повний текст цього документа.

Ще місяць тому близьке й середнє зарубіжжя справедливо вважало нашу батьківщину серйозним експортером електроенергії — ми забезпечували струмом не тільки самих себе, а й росіян, молдован, поляків, румунів та угорців. Щоправда, на відміну від інших виробників, які, реалізуючи свою продукцію за кордон, мають непоганий прибуток, продаж українських «220 вольт» приносить переважно моральне задоволення — ми продаємо нашу «електрику» на зовнішні ринки майже удвічі дешевше (!), ніж на власний. При цьому зношеність обладнання багатьох електростанцій уже давно перейшла за критичну відмітку. Енергетики неодноразово пояснювали урядовцям: якщо галуззю не займатимуться комплексно, «міна» може вибухнути у будь–яку мить.