Якби Верховна Рада була таких розмірів, як у парку «Київ у мініатюрі», розпустити її (чи навести в ній лад) було б справою однієї хвилини. Підняв купол, зачерпнув жменю депутатів, закинув на їхнє місце нових, і — справу зроблено! Трохи наївна і дуже зворушлива виставка маленьких київських пам’яток третє літо експонується на території ресторану «Млин», який розташований у Гідропарку. Хоча, власне, міні–Київ нікуди не дівається і взимку — експонати, як дізналася «УМ», нічим не накривають від дощу та снігу. Як і великий Київ, його копія не мусить боятися негоди — лише людей, які можуть прийти і знищити.

Побудований за проектом всесвітньо відомого київського архітектора Владислава Городецького, будинок Національного художнього музею України є однією з найвизначніших архітектурних пам’яток Києва й обов’язковим місцем паломництва для туристів. Адже будови цього прославленого зодчого ввійшли як класичні зразки у всесвітні архітектурні енциклопедії.

Хома Брут, відомий гоголівський персонаж, у момент найвищого нервового пароксизму, коли клята відьма мало не довела його до інфаркту, намацував у кишені тютюн і жалівся — шкода, мовляв, що в Божому домі не можна люльки закурити... Для менш свідомих бурсаків та решти громадян Київрада нагадує: у культових спорудах релаксувати за допомогою цигарки заборонено. Крім церков, міська влада не дозволяє курити на дитячих майданчиках, місцях відпочинку (включаючи парки, сквери та пляжі), на стадіонах, в офісних приміщеннях, закладах торгівлі, на зупинках громадського транспорту та підземних переходах, в таксофонах, під’їздах та кінотеатрах. Про останні, щоправда, — трохи згодом.

Через рік у Києві буде дуже гаряче. Не в розумінні погоди (хоч і це не виключено), а в сенсі майбутніх президентських виборів. Кампанія, пік якої припадає на кінець 2009 — початок 2010 року, розпочнеться, звісно, набагато раніше. Народний депутат від «Нашої України — Народної самооборони» Кирило Куликов навіть прогнозує один пікантний момент у її перебігу: на думку парламентарія, у гонитві за президентським кріслом свої сили може спробувати нинішній київський голова Леонід Черновецький.

Історія Сирецького гаю як охоронного об’єкта почалася в 1972 році. Тоді радянська влада оголосила 105 гектарів лісових угідь «парком–пам’яткою садово–паркового мистецтва загальнодержавного значення». Сирцю дісталась трохи кострубата назва, з тавтологічним повтором, проте вона давала стовідсоткову гарантію: без згоди вищого керівництва УРСР на його території не могла з’явитися навіть додаткова урна для сміття, не те що цілий котедж для «багатих буратін». За незалежної України Сирецький гай відійшов Міністерству екології та природних ресурсів, а в 2003 році був переданий комунальному підприємству з утримання зелених насаджень (КПУЗН) Подільського району. Відтак КПУЗН на чолі з його директором Олексієм Скрибченком, а також голова подільської райдержадміністрації Євген Романенко відповідають за збереження парку. Та передусім, як з’ясувала «УМ», цим переймаються необтяжені владою мешканці Сирця.

Позаду лишилось святкування 1020–ї річниці Хрещення Русі. Позаду й те, що не так давно було навіть темою на «Свободі» Савіка Шустера — прояви расової, релігійної нетерпимості. Останнім часом не було гучних скандалів, пов’язаних із нападами на «іновірців». І слава Богу. Точніше, слава всім богам — від Перуна до Яхве, від Аллаха до Ісуса, які бережуть це місто. Нині в Києві знайшли місце для нормального співіснування храми різних конфесій. Не завжди все було так гладко, часи бували різними... Ми згадуємо їх і говоримо про сучасний Київ у контексті поміркованості й терпимості, які здебільшого зустрічали «гостей столиці» і самих киян.

Справа «Еліти–центру» живе і процвітає. Ще й удосконалюється. Адже, як доводить практика, можна обдурити інвесторів і не тікати з України, а преспокійно залишитися в Києві й заробляти гроші далі. Бо й справді: де ще, в якій країні шахраї так влучно та смачно плюють на закони, залишаючись безкарними? Ця історія про нерухомість, за яку заплачено чималі гроші і яку, однак, не отримають її власники. Так принаймні ситуація виглядає на сьогодні.

Несвятковий нині настрій у одного з героїв наших публікацій — отця Петра, настоятеля церкви святої Катерини, яка знаходиться на території Лук’янівського заповідника. «УМ» писала про те, що майже добудовану церкву оголосили незавершеним об’єктом і виставили на тендер. Подейкують, що культову споруду викупить Московський патріархат.

Користь, яку отримала Русь від християнства, вже десять віків як стала доведеною теоремою. Нас прийняли у тодішній «Євросоюз», і цим багато сказано. Тверезий політичний розрахунок зумовив насильницьке «щастя» киян, у яких брутально відібрали старих богів. Це згодом поняття «християнський» стало сприйматися як синонім найбільших чеснот. А 1020 років тому «екзит–пол», проведений на виході з ріки Почайни, засвідчив би далеко не райдужне ставлення городян до примусового хрещення. Язичництво–то теж мало свої плюси...
Напередодні 1020–ліття Хрещення кореспонденти «УМ» з’ясували , як зараз виглядають місця язичницького та щойно похрещеного Києва.

Сьогодні розпочинає свою роботу сесія Київради. Київські депутати не утруднюють себе ударною працею так само, як і їхні парламентські колеги. Тому в проміжках між засіданнями (попереднє було 1 липня) накопичується така кількість проблем і запитань, що вибрати з них пріоритетні — справа не з легких. Проте цього разу спочатку поговоримо про безцінну київську землю, а відтак — про людський фактор Київради.