У п’ятницю «франківці» розпочали 89–й перед’ювілейний сезон. І, не витрачаючи часу на «розкачку», в суботу запросили на першу прем’єру — виставу «Всі ми киці і коти...».

Уперше Міжнародний Булгаковський фестиваль мистецтв у Києві відбувся 2002 року. Тоді запорукою його стабільності були гроші міста — фест профінансувало Головне управління культури — та ідея запрошувати в Україну прем’єри за творами Булгакова, які з’являються на афішах театрів різних країн. З часом ці два «кити» втратили свою основоположну місію: у формуванні бюджету фестивалю почали брати участь спонсори, а від прагнення будувати програму форуму лише на театральних постановках за Булгаковим довелося відмовитися — як визнали організатори, це занадто дороге задоволення. Але, як гласить народна мудрість, усе, що робиться — на краще. Адже тепер до Міжнародного Булгаковського фестивалю мистецтв зможуть долучитися художники, актори, режисери, яким є, що сказати про Михайла Афанасійовича, і які за умов конкуренції з іноземними знаменитостями навряд чи було б почутими.

«О, мій Наполеон, дай, я тебе поцілую!» — вітала Да­вида Бабаєва, свого партнера по виставі «Наполеон і Корсиканка» Тетяна Наза­рова. Після літньої відпустки, яку, як свідчить вітальний плакат у фойє театру, актори провели на морях, річках, дачах, городах і на знімальних майданчиках, атмосфера у партері Російської драми витала саме така — дружелюбна, емоційна й розкута. Завтра вони вийдуть на сцену в ролі Дон Кіхота, Командора, Дон Жуана... Сьогодні це колеги, які дуже–дуже скучили один за одним, але традиційні рукостискання та «цьомочки» на зборі трупи — лише прелюдія до головного месиджу, який має виголошувати художній керівник театру. Михайло Рєзнікович, озброївшись планом свого виступу, рішуче увійшов до партеру і розпочав свою вітально–настановчу промову.

Подорожі — одна з небагатьох складових мого життя, інвестування якої приносить справжню втіху, емоційну та професійну. Париж, Ніцца, Монако, Амстердам, Барселона, Прага, Брюссель — перелік своїх «вилазок» у Європу я завжди поповнюю з величезним задоволенням. А потім з не меншим задоволенням пишу репортажі з цих подорожей на шпальті «Мандрівки».

Тридцять восьма «Моло­дість» фестивалитиме в Києві з 18 по 26 жовтня. І хоча форум кінодебютів є однією з найпомітніших подій культурно–мистецького життя столиці, місто до цього проекту долучається дуже і дуже скромно. Бюджет цьогорічної «Молодості» — близько мільйона доларів, здогадайтесь, скільки коштів на фестиваль переказало місто? Думаю, правильної відповіді не буде. Оскільки від Києва «Молодість» отримала аж ... 90 тисяч гривень. Таку суму для потреб фестивалю, який працює на імідж столиці, мабуть, міг би направити якийсь райцентр, але аж ніяк не мегаполіс із його величезним бюджетом. Але, на щастя, на сам фестиваль скромність Головного управління культури не вплине, «Молодість» уже майже укомплектувала і конкурсну, і позаконкурсну програми.

День народження театру — справа делікатна. Оскільки метрики в таких випадках не видають, театри, як правило, не переймаються надмірною педантичністю і свої круглі дати святкують цілий рік. Так і масштабніше, і зручніше, а то думай–гадай, коли починати відлік історії — з дня першої прем’єри, з репетиції цієї прем’єри чи з дня підписання відповідного наказу. Театр драми і комедії має гарний привід посвяткувати з математичною точністю, адже саме 7 вересня 1978 року відбувся перший збір трупи. І, залишивши урочистості на потім — зрештою, попереду ще цілий сезон, — пригадати все найцікавіше, що було в житті за ці тридцять років.

Сезон у львівському Першому українському театрі для дітей та юнацтва розпочався майже місяць тому, 10 серпня. Більшість директорів ТЮГів України це рішення назвали б дивним, а сам старт — передчасним. Оскільки ще не вся дітвора повернулася до міста, для таборів–морів–дач–бабусь у школярів є ще добрих три тижні, тож на переаншлаги сподіватися не доводиться. Але питання початку сезону — далеко не найгостріше і не найдивніше з тих багатьох питань, які турбують трупу цього театру останні десять років. Увесь цей час у Львівському театрі для дітей і юнацтва триває імпреза під назвою «Звільнення–поновлення з посади генерального директора Юрія Думнича». Триває за всіма правилами жанру — експозиція, зав’язка, кульмінація... Ось тільки розв’язка все ніяк не настане. Точніше, їх було кілька, але остаточного логічного завершення цієї історії, яка виснажила працівників театру, актори ніяк не дочекаються.

Братів Тавіані називають живими легендами італійського кіно. Поважним режисерам, яким уже під 80 років, у бажанні постійно дивувати кінематограф, провокуючи до пекельних дискусій, не відмовиш. Стрічка «Гніздо жайворонка» в цій їхній практиці — не виняток.

«Звідкіля це ти узявся? Де ти досі пропадав?..». На тлі перманентного пошуку національної ідеї та інших «китів» у розвитку суспільства ця фраза з відомого діалогу Одарки й Карася ось уже близько півтора століття залишається переконливим символом української родини. У ній «зашифровані» палке кохання і вміння прощати, готовність підтримати й при потребі «відсипати» своїй половині добру порцію стусанів — для її ж блага... І хоча Театральна компанія «Бенюк і Хостікоєв», анонсуючи цю виставу за Гулаком–Артемовським, заявила, що свідомо нашпигувала її новими персонажами та героїкою, найяскравішими в опері залишилися герої Богдана Бенюка (Карась) та Наталі Сумської (Одарка).

4 вересня в Українському домі розпочне свою роботу Антикварний салон. Організатори дійства обіцяють велику програму, масу естетичних потрясінь, але конкретику поки що тримають у секреті. Галерея «Боско» занонсувала п’ять робіт Сальвадора Далі, Марка Шагала та Андре Лота.