Історія, що стікає кров’ю з екрана

Братів Тавіані називають живими легендами італійського кіно. Поважним режисерам, яким уже під 80 років, у бажанні постійно дивувати кінематограф, провокуючи до пекельних дискусій, не відмовиш. Стрічка «Гніздо жайворонка» в цій їхній практиці — не виняток.

Історичну драму Тавіані зняли за романом італійської письменниці Антонії Аслан. Цю книгу можна назвати опосередкованою біографією — у ній авторка, італійка вірменського походження, розповідає про геноцид вірменського народу турками 1915 року — жертвами тих страшних подій були і її рідні. «До створення цього фільму нас підштовхнуло відчуття провини, — розповідали потім Тавіані. — Три роки тому ми випадково дізналися про трагедію вірменського народу... Масові вбивства чоловіків, жінок, дітей у 1915 році, і все це — в ім’я великої Туреччини. Відтоді минули десятиріччя, а вірмени так і не дочекалися справедливості; а ми — мільйони таких, як ми — навіть про це не підозрювали». Відчуття вини братів Тавіані трансформувалося у страшний, кривавий, нещадний фільм, комфортна й заспокійлива назва якого стала абсолютною протилежністю змісту. «Гніздо жайворонка» — це родовий маєток братів Арама та Ассатура, які не бачилися двадцять років. Один ще підлітком залишив батьківський будинок і подався до Італії, де вивчився, став успішним лікарем, одружився з італійкою. Інший — землевласник у маленькому поселенні Анатолія, де йому вдається мирно співіснувати не лише з вірменами, а й із турками. Брати мріють про зустріч, яку вони планують влаштувати в «Гнізді жайворонка». Але Перша світова війна перекреслює їхні плани — Італія закриває кордони, а турецькі війська оголють шаблі — їм наказано знищити вірменські родини. Ці жорстокі часи Тавіані передають без купюр — перед глядачами літають відрубані голови, корчаться від болю кастровані чоловіки, насипом лежать скривавлені діти... Мабуть, багато хто під час перегляду цієї стрічки згадає про закон театру древніх греків: усі вбивства, які є у п’єсі, мають відбуватися за сценою. І пожалкує, що зараз ці «умовності» в мистецтві успішно призабуті. Вже на перших хвилинах фільму на вікно в маєтку падає потужний струмінь крові. Так починається стрічка про трагедію вірменського народу, в сюжеті якої знайшлося місце коханню й ненависті, зраді й готовності до пожертви, зневірі й навіть вистражданому хепі–енду — діти з родини землевласника таки рятуються з турецького полону і пливуть до дядька в Італію.

До речі, два роки тому, дізнавшись про те, що Тавіані екранізують цей роман, МЗС Туреччини направило скаргу МЗС Італії, а прем’єр–міністр Туреччини Ердоган звернувся до свого італійського колеги Сільвіо Берлусконі. Останній пообіцяв зробити все можливе, щоб не зашкодити турецько–італійським відносинам. Після чого брати пообіцяли дещо пом’якшити сценарій, вивести на перший план історію кохання. Залишається лише здогадуватися, який вигляд мав перший, не відредагований варіант «Гнізда жайворонка»...

Головні ролі в картині виконують Пес Вега (Іспанія), Моріц Бляйбтрой (Німеччина), Анжела Моліна (Італія–Іспанія), Андре Дюсольє (Франція), Чекі Карео (Туреччина/Греція–Франція)... В українському прокаті стрічка з’явиться з 4 вересня.