Поліграф: що нам іще бреше ШІ?
Якщо почитати новітню «Історію української літератури» (присвячений сучасному письменству том вийшов торік), то такого автора, як Владислав Івченко, ніби й не існує. >>
«О, мій Наполеон, дай, я тебе поцілую!» — вітала Давида Бабаєва, свого партнера по виставі «Наполеон і Корсиканка» Тетяна Назарова. Після літньої відпустки, яку, як свідчить вітальний плакат у фойє театру, актори провели на морях, річках, дачах, городах і на знімальних майданчиках, атмосфера у партері Російської драми витала саме така — дружелюбна, емоційна й розкута. Завтра вони вийдуть на сцену в ролі Дон Кіхота, Командора, Дон Жуана... Сьогодні це колеги, які дуже–дуже скучили один за одним, але традиційні рукостискання та «цьомочки» на зборі трупи — лише прелюдія до головного месиджу, який має виголошувати художній керівник театру. Михайло Рєзнікович, озброївшись планом свого виступу, рішуче увійшов до партеру і розпочав свою вітально–настановчу промову.
Художній керівник Театру ім. Лесі Українки наголосив, що вектор розвитку Російської драми, людинознавство, залишається незмінним. А щоб не відхилятися від нього ні на йоту, закликав акторів продовжувати працювати над роллю навіть після прем’єри. І застеріг, що вистави, які у процесі репетицій не досягли відповідного художнього рівня, просто не будуть випускатися. «Будемо репетирувати стільки, скільки потрібно, — заявив Рєзнікович. — Кожен художник має право на помилку, але до чого тут глядач?».
Найближчою прем’єрою, де ці сентенції мають постати в усій своїй логічності, буде українсько–німецький проект «Переслідування та вбивство Жан–Поля Марата, представлене артистичною трупою психіатричної клініки в Шарантоні під керівництвом пана де Сада». П’єса Петера Вайса пройшла у багатьох театрах Європи, але на теренах колишнього Радянського Союзу не була поставлена жодного разу. Серед особливостей майбутнього спектаклю — глядацькі місця будуть розташовані на сцені. Режисер — Катрін Кацубко, у ролях — актори Театру ім. Лесі Українки та театрів із Мюнхена. Прем’єрні спектаклі у Російській драмі пройдуть із 18 по 25 вересня, потім вистава поїде до Німеччини. До Мюнхена, на фестиваль малих форм, запросили ще один спектакль Російської драми — «Іду за край...» Якщо все складеться, то цю виставу про Василя Стуса німці побачать у листопаді.
Далі за планом — ще один міжнародний проект. «Дядечків сон» Федора Достоєвського, цю виставу Російська драма випускає разом із Театром ім. Варпаховського (Монреаль, Канада). Спектакль зіграють у декораціях Давида Боровського. Важливість цього факту Рєзнікович підкреслив з особливим трепетом: «У нашому репертуарі це буде шоста вистава з декораціями Давида Боровського. Виходити на сцену, яку оформив цей визначний майстер, — велика честь».
Озвучуючи фабулу сезону 2008—2009, художній керівник Театру ім. Лесі Українки натхненно цитував класиків. Згадав Пушкінського «Євгенія Онєгіна» — «Всегда доволен сам собой, своим обедом и женой» — і побажав, щоб актори були собою задоволені якнайменше. Оскільки творче невдоволення — це рушій мистецького прогресу. Процитував режисера Андрія Гончарова, який вважав, що в академічному театрі кожен гризе свою кістку в своєму кутку. І знову– таки попросив присутніх, щоб у Театрі ім. Лесі Українки такого не було і щоб усі працювали на одну справу.
Найзворушливішою частиною зустрічі стала демонстрація нарізки світлин, на яких були зображені корифеї Російської драми — Халатов, Лавров, Опалова... «Важливо, щоб ми сьогодні відчули цих людей», — з цими словами Рєзніковича погодилися всі присутні.
Офіційно 83–й сезон у Театрі ім. Лесі Українки розпочнеться 4 жовтня. Насправді ж відпочинковий період у Російській драмі вже давно завершився. Актори, що зайняті у виставі за Петером Вайлом, зараз активно шліфують малюнок майбутньої вистави. Дехто поїхав до Канади репетирувати «Дядечків сон». Значна частина трупи зараз перебуває в Ялті — виставою «Насмішкувате моє щастя» Російська драма завершила фестиваль «Театр. Чехов. Ялта» і нею ж розпочала свої десятиденні гастролі у цьому місті. До речі, наприкінці зустрічі з акторами Михайло Рєзнікович нагадав, що, за законами фізики, те тіло притягує до себе увагу, яке постійно перебуває в русі. Судячи з такого активного початку сезону, Російська драма планує підтвердити цю закономірність і на мистецькому рівні.
Якщо почитати новітню «Історію української літератури» (присвячений сучасному письменству том вийшов торік), то такого автора, як Владислав Івченко, ніби й не існує. >>
Уже 20 серпня вся країна заспіває легендарну пісню «Червона рута» разом з найпопулярнішими українськими акторами: Станіславом Бокланом, Олександром Рудинським, Катериною Кузнецовою, Романом Луцьким, В?ячеславом Довженком, Юрієм Горбуновим, Лілією Ребрик. >>
З Богданом Бринським, живописцем із Івана-Франківська, ми знайомі вже чимало часу і щоразу після зустрічі з ним, після його захоплюючих розповідей про себе, про свій родовід, про людей, з якими він знався за свої роки, я казала собі: >>
У день 975-річчя Києво-Печерської лаври Президент України Володимир Зеленський підписав указ про захист національних святинь України. >>
Ця ініціатива обіцяє стати однією з найбільш важливих подій у духовному й суспільному житті не лише Придніпров’я, а й усієї України. >>
У той час, коли мільйони українців розкидані по різних континентах, особливе значення займає українська пісня — як символ пам’яті, єдності та любові до Батьківщини. >>