Ось і минули перші два тижні з початку нового навчального року. Теперішні школярі та студенти разюче відрізняються від своїх «колег», якими ті були років десять тому. Й не тільки наявністю мобільних телефонів та ноутбуків. Кожній епосі — свою освіту. Авторка цих рядків застала в середині 90–х цікавий період розшарування середніх шкіл на рядові та елітні. Я сама ходила найматися в один терміново зліплений із нічого ліцей для «крутих», пропонуючи там послуги викладача давньогрецької мови. Керівництво ліцею так квапилося набрати до викладацького складу найбільших «екзотів», що взяло мене без жодної програми чи попереднього тестування. Це була, звісно, чистої води авантюра. Пам’ятаю, як з директорського кабінету виходив тоді щасливий учитель есперанто (він отримав роботу), а під дверима своєї черги чекали я та ще один священик. Батюшка сердито блимав на мене оком, побоюючись, як би хто не перебив у нього латину. Бідні діти, на голови яких звалились відразу стільки можливостей, — чи пам’ятають вони ще, що «офіс» означає давньогрецькою «змія»? Але лірику — набік. Сьогодні «УМ» згадує, якою була освіта в Києві до революції. І починає з найменших вихованців — із тих, хто ходив до дитячих садочків.

Традиція викладати з квітів та декоративних рослин різні фігури досі стосувалася тільки київського «Співочого поля» і однієї–єдиної дати — Дня Незалежності. Поза тим на київських клумбах глухо, як у танку. І так само нудно та одноманітно. Тим приємнішою оку та серцю була ініціатива «Київзеленбуду» відзначити 70–річчя створення Шевченківського району (який Черновецький скоро ліквідує) виставкою квітково–дизайнерських викрутасів. Виставка розміщена в парку біля метро «Дорогожичі».

Сьогодні, маючи лише принтер, балончик із фарбою або просто маркер і трохи вільного часу, будь–хто може втопити місто у своїй медіа–присутності. Це нагадує проблему спаму в інтернеті, де низька вартість повідомлень дозволяє масово розсилати рекламну інформацію. Для спамерів один відсоток звертань за їхнім оголошенням — уже значне досягнення. Подешевшання і доступність друку призводить до зниження собівартості кожної об’яви. Таким чином ми стикаємось із можливістю утворення цілком реального, неелектронного спаму на наших вулицях, стінах, парканах та навіть тротуарах.
Але якщо видалення непотрібних листів з електронної поштової скриньки — справа кількох секунд, то невеличкі папірці все ж більш матеріальні, тому цілком можливо, що скоро Київ та інші великі міста просто потонуть у купах безкарних папірців. Як із цим боротися?

— Олександре, грандіозну ідею нашого мера легко буде втілити в життя?
— Сподіваюсь, що ні. Профільна комісія Київради її не підтримала.

«Україна молода» не складала рейтинг найбільш ідіотських ідей та вчинків Леоніда Черновецького (більш «парламентського» слова тут ніяк не підбереш). Хоча можна було б пригадати і намір запустити поромну переправу через Дніпро, і перетворення ще донедавна «нормальних» комунальних ЗМІ у інвалідів підлабузництва. Можна по–різному оцінювати прийнятий Київрадою бюджет міста, скандали з відведенням земельних ділянок, забудову історичних частин столиці, продаж «Київгазу» та «Київводоканалу» тощо. Планка царя Мідаса (це коли ти псуєш усе, до чого не доторкаєшся) була піднята Черновецьким так високо, що побити власний рекорд у «мера всіх киян» не було жодних шансів. Але ні, він зумів. На порядку денному — ідея скоротити кількість міських районів з десяти «штук» до п’яти. Браво, Леоніде Михайловичу, гірше просто нікуди! А можна попросити на біс віддати Лавру Сандею Аделаджі? Просто так, для симетрії вчинків. Києву втрачати вже нічого: ми стояли на межі прірви і зробили великий крок уперед.

Не так давно київський зоопарк проводив «день ведмедя». А сьогодні там, до речі, — «день слона». Цікаво, коли влада міста організує «день столичного споживача»? Адже всі ми ризикуємо вимерти як вид, не дочекавшись субсидій та світлого майбутнього. У попередньому номері «УМ» вже писала про продаж акцій підприємств «Київводоканал» та «Київгаз» і окреслювала ймовірні фінансові втрати пересічного городянина внаслідок переходу їх до приватних господарів. Сьогодні ми можемо повідомити деякі подробиці цього рішення.

Ми вже з’ясували, хто винен у цьогорічній повені. Приміром, Тимошенко. Нумо шукати, хто нагнав на Київ таку небувалу спеку і яка холера вкрала зі столиці дощі. Зазвичай у таких недружніх акціях підозрюють відьом. Визначають дислокацію і знищують напалмом. Тож час згадати, де в Києві тусують відьми, а з тим заразом і з’ясувати, хто в них за головну. (Ладу Лузіну просимо не турбуватись: її самопроголошення «королевою шабашу» — під великим питанням; є й інші кандидатки). А якщо серйозно (?!), то йдеться — про київські «лисі» гори. Їх у нас більше однієї. Мабуть, для конспірації.

24 серпня 2008 року в Києві відбудеться парад військової техніки. Почнеться він о десятій ранку. Як говорить програма, «підняття дер­жавного прапору України супроводжуватимуть десять залпів артилерійського салюту з вогневої позиції на Трухановому острові». Далі — все за шаблоном: парад прийматимуть Верховний Головнокомандувач (Віктор Ющенко) та міністр оборони (Юрій Єхануров).

У політолога Костя Бондаренка ми поцікавились тим, навіщо потрібні військові паради. «Для того, щоб демонструвати військову могутність країни, — відповів він. — Але про яку могутність країни можна говорити в умовах повного розвалу армії? Інша річ, якби ми справді перевели нашу армію на стандарти НАТО і продемонстрували б усім, що наші війська дійсно готові до вступу в Північно–Атлантичний альянс... Зараз показувати невідомо що — найбільша помилка, яку можна уявити. Першим про це заявив депутат Папієв із «Регіонів», потім — Томенко від БЮТ. Якщо є така одностайність у різних політичних таборах, то про те, навіщо все–таки потрібен нам парад, треба запитувати, мабуть, у Головнокомандувача».

Власне, дискутувати ні про що: військовий парад на Хрещатику з нагоди Дня Незалежності відбудеться. Вперше за останні сім років. Згідно з наказом міністра оборони. Але риску під «за» та «проти» підвести все ж варто.