— Олександре, грандіозну ідею нашого мера легко буде втілити в життя?
— Сподіваюсь, що ні. Профільна комісія Київради її не підтримала.
— Шукай, кому вигідний злочин, як кажуть криміналісти. Навіщо взагалі перекраювати Київ?
— Черновецький разом із секретаріатом Президента шукає шляхи, які дадуть змогу максимально підкорити місто. Бодай на рівні районних рад. Тому там, де є люди Черновецького, залишається статус кво. У решті районів лояльних голів нема, отже, Карфаген має бути зруйнований. Після останнього перекроювання районів не змінились навіть маршрути комунального транспорту — тепер, щоб дістатися своєї районної ради, їхати треба бозна–як, з пересадкою чи навіть двома. А зміна районів — це не просто нові мапи міста, це зміна всього укладу життя.
— А якщо Черновецький не контролював би жодного голову райради, то, Київ як територіальна одиниця просто зник би з лиця землі?
— Думаю, що так приблизно і було б. До речі, слід відзначити, що створення в Києві нових районів неодмінно викличе нові вибори до районних рад.
— Цікаво, між іншим, знати: куди подінуться депутати з розформованих районів?
— Керуватимуть районами разом із тими своїми колегами, яких Черновецький «помилував». Але тільки до призначення нових виборів. Бо насправді законодавство регулює кількість депутатів районних рад, а ця кількість буде перевищена.
— А хто проголосить такі перевибори?
— Наприклад, територіальна виборча комісія, яку контролює Черновецький. Спочатку, мабуть, буде звернення до Конституційного Суду, який підтвердить, що така ситуація довго тривати не може. А може, ще простіше: ТВК оголосить, що в такому–то районі — 120 депутатів, а їх має бути не більше, умовно кажучи, 80... Так і пройдуть перевибори.
— Хто зараз призначає голів районних рад?
— Сама районна рада. А Президент призначає голів районних рад головами районних державних адміністрацій, тобто призначає їх на виконавчі посади. Тому Черновецькому важкувато воювати з головами рад, що б він при цьому не робив. А робить він багато: в Подільському районі, наприклад, забрали спочатку майно, потім бюджет на медицину та освіту — на все це в нього є повноваження. Але Черновецький вирішив піти ще далі: переформувати місто взагалі.
— Усі пам’ятають про конфлікт Черновецького з Сотниковим та Романенком (головами Дніпровського та Подільського районів. — Авт.). Незадоволений він і Пилипишиним (голова Шевченківського району — Авт.). Але на останній сесії Пилипишин, здається, був у доброму гуморі. Склалось враження, що він зумів довести свою лояльність до мера і домовитись про те, щоб Шевченківський район «не чіпали». Чи це хибне враження?
— Домовитись із Черновецьким дуже складно через те, що передумати йому — нічого не варто. Не так давно він обіцяв депутатам не підвищувати тарифи в Києві, а потім провів нараду із заступниками, і таки ухвалив нові тарифи. Він не є самостійним гравцем, тому може бути все що завгодно.
— Черновецький обіцяв спитати думку киян стосовно нового розподілу районів у місті. Але ми знаємо, як він проводить так звані «громадські слухання»...
— Ні–ні–ні! Громадські слухання — то повна профанація. Єдине, що мало б значення, це референдум. Хоча, оскільки Черновецький володіє комунальними засобами масової інформації та контролює ТВК, йому легко буде маніпулювати громадською думкою. Взагалі–то дивно, що такий інструмент, як місцевий референдум, у Києві жодного разу не застосовувався. У нас що, немає жодного питання, яке варто було б обговорити?
— Якими наслідками загрожує перерозподіл районів, окрім величезних черг за кожним папірцем у районних установах та поїздкою у Жмеринку через Париж, тобто їздою до центру району через усе місто?
— Буде змінене життя великої кількості людей: тих, хто працює в органах влади, і тих, хто туди звертається. Тих, хто є суддями районних судів, і тих, хто шукає в цих судах розв’язання конфлікту. Збільшиться кількість поїздок — збільшиться пасажиропотік. Значно побільшає кількість заторів. Влада в районі має бути розміщена таким чином, щоб люди до неї ходили, а не їздили.
— Кияни цьому ніяк не зможуть протистояти?
— Кияни зараз дуже деморалізовані і навряд чи вірять у те, що від них щось залежить. Коли вони отримували свої дрібні хабарі, то повторювали, що не здатні будь–що змінити. Тепер вони бачать, що завдяки їм дещо таки змінилось. І перебувають від усвідомлення цього в шоці. n
