Тим, що в Трудовому стали займатися конярством, тут завдячують Семену Будьонному. І вулиця, на якій розташована контора дер­жавного підприємства «Запорізький кінний завод №86», цілком логічно носить ім’я легендарного командира кіннотників. Звісно, з повоєнних років, відколи тут стали культивувати скакунів, води спливло чимало. Однак своїми кіньми у Трудовому та ще в чотирьох довколишніх селах пишаються дотепер.

При цьому в господарстві займаються і рослинництвом, і скотарством, і свинарством. Отож, незважаючи на візитну картку «кінний завод», воно є багатогалузевим. І найголовніше — має прибуток, який торік, приміром, склав близько трьох мільйонів гривень. Вчасно виплачують заробітну плату і податки, що виводять кінний завод в одне з найпотужніших бюджетоутворюючих підприємств Новомиколаївського району.

Звісно, на такому, як для нашого часу, втішному тлі люди навіть подумати не могли про те, що комусь їх, прибуткових, забагнеться рятувати. Тим паче, підприємство є державним, не розпайованим, отож для тих, хто віддав йому довгі роки трудового життя і продовжує працювати нині, є єдиною надією і опорою.

«Середня врожайність пшениці цьогоріч у нас виходить 30 центнерів iз гектара. Якщо порівняти з південними областями, то це, може, й небагато. Але якщо зважити, що у нашому регіоні 54 дні падав дощ, то, я вважаю, результат пристойний. Озимої пшениці посіяли 880 гектарів, комору для зберігання маємо власну, тому можемо сподіватися, що притримаємо зерно до того моменту, коли ціна на нього зросте до минулорічної. Так що будемо з прибутком, — директор господарства «Саливінківське» Ігор Майко ділиться своїми планами з журналістами. — Тому вважаю, що обрана нами стратегія є правильною».

Вирощують у Саливінках–2 не тільки найзатребуваніший експортний продукт. «Ось збільшили посіви гречки, — продовжує Майко. — Дуже, скажу вам, вигідна культура: затрати на вирощування мінімальні, а ціна цього року різко піднялася. І ми дуже сумніваємося, що надалі вона може впасти». Але «родзинка» господарства — 76 гектарів експериментального полігону — поля, на якому разом iз фахівцями Національної академії аграрних наук вони апробовують сорти сільськогосподарських культур, розроблені українськими науковцями. І хоча задоволення це не з дешевих, академіки отримують наукові дані та рекомендації для різних регіонів держави, а «Саливінківське» — підказку, що саме, коли саме і як саме слід вирощувати на землях району. Утворення полігону і вважає Ігор Майко стратегією їхнього господарства.

Відкритий лист Президентові України Віктору Януковичу

Сьогодні, напередодні впровадження земельної реформи, особливої актуальності набуває тема вiдродження українського села. У сьогочасному українському суспільстві вона без перебільшення є темою №1, під час обговорення якої високопоставлені керiвники та дрібні чиновники дуже люблять говорити високопарні й правильні слова. Щоправда доволі часто буває, що як тiльки ефiр добігає кінця, ці чиновники забувають i про людей, i про село, але щонайгірше — чинять протилежно до тих правильних алгоритмів, про які щойно вели мову. Наприклад, на словах закликаючи інвестувати в український агропромисловий сектор, насправді ж піклуються тільки про власну кишеню, внаслідок чого вітчизняний АПК захлинається від нестачі коштів, а український селянин живе чи не найгірше за своїх сусідів.

Наша держава отримала черговий шанс здійснити стрибок в економічному розвитку. Щоправда, у досить віддаленій перспективі. Так, міжнародна організація Oxfam попередила уряди розвинених країн: якщо ті не вживуть заходів, ціни на основні продукти харчування зростуть удвічі. Вартість пшениці збільшиться на 120—180%. І це в найкращому випадку. Полегшити ситуацію людей і навіть мати зиск у такій ситуації може низка країн, чий аграрний потенціал не використовується на повну потужність. І які, відповідно, можуть суттєво наростити виробництво. У перших рядках переліку таких держав — Україна.

«Оця земля ніколи перспективною не вважалася, — киває на зелені поля керівник місцевої агрофірми Олександр Кужель. — Межа району!.. Всі відомі господарства розташовувалися ближче до Охтирки чи до центральних шляхів. А ми потроху все це упорядковуємо. І, бачте, працюємо стабільно. Мене питають іноді: де там твій «Піонер»? А він не такий уже й піонер...»

Назву агрофірма позичила у маленького села, що в Охтирському районi Сумщини, де колись починав бригадиром пан Олександр. «Скільки таких сіл, хуторів зникли з лиця землі... А ми хочемо, щоб тут жили люди. І знаєте, ось у Грінченковому вже кілька років число учнів у школі стабільне — 60—70 школярів. Значить, є перспектива...»

В Україні може виникнути дефіцит цукру. Утiм сьогодні ймовірність чергової продовольчої кризи експерти оцінюють як 50х50, до того ж оцінки ситуації навіть серед профільних експертів дуже різняться — не кажучи вже про точку зору влади. Так, нещодавно Прем’єр–міністр Микола Азаров порахував наші солодкі запаси. «Залишки становлять 690 тис. тонн при максимальному середньомісячному споживанні 153 тис. тонн, — заявив очільник уряду. — Окрім того, у межах тарифної квоти в Україну завезуть 266 тис. тонн цукру–сирцю із тростини».

Цьогорічної весни Україна посіяла без переможних реляцій, але під супровід продуктових скандалів. Тому головні питання, що виникають за підсумками весняної аграрної кампанії, — яким буде врожай, а отже, чи вдасться восени уникнути дефіциту окремих продуктів і якими будуть ціни на продовольство? Експерти переконані: нестачі продуктів наша країна, найімовірніше, уникне. Але кінцевому споживачеві, тобто нам із вами, від цього легше не стане: подешевшання того, що вже злетіло в ціні, не станеться. А зростання собівартості польових робіт і тенденція світових ринків, навпаки, штовхатимуть ціни вгору.

Даремно вважають, що звичка милуватися весняним цвітінням дерев — суто японська традиція. Скажімо, наше рідне «хрущі над вишнями» увійшло в класику не тільки української творчості. Від знаменитих Моринців, де народився автор відомих рядків, до Водяників, що нині залили білим квітом величезну територію аж до горизонту, близько п’ятдесяти кілометрів. Цей регіон — Черкаської, Полтавської, Київської областей — раніше називали «вишневим поясом» України, і розкішні сади були його візитівкою. Утiм за деревами потрібен догляд, а якщо в останні роки село занепадало, то й хрущі на тлі білого цвіту стали чимось екзотичним. У Водяниках же зуміли відродити втрачене й підзабуте.

Зібрати пристойний урожай сільськогосподарських культур у теперішніх погодних умовах непросто: традиційні сорти рослин не встигають адаптуватися до спекотного літа. Утiм це, виявляється, можливо, навіть якщо на впровадження новітніх технологій у господарників бракує коштів. Кілька актуальних порад iз цього приводу читачам «УМ» дав директор Харківського інституту імені В. Я. Юр’єва, доктор сільськогосподарських наук, академік Національної академії аграрних наук України (НААНУ) Віктор Кириченко.

У березні нинішнього року вітчизняний споживач був змушений заплатити за традиційний набір фруктів та овочів на 13% більше, ніж у лютому. Агрофляція — цей термін вигадали, втім, не у нас, в Україні зашкалює навіть з урахуванням фактору сезонності. Скажімо, якщо порівняти березень 2011–го з березнем 2010–го, то споживач переплачує вже на 43 відсотки! Надалі ж прогнози песимістичні — найближчим часом городина та садові плоди продовжуватимуть дорожчати. Окрім традиційних причин — підвищення вартості води, газу, активізації експорту до Росії, дефіциту на внутрішньому ринку, відсутності логістичних схем для просування на ринок продукції українських виробників, — аналітики називають ще одну: широкомасштабний дерибан державних коштів, призначених на підтримку садівництва, виноградарства та хмелярства.