Чотири роки тому, даючи «Україні молодій» перше інтерв’ю в іпостасі Президента, Віктор Ющенко був сповнений планів і надій. Уже тоді, через сто днів після інавгурації, було очевидно, що робота у владних кабінетах для вчорашніх «помаранчевих революціонерів» зовсім не буде легкою прогулянкою. Однак головні випробування демократією були ще попереду. Тепер, напередодні нової президентської кампанії, Ющенко визнає: не все із замисленого вдалося здійснити. І не заперечує, що не обійшлося без помилок. Та Президент твердо переконаний: усе, що він робить — це лише заради блага нації. І неозброєним оком видно, що те, як часто нація не здатна цього оцінити, його прикро вражає. Він добре знає, які в нього рейтинги, але не варто й питати, чому, попри ці невтішні показники, Ющенко вирішив знову балотуватися в президенти: очевидно, що продовжити його курс наразі більше нікому, принаймні з реальних претендентів на головне крісло держави. Це, до речі, визнають навіть опоненти.
Скажімо, представники Партії регіонів «не на диктофон» зізнавалися «УМ», що, незважаючи на категоричні політичні розбіжності й нелюбов до Ющенка, розумом усвідомлюють: для інтересів України як незалежної держави він є найкращим Президентом з нині можливих. І хай там що, а колись та сама невдячна нація ще оцінить багато з тих кроків В. Ю., які зараз так нищівно критикує. Президент у це вірить.

Учора Прем’єр–міністр України Юлія Тимошенко була пунктуальною, як ніколи, — спізнилась рівно на 40 хвилин. «У нас щойно закінчилася колегія з питань наповнення пенсійного фонду. Тому й трохи затрималась», — ніби вибачаючись за спізнення, розпочала учорашнє засідання Юлія Володимирівна.

Десь у 1972 році Іван Світличний, з яким я поділився своїм бажанням працювати в галузі літературного перекладу, познайомив мене з Анатолем Перепадею, що на той час уже належав до когорти відомих українських перекладачів. Анатоль подивився мої перші спроби і сказав, що з мене буде добрий перекладач. Але з чого починати? «Ти знаєш, мене оце щойно випхали з видавництва «Дніпро», де я працював літературним редактором (Анатолеві закинули, зокрема, що він надто «українізував» твори Мопасана та дружбу з уже покійним на той час Василем Симоненком. — Авт.), і вийшов таємний наказ не друкувати моїх перекладів, — каже Перепадя. — Тому я пропоную тобі таку оборудку. Ми перекладемо вдвох по роману італійської письменниці Ґрації Деледди («Матір», «Тростини на вітрі»), ти підеш із цією пропозицією до «Дніпра» і, якщо нам пощастить, опублікуєш обидва романи під своїм прізвищем, а мені повернеш гонорар за «Матір». Це буде вигідно і тобі — заявиш про себе як перекладач, і мені — бо треба ж мені на щось жити. Оригінали обох романів у мене є».
Коли Анатоль це сказав, я звернув увагу, що в його невеличкій кімнаті була досить велика бібліотека літератури романськими мовами — французькою, італійською, іспанською, португальською, каталанською, галісійською і навіть ретороманською. Я знав, наскільки важко було тоді в Радянському Союзі придбати книжку, надруковану на «капіталістичному Заході». То звідки всі ці книжки? «Від Івана Салика», — відповідає Перепадя. А що то за один і де він усе це багатство бере? «Іван листується з письменниками всього світу, й вони надсилають йому свої книжки, а Салик роздає їх перекладачам», — пояснює Анатоль.
Із подальшої розмови з’ясувалося, що Іван Салик — не якийсь там титулований письменник, не вчений, не академік, не державний чи партійний діяч, а звичайний собі чоловік, котрий працює на звичайній посаді й одержує пересічну радянську зарплатню. Коли я прикинув, скільки треба грошей і часу на листування з письменниками всієї Європи (і не тільки ж Європи!), у мене голова пішла обертом. Бувають же люди!
Сьогодні Іванові виповнюється 70 — добрий привід розповісти про «доброго могутнього духа» українського перекладацтва.

Кабмін вигадав чергові побори для вітчизняного малого бізнесу. Саме в кризу уряд згадав про підприємців, що сплачують страхові внески за спрощеною системою — єдиним податком. Отож з 1 травня пенсійні відрахування для таких бізнесменів зростуть більш ніж удвічі. Експерти тим часом наголошують: таке рішення вже десяток років назрівало, однак зараз не найкращий для нього час. Підприємці, які й так ледь зводять кінці з кінцями, не надто раді нововведенням і погрожують відійти «у тінь». А опоненти урядовців узагалі називають це рішення незаконним і прогнозують зливу судових позовів до держави.

Розмірений ритм життя молдовської столиці нічим не нагадує, що лише тиждень тому на головній площі країни вирували шалені післявиборчі пристрасті, натовпи молодих людей спершу закидали камінням, а потім штурмували і підпалювали парламент та президентську резиденцію (її тут називають президентура). Вказують на це хіба що закіптюжені стіни величної споруди головного законодавчого органу, побиті вікна та будівельні риштування біля президентури, а ще — група працівників парламентських служб, які зібрались біля входу й мирно про щось перемовляються (у понищені робочі кабінети йти немає сенсу — там зараз працюють ремонтні бригади). За оприлюдненою оцінкою збитки становлять близько сорока мільйонів доларів, адже постраждали не тільки приміщення, а й меблі та оргтехніка, повністю розгромлено зал для пленарних засідань.
На перший погляд, усе те, що з перебільшенням було названо «молдовським Майданом», «путчем» і навіть «кроповою революцією», розсмокталось само по собі. Немає навіть посилених нарядів поліції — до владних будинків може безперешкодно підійти будь–хто з перехожих і при бажанні прихопити «революційні сувеніри», які ще продовжують вантажити на сміттєвози.
Однак за пристойним зовнішнім виглядом столиці приховується серйозне політичне напруження.

Незвичний, як на нинішній час, випадок трапився у Смілі на Черкащині. 19–річний студент факультету економіки та управління Черкаського національного технологічного університету Ігор Нежибовський знайшов загублену пенсію і повернув її законній власниці.

Україна, як жодна інша держава у світі, може похизуватися цілою армією молодих і повних наснаги пенсіонерів. Щороку частка українців, які перебувають на заслуженому відпочинку, зростає. І не тільки тому, що нація старіє, і, природно, більшає кількість людей пенсійного віку — у нашій державі діє чимало пільг, користуючись якими власник «особливої» професії може стати пенсіонером не в 55—60 років, а вже у 35.
Фахівці попереджають: ситуація з пільговими пенсіями ставить під загрозу наповнення Пенсійного фонду, адже вже й зараз пенсіонерів майже стільки ж, як і працюючих українців. А тому професії, які вимагають жертв від здоров’я, мовляв, слід зробити максимально безпечними, а термін перебування на шкідливому виробництві — законодавчо обмежити. Лише тоді потреб у пільговій пенсії не буде.

Учора Верховна Рада ухвалила частину так званого «антикризового пакету–2»: підвищили ставки акцизу на алкогольні та тютюнові вироби. Натомість Прем’єр так і не дочекалася підтримки інших своїх ініціатив, які залишилися «підвішеними» у повітрі. За її словами, «голосування з трьох [законопроектів] було цинічно зірвано», незважаючи на врахування урядом усіх поправок Президента. «Команда народних депутатів, яка підпорядковується Президенту і голові його секретаріату Віктору Балозі, не проголосувала, діючи, очевидно, за принципом: чим гірше — тим краще, хоча попередньо всі позиції були домовлені, — сказала вона і додала: — Отримати кредит від МВФ тепер, мабуть, не вдасться».
«УМ» проаналізувала, як урядові ініціативи — вже підтримані й наразі відкладені — можуть уплинути на економіку держави.

Помаранчева революція дозволила громадянам нашої держави обрати справді українського Президента. Власне, тоді на Майдані ми відстояли свій вибір. Прикро тільки, що досі не маємо такої ж української, народної більшості у Верховній Раді, яка б підставила плече главі держави. Адже туди обрали більшість депутатів (ідеться передовсім про представників Партії регіонів і БЮТ), які ніколи не захищатимуть громадян України. Власні, «шкурні», насамперед бізнесові, інтереси для них — над усе.

Те, що українські жінки — найрозумніші й найкрасивіші, уже давно не обговорюється і сумнівам не підлягає. Дарма, що вітчизняних «берегинь» в Україні більше за чоловіків на чотири відсотки і живуть вони в середньому на 12 років довше, ніж представники чоловічої статі. Берегти жінок однаково треба! Адже, за даними Інституту демографії та соціальних досліджень, 15 відсотків працівників–жінок в Україні зайняті в умовах, що не відповідають санітарно–гігієнічним нормам. При цьому, як запевняють експерти, 80 відсотків серед безробітних — жінки, і знайти роботу українкам значно важче, ніж чоловікам. Та й на зарплату чи пенсію, рівну з чоловічою, розраховувати не варто. Жінкам платять у середньому на 30 відсотків менше! І це при тому, що 80 відсотків дорослих жінок (а це 5 мільйонів) мають вищу освіту.
В умовах кризи чимало наших землячок (а це ще й переважно й матері) опинилися не в найкращому фінансовому стані. Однак міністр праці та соціальної політики Людмила Денісова (теж, зауважте, жінка!) від імені держави запевняє українок: наодинці із собою не залишитесь, тримайтеся!