Кам’яний різьблений саркофаг, де покояться останки князя Ярослава Мудрого, відкрили у присутності директора Національного заповідника «Софія Київська» Нелі Куковальської та провідного українського історика й антрополога, доктора історичних наук Сергія Сегеди. Науковці дістали дерев’яну скриньку з останками князя Ярослава та, як гадають, його дружини, а також... кілька старих радянських газет «Правда» та «Ізвєстія». Річ у тім, що гробницю Ярослава Мудрого науковці відкривають уже втретє. Останнього разу кістки князя забрали до тодішнього Ленінграда, а поки велися дослідження, почалася Друга світова війна. Повернули останки до Києва аж 1964 року, а разом із ними науковці поклали також і газети з публікаціями про свої дослідження і чорно–біле фото Софії того часу. Відтоді наука зробила кілька «семимильних кроків» вперед, і князя вирішили потурбувати ще раз — аби зробити йому аналіз ДНК.

Днями заступник Генпрокурора Микола Голомша повідомив про те, що його відомство рекомендуватиме родині В’ячеслава Чорновола подумати над можливістю проведення ексгумації тіла лідера Народного руху. «Необхідність (ексгумації) назріла, але поки ми не поспілкуємося з усіма родичами, не доведемо їм необхідності це зробити, я не хочу брати відповідальність на себе і говорити, що ми будемо це робити», — сказав він.

Про те, що на Різницькій поновлено резонансну справу 30–річної давнини про смерть легендарного українського композитора Володимира Івасюка, «УМ» повідомив заступник Генерального прокурора Микола Голомша. Нагадаємо, що у квітні 1979 року автор «Червоної рути», «Водограю», «Я піду в далекі гори» та багатьох інших композицій пішов із дому і не повернувся. За три тижні його знайшли повішеним на дереві в лісі поблизу Львова. Офіційний висновок радянських слідчих — самогубство. Але батьки загиблого народного співця до останнього свого дня добивалися перегляду справи, бо вважали, що їхнього сина вбили... Сестри Володимира не мають сумнівів у цьому й сьогодні. Правду народ може дізнатися аж через тридцять років.

Адміністрація підмосковного міста Хімки заборонила проведення мітингу 9 травня на місці щойно зруйнованих пам'ятника та поховання загиблих в Другій світовій війні льотчиків-героїв, повідомляє інтернет-сайт радіостанції «Ехо Москви». Один з організаторів мітингу під назвою «Росії – здоровий глузд» Микола Москвиченко повідомив, що міська влада порекомендувала провести цей мітинг у лісі. Пам'ятник та поховання шести воїнів Великої Вітчизняної війни, які розташовувалися перед місцевим НВО ім. Лавочкіна, були ліквідовані за рішенням адміністрації Хімок 18 квітня.

Трагічна історія двох породіль Світлани Пузікової та Олени Захарової, яким у пологовому будинку №6 Харкова не віддали народжених ними дітей, мусується вже четвертий рік. Власне, як і повідомлення про те, що в місті за досить короткий проміжок часу аналогічним чином безслідно зникло близько трьох сотень немовлят. Безперспективний пошук власної дитини Світланою Пузіковою навіть став сюжетом фільму, який зняли німецькі журналісти. Жінка розповіла, що, за інформацією лікарів, її дитину поховали на кладовищі так званих біовідходів. Але проведена на її вимогу ексгумація цей факт не підтвердила. Натомість нібито відкрилася інша, не менш страшна правда. У могилі, за її даними, знаходилися останки тридцяти зародків і окремі частини крихітних дитячих тілець. Побачене дозволило їй припустити, що лікарі відбирають у породіль немовлят для перепродажу їхніх органів.

Уже довгий час доктор підводної археології і дослідник середньовічних мостів з університету Торуня Анджей Кола працює не зовсім у своєм напрямi. На прохання Ради охорони пам'яті боротьби і мучеництва Польщі він очолює експедицію польських археологів, котрі досліджують місця ганьби людства, тяжких злочинів «червоних» і «коричневих».

Рік тому «УМ» писала про перепоховання останків 472 фронтовиків, які загинули, штурмуючи Пришибські висоти неподалік села Чапаєвка Токмацького району. До ритуалу урочистого перепоховання бійців долучився тоді міністр оборони України Анатолій Гриценко. Асоціація пошукових загонів Запорізької області запевнила міністра, що її експедиції триватимуть, доки усі загиблі солдати не знайдуть свій останній цивілізований прихисток.

Чотирнадцять років позбавлення волі — такий вирок виніс Апеляційний суд Чернігівської області Валерію Сташку, колишньому капітану міліції, дільничному інспектору Ріпкинського райвідділу внутрішніх справ, який 19 січня минулого року вбив військового пенсіонера, інваліда Олександра Івашова.
П'ятдесятидворічний чоловік був замордований дільничним інспектором до смерті на контрольно-пропускному пункті біля відселеного села Редьківка Ріпкинського району. П'яний кат у погонах намагався вибити у пенсіонера зізнання у злочині, до якого той не був причетний.
На жаль, сьогодні вбивством нікого вже не здивуєш, навіть якщо вбивця сам повинен боротися проти злочинності. Однак велику повагу викликають звичайні люди, які все ж не бояться кидати виклик системі, що покриває «вбивць у погонах», і добиваються справедливості, попри шалене протистояння правоохоронно-бюрократичного апарату. Справа загиблого Олександра Івашова — один з небагатьох таких прикладів.

Документальний фільм «УПА. Погляд крізь роки» молодих авторів Олександра Балабана і Олександра Радинського, який висунуто на здобуття Національної премії ім. Шевченка, — мабуть, один із найглибших кінотворів, присвячених темі Української повстанської армії. Це неупереджене дослідження на основі фактичних свідчень учасників тих подій. У фільмі відтворено складну і суперечливу історію перемог і поразок, довіри і зради, надій і нездійсненних мрій, болісних втрат вояків УПА.