Знана львівська співачка, голос чудового рок–квінтету «Королівські зайці», нечасто навідується до столиці. Так само нечасто пробиваються у теле– й радіоефір композиції кількох її музичних проектів: як і на початку творчої кар’єри, що припав на кінець 1980–х, так і тепер вона перебуває у стані мистецького андеґраунду, або, іншими словами, — самодостатньої окремішності... Леся Герасимчук народжує напрочуд світлі, добрі, неагресивні пісні, від яких, перефразовуючи одного барда, «помирати не хочеться...» В інтерв’ю «УМ» Леся розповідає про причини свого тимчасового «зникнення» з поля зору «мистецько стурбованої» громадськості, власні захоплення, а також про культурну ситуацію у нашій державі.

Тіло В’ячеслава Чорновола, який загинув у ДТП 16 років тому, піддали ексгумації. Прокуратура зважилася розкопати могилу екс–голови Народного руху, який спочиває на Байковому кладовищі в Києві. Домовину дістали вчора на світанку, коли місто і його головний цвинтар ще спали.

Сьогодні депутати від опозиційної фракції БЮТ–Батьківщина воліли б заслухати під парламентським куполом Генпрокурора Віктора Пшонку. Утім ухвалити вчора відповідне рішення депутатам так і не вдалося, хоча, зрозуміло, що вони наполягатимуть на цьому й надалі. Офіційне пояснення бажання викликати пана Пшонку «на килим» — мовчанка Генпрокурора на офіційні звернення до нього лідерки БЮТ Юлії Тимошенко, яку, на переконання опозиційних нардепів, «можуть арештувати будь–якої миті». Неофіційним приводом для заслуховування Генпрокурора у парламенті, очевидно, стало його активне спілкування зі ЗМІ щодо резонансних справ: наприкінці минулого тижня Віктор Пшонка дав кілька інтерв’ю та побував на одному з політичних ток–шоу. Натомість за більш ніж півроку перебування на посаді Генпрокурора він так і не прийшов жодного разу до Верховної Ради, за нього кілька разів «віддувалися» заступники.

Якою була б реакція вітчизняних та закордонних засобів масової інформації на повідомлення, що «поляки побудують «латинський» меморіал у Бабиному Яру»? І вона була б зрозумілою, адже Бабин Яр у Києві став символом геноциду євреїв на території України у роки ІІ Світової війни. Тому таке повідомлення було б сприйняте як політична провокація, як намагання заперечити Голокост, штучно «інтернаціоналізувавши» з цією метою місце масових захоронень євреїв Києва, знищених нацистами. При тому, що i справді у Бабиному Яру німецькі окупанти мордували громадян Радянського Союзу різних національностей, насамперед й українців.

Довгий час комуністичний режим намагався приховати сліди своїх злочинів у Биківні. «Державні комісії» переконували громадськість, що в Биківнянському лісі — «місце розправи фашистських загарбників над радянськими людьми». І лише 21 березня 1989 року чергова Державна комісія вперше офіційно підтвердила, що тут поховані жертви сталінських репресій. І лише через шість років праці патріотичної громадськості пам’ять українських мучеників була вшанована меморіальним комплексом.

Та московська Луб’янка не вгамувалася. Не зумівши перешкодити встановленню правди про Биківнянський злочин, ідеологічні нащадки катів узялися її «розмивати», «інтернаціоналізовувати». Мовляв, у Биківні поховані не тільки українці, а й люди інших національностей. Тому Биківню слід вважати не актом геноциду української нації, здійсненого російськими окупантами у ХХ столітті, а лише «проявом класової боротьби» або ж «свідченням особистої жорстокості Сталіна». Для обґрунтування цих фальшивих тез спадкоємці більшовизму активно розігрують і «польську карту»...

Кам’яний різьблений саркофаг, де покояться останки князя Ярослава Мудрого, відкрили у присутності директора Національного заповідника «Софія Київська» Нелі Куковальської та провідного українського історика й антрополога, доктора історичних наук Сергія Сегеди. Науковці дістали дерев’яну скриньку з останками князя Ярослава та, як гадають, його дружини, а також... кілька старих радянських газет «Правда» та «Ізвєстія». Річ у тім, що гробницю Ярослава Мудрого науковці відкривають уже втретє. Останнього разу кістки князя забрали до тодішнього Ленінграда, а поки велися дослідження, почалася Друга світова війна. Повернули останки до Києва аж 1964 року, а разом із ними науковці поклали також і газети з публікаціями про свої дослідження і чорно–біле фото Софії того часу. Відтоді наука зробила кілька «семимильних кроків» вперед, і князя вирішили потурбувати ще раз — аби зробити йому аналіз ДНК.

Днями заступник Генпрокурора Микола Голомша повідомив про те, що його відомство рекомендуватиме родині В’ячеслава Чорновола подумати над можливістю проведення ексгумації тіла лідера Народного руху. «Необхідність (ексгумації) назріла, але поки ми не поспілкуємося з усіма родичами, не доведемо їм необхідності це зробити, я не хочу брати відповідальність на себе і говорити, що ми будемо це робити», — сказав він.