У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат.

На території колишньої в’язниці НКВД у місті Володимирі-Волинському (Волинська область), яке розташоване за 14 кілометрів від кордону з Польщею, впродовж кількох останніх тижнів знайдено останки близько тисячі людей. Як повідомляє польська газета «Жечпосполіта», називаючи похмуру знахідку «новою Катинню», це переважно польські військовослужбовці та поліцейські.

Знана львівська співачка, голос чудового рок–квінтету «Королівські зайці», нечасто навідується до столиці. Так само нечасто пробиваються у теле– й радіоефір композиції кількох її музичних проектів: як і на початку творчої кар’єри, що припав на кінець 1980–х, так і тепер вона перебуває у стані мистецького андеґраунду, або, іншими словами, — самодостатньої окремішності... Леся Герасимчук народжує напрочуд світлі, добрі, неагресивні пісні, від яких, перефразовуючи одного барда, «помирати не хочеться...» В інтерв’ю «УМ» Леся розповідає про причини свого тимчасового «зникнення» з поля зору «мистецько стурбованої» громадськості, власні захоплення, а також про культурну ситуацію у нашій державі.

Тіло В’ячеслава Чорновола, який загинув у ДТП 16 років тому, піддали ексгумації. Прокуратура зважилася розкопати могилу екс–голови Народного руху, який спочиває на Байковому кладовищі в Києві. Домовину дістали вчора на світанку, коли місто і його головний цвинтар ще спали.

Сьогодні депутати від опозиційної фракції БЮТ–Батьківщина воліли б заслухати під парламентським куполом Генпрокурора Віктора Пшонку. Утім ухвалити вчора відповідне рішення депутатам так і не вдалося, хоча, зрозуміло, що вони наполягатимуть на цьому й надалі. Офіційне пояснення бажання викликати пана Пшонку «на килим» — мовчанка Генпрокурора на офіційні звернення до нього лідерки БЮТ Юлії Тимошенко, яку, на переконання опозиційних нардепів, «можуть арештувати будь–якої миті». Неофіційним приводом для заслуховування Генпрокурора у парламенті, очевидно, стало його активне спілкування зі ЗМІ щодо резонансних справ: наприкінці минулого тижня Віктор Пшонка дав кілька інтерв’ю та побував на одному з політичних ток–шоу. Натомість за більш ніж півроку перебування на посаді Генпрокурора він так і не прийшов жодного разу до Верховної Ради, за нього кілька разів «віддувалися» заступники.

Якою була б реакція вітчизняних та закордонних засобів масової інформації на повідомлення, що «поляки побудують «латинський» меморіал у Бабиному Яру»? І вона була б зрозумілою, адже Бабин Яр у Києві став символом геноциду євреїв на території України у роки ІІ Світової війни. Тому таке повідомлення було б сприйняте як політична провокація, як намагання заперечити Голокост, штучно «інтернаціоналізувавши» з цією метою місце масових захоронень євреїв Києва, знищених нацистами. При тому, що i справді у Бабиному Яру німецькі окупанти мордували громадян Радянського Союзу різних національностей, насамперед й українців.

Довгий час комуністичний режим намагався приховати сліди своїх злочинів у Биківні. «Державні комісії» переконували громадськість, що в Биківнянському лісі — «місце розправи фашистських загарбників над радянськими людьми». І лише 21 березня 1989 року чергова Державна комісія вперше офіційно підтвердила, що тут поховані жертви сталінських репресій. І лише через шість років праці патріотичної громадськості пам’ять українських мучеників була вшанована меморіальним комплексом.

Та московська Луб’янка не вгамувалася. Не зумівши перешкодити встановленню правди про Биківнянський злочин, ідеологічні нащадки катів узялися її «розмивати», «інтернаціоналізовувати». Мовляв, у Биківні поховані не тільки українці, а й люди інших національностей. Тому Биківню слід вважати не актом геноциду української нації, здійсненого російськими окупантами у ХХ столітті, а лише «проявом класової боротьби» або ж «свідченням особистої жорстокості Сталіна». Для обґрунтування цих фальшивих тез спадкоємці більшовизму активно розігрують і «польську карту»...