Здавалося, після мінімальної поразки в Мюнхені бронзовий призер французької першості має всі шанси відігратися вдома. Адже в цьому сезоні Суперліги хлопці Клода Пюеля ще жодного разу не програвали в рідних стінах, а в трьох останніх зустрічах тільки перемагали. До того ж «Ліон» виграв три останні побачення з командами з Німеччини. Але традиції на те й існують, аби інколи їх порушувати. І навіть розбивати вщент, як це зробила позавчора «Баварія».

Українські хокеїсти не спромоглися на маленький подвиг і на четвертий рік залишилися в другій лізі світового хокею. Звісно, винні в цьому передусім самі гравці, але, що вдієш, кращих у нас просто немає. Утім розділити із ними відповідальність за невдачу мають і керівники національної федерації, і головний тренер–білорус.

Виборовши минулого року право виступати в І Світовій групі неофіційного командного чемпіонату світу, українські дівчата надовго серед еліти не затрималися. Спершу у чвертьфіналі наші поступилися володаркам Кубка федерації — італійкам, а тепер у «плей–оф» — збірній Австралії, і знову в домашній зустрічі.

Коли місяць тому з’явилися перші повідомлення про те, що екс–гравця київського «Динамо» заявили за московський «Локомотив» як громадянина Росії, спершу здалося, що справа не варта й ламаного шеляга. Мовляв, хтось із адміністраторів помилився й записав Сашка «своїм». Але ж ні — проблема виявилася глибшою і навіть призвела до створення російською прем’єр–лігою спеціальної комісії.

Зрозуміло, що друга за рангом ліга світового хокею не багата на гідних суперників — тих, хто може серйозно претендувати на підвищення у класі. За традицією, матчі між фаворитами організатори цих турнірів залишають «на закуску», тому стартові поєдинки з нижчими за класом опонентами нагадують контрольні зустрічі для перевірки сил. Тож і виходить, що наразі виступ нашої національної команди в Тілбурзі більше схожий на тренувальний збір зі спарингами, яких «синьо–жовтим» не вистачало перед чемпіонатом.

Із непростої перемоги над литовцями почала вчора наша національна команда виступ на чемпіонаті світу в дивізіоні ІА в голландському Тілбурзі. У ворота Артураса Кузмічуса українці закинули 12 шайб, тоді як суперники «пробили» наших Вадима Селіверстова та Костянтина Симчука, який став у ворота в третьому періоді, п’ять разів. Виграючи 4:0, українці надто розслабилися в обороні, почали невиправдано фолити і створили нагоду для бенефісу форварда пітерського ХК ВМФ Тадаса Куміляускаса. Три очки здобуто, але цей суперник був, що називається, «прохідним», та й то спромігся «поскубати» наші володіння у грі на зустрічних курсах. Головні ж поєдинки турніру відбудуться наприкінці тижня. Тож тривога з приводу турнірної долі України не розвіялася.

У складанні календаря сезону 2009/2010 керівники прем’єр–ліги намагалися бути трохи схожими на європейських колег: останній тур наша еліта зіграє в першій половині травня, а не в середині червня, як раніше; для цього в останній місяць командам доведеться провести аж по сім зустрічей.

Переглядаючи в дитинстві і юності спортивні трансляції, я заздрив журналістам, котрі дозволяють собі коментувати дії футболістів, а потім запросто можуть підійти до них і вільно поговорити. Якийсь час я навіть мріяв стати коментатором і все міркував, кого ж «беруть у космонавти», тобто, як потрапляють до цієї «елітної касти». Цей секрет я досі так і не розкрив. Із часом прагнення заговорити на всю країну минуло, зате залишилося бажання чути в ефірі професійні, цікаві коментарі. На жаль, нині отримати задоволення від роботи «акул мікрофона» вдається рідко. Причина проста — грамотністю, вмінням зацікавити людей сучасні коментатори не відрізняються. Один мій товариш часто дивиться футбольні трансляції з вимкненим звуком. Ні, він не журналіст, не якийсь зарозумілий філолог, і в нього немає «особистої неприязні». Просто він освічена людина, котра не може чути безглуздя в ефірі.

Переживши минулого тижня інспекційний візит президента УЄФА, український футбол повернувся до звичних внутрішніх «розбірок» на полях і за їхніми межами. Яскравими видовищами футболісти не порадували, вкотре показавши лише вміння грати «на характері». Зате не дають сумувати чиновники, продовжуючи розігрувати свої карти.

Що насправді думає президент УЄФА про підготовку нашої держави до Євро–2012, він навряд чи скаже відверто комусь з українців. Поки що візити Мішеля Платіні відбуваються приблизно в однаковому руслі: короткі оглядини міст, вислуховування обіцянок, роздача посмішок і автографів, отримання сувенірів і, обов’язково, нагадування нам про необхідність прискоритися. Цього разу мсьє Мішель трохи налякав, заявивши, що в критичній ситуації чемпіонат можна буде провести силами чотирьох польських міст та лише двох українських. Президент УЄФА ще раз нагадав про необхідність вчасного зведення арени в столиці, інакше ніякого турніру нам не бачити.