«М’яч ззаду вийшов»

14.04.2010

Андрій ФОМЕНКО

Переглядаючи в дитинстві і юності спортивні трансляції, я заздрив журналістам, котрі дозволяють собі коментувати дії футболістів, а потім запросто можуть підійти до них і вільно поговорити. Якийсь час я навіть мріяв стати коментатором і все міркував, кого ж «беруть у космонавти», тобто, як потрапляють до цієї «елітної касти». Цей секрет я досі так і не розкрив. Із часом прагнення заговорити на всю країну минуло, зате залишилося бажання чути в ефірі професійні, цікаві коментарі. На жаль, нині отримати задоволення від роботи «акул мікрофона» вдається рідко. Причина проста — грамотністю, вмінням зацікавити людей сучасні коментатори не відрізняються. Один мій товариш часто дивиться футбольні трансляції з вимкненим звуком. Ні, він не журналіст, не якийсь зарозумілий філолог, і в нього немає «особистої неприязні». Просто він освічена людина, котра не може чути безглуздя в ефірі.

У нинішніх «майстрів слова» українського телебачення є одразу кілька проблем. Про голос, дикцію та інші норми з цієї сфери, мабуть, не варто згадувати — відбором за цими характеристиками мала б займатися конкурсна комісія, а в її існуванні є великі сумніви. А то, наприклад, Ігор Циганик (екс–«Мегаспорт») «строчить» так, що не зупиниш, а його колега Роберто Моралес чомусь витримує просто театральні хвилинні паузи. А закид стосується насамперед звичайної грамотності. Коментатори плутають відмінки, не завершують фрази, вставляють російські слова. Скажімо, замість того ж «підбирання» нерідко кажуть «підбір» (рос. «каблук»). Нерідко «малюють» такі кострубаті речення, від яких волосся стає дибки. Переконаний, якби таких ляпів припускалися ведучі політичних програм чи звичайних новин, дуже швидко вони розпрощалися б зі своєю роботою. Чого вартий тільки інцидент із позаминулого туру, коли на всю країну прозвучало щось на кшталт: «Іди з ефіру, бо й так усі зрозуміли, що ти п’яний».

А який хаос у нас із прізвищами футболістів! Зрозуміло, що клубам, особливо з російськомовних регіонів України, важко дається написання прізвищ українською. Але ж має цей процес хтось контролювати — чи федерація, чи прем’єр–ліга. А так ми у «каноніра» Єщенка бачимо на спині кальку «Ещенко», а маріупольця Касьяна хтось вирішив назвати «Кас’яном». Пригадаймо написання балканських прізвищ із закінченням на «–ич». Дехто пише їх через «і» («Девіч»), дехто — як вимагає український правопис, з «и» («Нінкович»). Причому, що цікаво, в «Динамо» цілий сезон писали «м’яко», а потім, наче заглянувши в «Україну молоду», перейшли на іншу манеру.

І якщо з цього питання можна сперечатися, то вже суто українське прізвище «Калиниченко» слід однозначно читати й писати з «и». А не так, як скажімо, говорить новий прес–аташе збірної Олександр Гливинський і пише сайт прем’єр–ліги — «Калініченко». Недарма, коли Максим грав у «Спартаку», англійський напис на його спині виглядав як «Kalynychenko».

Намагаючись виглядати професіоналами, «акули мікрофона» почали говорити мовою футболістів: «кинув аут», «сфолив на суперникові», «перший на м’ячі». Для пересічного глядача, котрий випадково потрапив на спортивну картинку, це звучить дивно. Бо люди звикли, що кидають саме м’яч, і не одразу розуміють, як на цей м’яч можна першим залізти. Або й на суперника — щоб на ньому сфолити.

Стає модним уживати й вислови, близькі особливо гарячим уболівальникам. Власне, такою мовою грубуватого «ультрас» пише свої статті у журналі «Футбол» Артем Франков. Він же інколи долучався до телекоментування (щоправда, досвідченішим колегам довелося охолоджувати Артемовий запал) і навіть входив до комісії прем’єр–ліги, яка шукала молодих «говорунів». Цікаво, що в ефірі практично ніхто з них не з’явився. Зате долучилися до нинішньої великої кількості трансляцій журналісти, відомі за тривалою роботою на інших каналах: Гливинський, Моралес, Циганик, Маргієв, Кадемін, Звєров. Невже настільки збідніла красномовними й розумними талантами наша молодь?

Думається, причина в іншому. У жодному разі не бажаючи образити колег, припущу, що вони влаштовують «сильних світу сього». Більшість із них упродовж багатьох років безкоштовно — точніше, за гроші клубів і ФФУ — їздить на матчі за кордон, спілкується з футболістами та президентами клубів. Тому критикувати й сваритися ніхто не хоче, адже наступного разу можна не потрапити до «пулу» чи взагалі потрапити в опалу. Свого часу один коментатор збірної дозволив собі вислови, які не сподобалися босу одного з клубів. Довелося вислухати по телефону гнівну тираду, а потім розпрощатися із загальнодержавними каналами.

Особлива ситуація склалася на ТРК «Україна». Схоже — тут просто підібралася компанія гарних знайомих, яких допустили до коментарів матчів на каналі «Футбол». І нехай у цих хлопців, за словами їхнього керівника Олександра Денисова, «горять очі», але ж на першому місці має бути професіоналізм.

Тож хочеться порадити всім продовжувати «вчитися, вчитися і вчитися».