Аномально тривала зима і, як подарунок після неї, така ж аномально рання весна, як це не дивно, готують приємний подарунок для українців. За прогнозами, у нашій державі мають зібрати рекордний урожай за весь час незалежності — 58 млн. тонн. Це означає, що країна отримає достатній ресурс для внутрішнього споживання, зростання експорту, а значить, надходження такої необхідної валюти. Ну і, суто теоретично, хороші заробітки для фермерів, які це зерно вирощували. Останнє, втім, ніхто не гарантує.

У селі Лосятин, неподалік Почаєва на Тернопільщині, відзначили свято першого врожаю полуниці. Лосятинський кооператив — перший в Україні, де вирощують цю ароматну ягоду. Торік нею засадили 10 гектарів поля, з яких уже цього сезону планують зібрати 150 тонн полуниці. Проект «Розвиток полуничних кооперативів» впроваджують міжнародна благодійна організація «Добробут громад» і компанія «Данон». До 2014 року вони планують профінансувати молочні та полуничні кооперативи в Україні на суму майже 4 мільйони євро.

У мальовничому Городнянському районі на Чернігівщині Олег Жуковський п’ять років тому купив кілька господарств. Тоді він ще не був фермером, просто мав сім’ю, дітей і займався бізнесом, далеким від сільськогосподарського. Та коли народжувалася третя донечка, він з дружиною, як і будь–які свідомі батьки, задумався над якістю харчів, якi вживають усі українці. Добавки, підсилювачі смаку, замінники, ГМО — все, що викликає непередбачувані наслідки для здоров’я, а значить, ставить під питання майбутнє не тільки власних дітей, а й нації, породило ідею виробництва чистих від «хімії» продуктів. Так виникло українсько–швейцарське підприємство «ЕтноПродукт» із замкнутим циклом виробництва органічної сільськогосподарської продукції, у якому Олег Жуковський став головою наглядової ради.

Цивілізовані народи, об’ївшись «ніжок Буша», сирів із пальмової олії та інших загрозливих для шлунка харчових новоутворень, спритно розвернули свого аграрного воза на 180 градусів — назад до дідівського органічного виробництва. І продукти з позначкою «organik», тобто екологічно чисті й безпечні, в розвинених країнах — нарозхват, позаяк такі харчі позбавлені підступних ГМО, мегаантибіотиків, шкідливих консервантів, отрутохімікатів, міндобрив та іже з ними.

Рівнятися на заможні суспільства і нам — не гріх. Тим паче що далекоглядніші з українських аграріїв кілька років тому також засукали рукави, ступивши на тернистий (за вітчизняних реалій) і перспективний (за світовими тенденціями) шлях виробництва «чистого» продовольства.

Нещодавно на Волині відбулася презентація Національного проекту «Енергія природи» — «Енергія біомаси», яку представили депутатам обласної ради працівники ДП «Грін–Енерго». Перспективи для волинян, намальовані в цьому документі, вражають своєю масштабністю. Вирощувати енергетичні рослини тепер хочуть і на Поліссі — у шести районах області. На Волині мають ввести в дію аж три ТЕЦ, що працюватимуть на біопаливі.

Українські селяни очікують весни з дуже великими сподіваннями на краще: за всіма прогнозами, цьогорічний урожай у нашій країні може знову стати рекордним. Або, щонайменше, наблизитися до «ударного» показника 2011 року. Тоді, як відомо, аграрії зібрали близько 56 млн. тонн збіжжя. Торік валовий збір на вітчизняних полях суттєво «просів» — до 42 млн. тонн, але нинішня ситуація на ланах вселяє оптимізм — рік має знову стати хлібним.

Мешканці сіл Павленки та Федорці вже більше року не мають спокою через постійний рев літаків, що віднедавна піднімаються в небо замалим не біля їхніх домівок. Аеропорт упритул наблизився до цих населених пунктів напередодні Євро–2012, коли було прийнято рішення подовжити злітно–посадочну смугу для посадки великих повітряних суден. Люди кажуть, що у дні роботи футбольного чемпіонату не спали взагалі, оскільки літаки злітали і приземлялися тут цілодобово. Тепер рейсів значно поменшало, проте двигуни будять села і в дві години ночі, і в чотири ранку. Тобто про спокійний сон місцеві жителі забули вже давно, а відтак їх мучать головні болі, хронічна втома, підвищена дратівливість. Аби наглядно продемонструвати ступінь небезпеки, місцеві жителі пригадують випадок, коли літак зачепив крилом телевізійну антену, розташовану на даху приватного двоповерхового будинку. «Ми розуміємо, що ніхто закривати цю злітно–посадочну смугу не буде, — каже одна з місцевих жителів Ірина Закатнова. — Тому ми просимо переселити нас із небезпечної території у рівноцінне житло. Але у першу чергу вимагаємо, щоб хоча б відмінили нічні рейси».

У 1997 році Михайло Пономаренко почав плекати свій «Сад». Такою була назва селянського (фермерського) господарства, заснованого ним тоді у селі Потічок Решетилівського району, де жив із сім’єю. З 2002 року членами СФГ стали дружина Тамара та діти — син Володимир, дочки Наталя й Тетяна. І головний «садівник», і члени його родини, звісно, усвідомлювали, що на «гілках» їхнього дітища будуть і рясні плоди, і пустоцвіти. Однак того, що доведеться пережити за останні півроку, не могли уявити навіть у найжахливіших снах...

Десять років тому полковник Прикордонних військ Володимир Гновенко вийшов на заслужений відпочинок і змінив свої офіцерські погони на фермерську куфайку. У селі Свидівок Черкаського району він разом iз дружиною Ольгою взяв 14 гектарів землі та почав на ній господарювати. Правда, спокою родина відтоді не має. На цій землі у колишнього прикордонника тепер своєрідний фермерський кордон, який доводиться боронити від набігів чужинців.

Технологія мінімального обробітку землі хоча вже тривалий час викликає суперечки в аграріїв та експертів сільського господарства, але, за статистикою, цей метод обробітку ґрунтів завойовує все більшу популярність у світі. В Україні ж за такою методикою працюють близько десяти підприємств: це великі агрохолдинги, які мають не менше 50 тисяч гектарів землі. Малому та середньому бізнесу ця технологія поки ще не по кишені: точне землеробство — задоволення не з дешевих. Спочатку на обладнання спеціальної лабораторії з вивчення ґрунту, установку метеостанцій та приладів дослідження землі потрібно витратити не менше одного мільйона доларів. А на техніку — ще більше у кілька разів. Натомість завдяки великим урожаям дороге обладнання окупиться вже за два роки. У свою чергу, рентабельність бізнесу зросте на 20%.