Незважаючи на те, що в тісних кабінках для голосування ми змагатимемось із довжелезними «простирадлами»-бюлетенями, голосувати в певному сенсі все-таки стане легше, ніж на минулих парламентських виборах. Пригадується, як тоді люди із не дуже гострим зором (та й не тільки) скаржилися на те, що навіть знаючи номер «своєї» політичної сили в бюлетені, доводилося по кілька разів водити пальцем по рядку з її назвою, аби переконатися, що поставив позначку саме в ту клітинку, яку потрібно.

Центральна виборча комісія за допомогою МВС перевіряє списки кандидатів у депутати Верховної Ради України. Загалом, за повідомленням ЦВК, у списках партій та блоків опинилися 9674 особи (частину з різних причин не зареєстрували). Реєстри бажаючих прийти в парламент опубліковані в інтернеті, тож хто що хоче, те й аналізує. «Україна молода» взялася, серед іншого, за імена та прізвища кандидатів. Такі цікаві досліди наша газета проводила й на двох попередніх виборах до парламенту (відтоді як з'явилися партійні списки), тож подаємо результати «обстеження» й нині. Виходить така собі виборча ономастика, цікава наука про власні назви та імена.

(Продовження. Початок — в «УМ» від 18, 19, 26 січня та 2 лютого)

Давно позаду той час, коли Віктор Медведчук вважався «сірим кардиналом» усієї країни. Його як демонізували на початку століття, так не можуть позбутися негативних емоцій при словах «лідер СДПУ(о)» й тепер. Головного есдека країни, який став главою Адміністрації Президента у 2002 році, підозрюють у багатьох нечестивих справах. Пригадуються розмови про те, як у розпал Помаранчевої революції у дворі АП палили купи документів. Мабуть, спалили все, що потрібно. Та й, очевидно, свій підпис пан Медведчук використовував обачно. Принаймні жодна з підозр криміналістами не доведена: недарма Медведчук вважається кваліфікованим юристом.
Так що «спадкоємцям» залишаються легенди і «музейні експонати». Як відомо, Віктор Ющенко, прийшовши в головний кабінет на Банковій, суттєво змінив його внутрішнє наповнення. Чимало дорогих і занадто пишних меблів узагалі були запропоновані для розпродажу. Деякі «залишки життєдіяльності» попереднього Президента залишаються в кабінеті Ющенка й тепер — «УМ» писала про це в детальному репортажі з офісу нового глави держави в травні минулого року. Після цього екс-кабінет Кучми впускав багатьох цікавих із числа журналістів, які мали змогу вивчити в ньому ледь не кожну золоту цятку на стелі. А ось із колишніми володіннями Медведчука — інша справа. Ці апартаменти розкрили свою останню таємницю лише через рік після приходу нової влади, і знову — «Україні молодій».

«Трудова Україна» — один із тих проектів на виборах-2006, чиї шанси на успіх неспівмірно малі у порівнянні з «кредитною історією» цієї партії. «ТУ» існує з 2000 року. Це досить відомий бренд, який послідовно підтримували й розкручували такі одіозні величини, як Андрій і Леонід Деркачі, Ігор Шаров, Віктор Пінчук, Сергій Тигіпко, Дмитро Табачник, багато інших заможних діячів епохи кучмізму. Звісно, «пролетарська» назва не могла затулити собою явний олігархічний імідж партії, тож не дивно, що на попередніх виборах «Трудова Україна» не ризикувала балотуватися самотужки, а була однією з цеглин блоку «За єдину Україну!» (сукупний результат — 11,77%). Після 2002 року «Трудова Україна» на певному етапі мала у Верховній Раді власну фракцію, однак уже невдовзі «трудовикам», щоб зберегтися на парламентській карті, довелося об'єднуватися то з ПППУ, то з НДП, і насамкінець навіть такому «половинному» представництву настав край. На той час продовжувалася епідемія відходу від партії багатьох її грошовитих активістів, зокрема, пан Шаров обрав участь у команді спікера Литвина. Доля пана Тигіпка — керівника виборчого штабу кандидата в президенти Януковича — ще сумніша: екс-керівник Національного банку взагалі пішов із великої політики. А на посаді голови партії, якщо пригадуєте, його замінив народний депутат Валерій Коновалюк — ще один чільний «штабіст» невдалого «Вибору-2004».

Сергій Ковальов двічі — на початку 1990-х — ставав депутатом російського парламенту (ВР і Держдуми). У січні 1994 р. його обрали першим Уповноваженим із прав людини РФ. Активна й послідовна антивоєнна позиція Ковальова, різка критика на адресу Кремля, виступи за мирне врегулювання чеченського конфлікту призвели до того, що в березні 1995-го Державна дума усунула його з посади омбудсмана.
За місяць Сергієві Адамовичу виповниться вже 75. Він — колишній дисидент, «шістдесятник», в'язень брежнєвських таборів — має великий авторитет у значної частини демократичної російської інтелігенції. Водночас численні прихильники «державного» і «прагматичного» підходу до проблеми прав людини в Росії вважають його необгрунтованим ідеалістом, чия безкомпромісність принесла суспільству більше шкоди, ніж користі. А російські націоналісти називають Ковальова одним із головних ворогів нації — головним чином, через його послідовне «західництво» в царині права й політики, прихильність до класичної ліберальної теорії, заперечення «путінщини» та ідей «особливого російського шляху».
Нині Сергій Ковальов (до речі, уродженець Сумщини) — лідер російського товариства «Меморіал», голова Фонду академіка Андрія Сахарова. В Україні він дуже часто знаходить «віддушину» для висловлення своїх поглядів. Наш діалог, організований за сприяння Антикорупційного комітету «Межа», стосувався передусім останніх конфліктів між Києвом і Москвою та перспектив двосторонніх відносин.

Як заклинання лунає з вуст керівника Радбезу Анатолія Кінаха та деяких чільних вітчизняних дипломатів теза про те, що після «маякової війни» все буде вирішено полюбовно на українсько-російських переговорах. Пристрасті навколо маяків, які, всупереч численним рішенням кримських судів, Росія не бажає повернути Україні, ніби затихли до 13 лютого — Дня святого Валентина, на який заплановане засідання українсько-російської комісії щодо Чорноморського флоту. Традиційно «братня любов» між Києвом і Москвою дозволяє Міністерству оборони Росії порушувати українське законодавство, зокрема закон про допуск іноземних військ на територію України. Нагадаю, що будь-які перемовини Москва часто використовує для затягування часу не на користь Україні. Так, у середині 90-х, затягнувши переговори про розподіл флоту, Росія встигла підняти на більшості кораблів та флотських баз радянського ЧФ свої триколори. Об’єкти й кораблі, віддані тоді Україні, були розграбованi росіянами буквально «до ручки»: де не вдавалося «демонтувати» двері — вибивали дверні ручки і т. п. Пізніше, в період «розвинутого кучмізму», навіть підписані з позиції сили і на вигідних для Москви умовах Базові угоди щодо флоту між РФ та Україною не виконувалися.

Важко сказати, чи знає Володимир Путін, що партія імені його, улюбленого, бере участь у виборах до Верховної Ради України, але ця сама політична сила — «Партія політики ПУТІНА» — дуже розраховує на потужність іміджу господаря Кремля. Чому заповітне прізвище пишеться великими літерами? А це така хитрість. По-перше, чинний закон забороняє називати суб'єктів виборчого процесу іменами-прізвищами історичних осіб та людей, не представлених у партсписку.

Як свідчать дані опитування, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова (з 12 по 17 січня в усіх регіонах України; опитано 2290 респондентів віком від 18 років, теоретична похибка вибірки не перевищує 2,1%), песимістичні настрої в суспільстві зростають. Навіть у порівнянні з груднем, не кажучи вже про лютий минулого року.

Колишнього голову Сумської області часів Кучми Володимира Щербаня звільнено з-під варти. Привід — грошова застава в два мільйони доларів. Таке рішення прийняв американський суд, про що розповів міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, перебуваючи у Львові на виїзній колегії за підсумками роботи МВС у 2005 році.